Рішення № 18817265, 26.07.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-

6510/11

Головуючий у 1 інстанції: Кобаль М.І.

Категорія:

53

Доповідач: Соломаха Л.І.

________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2011 року Апеляційний суд

Донецької області в складі:

головуючого - судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Єлгазіної Л.

П.

при секретарі

Валуйському В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу

відповідача Відкритого акціонерного товариства Шахтарське виробничо-

торгівельне обєднання «Шатр» на заочне рішення Шахтарського міськрайонного

суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Шахтарське

виробничо-торгівельне обєднання «Шатр» про стягнення компенсації за

невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В:

01 жовтня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відкритого

акціонерного товариства Шахтарське виробничо-торгівельне обєднання «Шатр»

(далі ВАТ ШВТО «Шатр») про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Зазначав, що з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007 року він працював

виконавчим директором-юристом ВАТ ШВТО «Шатр», звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП

України. За час роботи відпустка йому не надавалася. Компенсація за

невикористану відпустку, яка складає 4 307,66грн., при звільненні йому не

виплачена через відсутність на підприємстві грошових коштів.

Просив:

- стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану

відпустку в розмірі 4 307,66грн., на підставі ст