Постанова № 18852190, 09.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 червня 2011 року № 2а-2990/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АББ ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010 в частині донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 128516,00 грн. (основний платіж 42839,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 85677,00 грн.), а також податкове повідомлення-рішення №0000592203 від 24.02.2011 в частині донарахування податку на прибуток у сумі 76833,00 грн. (основний платіж 51222,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 25611,00 грн.), що були прийняті ДПІ у Печерському районі міста Києва.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 09.06.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 14.06.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.11.2010 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «АББ ЛТД»ДПІ у Печерському районі міста Києва складено Акт № 323/22-03/21664678 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та п. 4.1 ст.4, п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

06.12.2010 на підставі Акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва винесено:

відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та згідно з пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове повідомлення-рішення №0007221705/0, яким у звязку з порушенням пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.7.3 ст. 7, пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 43041,00 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 86082,00 грн.;

відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та згідно з пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове повідомлення-рішення №0005192230/0, яким у звязку з порушенням п. 4.1 ст. 4, п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 67994,00 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33997,00 грн.

В подальшому, за результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято рішення №5615/10/25-04 від 17.02.2011, яким податкове повідомлення-рішення №0005192230/0 від 06.12.2010 скасоване в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 6846,00 грн. і 3423,00грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій первинна скарга позивача залишена без задоволення.

За таких умов, ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №0000592203 від 24.02.2011, яким у звязку з порушенням п. 4.1 ст. 4, п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 61148,00 грн., а також нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 30574,00 грн.

Як видно з матеріалів справи, підставою для висновку ДПІ у Печерському районі міста Києва про порушення ТОВ «АББ ЛТД»вимог пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та, відповідно, для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84628,20 грн. стало утримання податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Німеччини ОСОБА_1 у січні та лютому 2010 року та громадянину Чехії ОСОБА_2 у січні 2010 року за ставкою 15 %, а не 30%.

Відповідно до пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп.«ї» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Згідно з абз. «е»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

З системного аналізу п. 1.15 ст. 1, пп. «ї»п. 1.3 ст. 1, абз. «е»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в контексті пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»видно, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб при наданні юридичною особою фізичним особам додаткових благ лежить на податковому агенті фізичної особи, яким в такому випадку є юридична особа, що надає вказані блага.

Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (проценти, дивіденди та роялті), тобто і до заробітної плати нерезидентів.

Згідно із п. 1.1 та 1.3 "д" ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»заробітна плата - це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. Також для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України №322 від 08.04.2009 "Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства" суб'єкти господарювання - роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

При цьому, згідно із ст. 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно із ст.3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документу з зазначенням адреси житла та внесення цих даних в реєстраційний облік, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію»посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.07.2009 видана посвідка на тимчасове проживання на території України серії КИ №019198/118806, дійсна до 13.03.2010, а ОСОБА_2 з 24.06.2009 посвідка на тимчасове проживання на території України серії КИ №019152/118728, дійсна до 22.05.2010. Крім того, з матеріалів справи видно, що у 2010 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на території України більше 183 днів.

Таким чином, враховуючи, що громадянин Німеччини ОСОБА_1 2010 року та громадянин Чехії ОСОБА_2 мали право на постійне проживання та постійно проживали на території України у 2010 році, суд приходить до висновку, що він є фізичною особою-резидентом в розумінні положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а відтак на нього не поширюється положення п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»про подвійний розмір ставки податку з доходів фізичних осіб.

Судом не береться до уваги посилання відповідача на порушення позивачем у 1 кварталі 2010 року Наказу Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" внаслідок того, що у цей період не видавалось повідомлення (довідка) працедавця про самостійне визначення громадянином Німеччини ОСОБА_1 та громадянином Чехії ОСОБА_2 резидентського статусу, оскільки вказане повідомлення є примірною (зразковою) формою, не є обов'язковим до виконання та використовується виключно за бажанням фізичної особи, а відтак вказаний Наказ Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 відповідно до позиції Міністерства юстиції України, викладеної у листі № 2336-09-24 від 31.12.2009, навіть не підлягає державній реєстрації як нормативно-правовий акт.

Враховуючи викладене, утримання ТОВ «АББ ЛТД»податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Німеччини ОСОБА_1 у січні та лютому 2010 року та громадянину Чехії ОСОБА_2 у січні 2010 року за ставкою 15 % за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі міста Києва про заниження ТОВ «АББ ЛТД»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010 безпідставне та неправомірне в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84628,20 грн.

Водночас, підставою для винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010 в інший частині стали встановлені перевіркою заниження ТОВ«АББ ЛТД»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, отриманих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на загальну суму 726,90грн.

Незважаючи на неодноразову вимогу суду позивачем не лише не наведено жодних обґрунтувань на підтвердження неправомірності визначення йому податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням №0007221705/0 від 06.12.2010 в частині 726,90грн., а навіть не надано жодних пояснень з приводу того, з якими саме висновками Акту перевірки в цій частині він не погоджується, з урахуванням чого суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в частині визначення ТОВ «АББ ЛТД»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 726,90грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 454,00 грн.

Як видно з матеріалів справи, підставою для висновку ДПІ у Печерському районі міста Києва про порушення ТОВ «АББ ЛТД»вимог п. 4.1 ст.4, п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, відповідно, для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 61148,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30574,00 грн. стало завищення валових витрат у період з 4 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року внаслідок віднесення до їх складу вартості транспортних витрат на загальну суму 204889,00 грн.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»м валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судом, у період з 4 кварталу 2007 року по 4 квартал 2008 року ТОВ«АББ ЛТД» віднесено до складу валових витрат вартість експедиторських послуг у розмірі 204889,00 грн., що надавались позивачу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 на підставі усного договору та підтверджувались відповідними заявками на транспортне експедирування вантажів по Україні, рахунками-фактурами, банківськими виписками та податковими накладними.

Водночас, як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства»витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 929, ч. 1 ст. 930 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

З аналізу ч. 1 ст. 929, ч. 1 ст. 930 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»видно, що надання послуги з транспортного експедирування можливі виключно за умови здійснення перевезення вантажу.

При цьому, згідно з ч.ч. 10-13 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Незважаючи на вимогу суду, ТОВ «АББ ЛТД»не тільки не надало жодних доказів, визначених ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», на підтвердження фактичного надання експедиторських послуг ОСОБА_8, але й жодних доказів, як б підтверджували факт перевезення вказаного вантажу третіми особами за рахунок ТОВ «АББ ЛТД».

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що він безпосередньо не брав участь у перевезенні вантажу з огляду на організацію та здійснення вантажних перевезень на підставі усного договору транспортного експедирування ОСОБА_8, який укладав договори перевезення від свого імені (виступав стороною в договорах перевезення), оскільки таке твердження не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується наданими позивачем заявками на транспортне експедирування вантажів по Україні, у яких в якості вантажовідправника вказано не ОСОБА_8, а ТОВ «АББ ЛТД».

Судом також не приймається посилання позивача на видаткові накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей як на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «АББ ЛТД»та ОСОБА_8, оскільки вказані документи підтверджують лише виконання договорів поставки між ТОВ «АББЛТД»та його контрагентами, проте не доводять факту укладення та виконання відповідних договорів перевезення та транспортного експедирування.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що незважаючи на вимогу суду позивач не надав інших належних та допустимих доказів реального здійснення перевезення відповідних вантажів, що є необхідною передумовою надання експедиторських послуг, суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій між ТОВ «АББ ЛТД»та ОСОБА_8

За таких умов, у ТОВ «АББ ЛТД»відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»були відсутні належні правові підстави для віднесення до складу валових витрат вартості експедиторських послуг на загальну суму у розмірі 204889,00 грн., а відтак спірне податкове повідомлення-рішення №0000592203 від 24.02.2011 винесене ДПІ у Печерському районі міста Києва в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним податкового повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010 в частині нарахування податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84628,20 грн.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Водночас, з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування спірного податкового повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010, прийнятого ДПІ у Печерському районі міста Києва, в частині визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84628,20 грн.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог у сумі 0,85 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АББ ЛТД»задовольнити частково.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення №0007221705/0 від 06.12.2010, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва, в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «АББ ЛТД»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 42314,10 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84628,20 грн.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АББ ЛТД»(03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 2/1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 85 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко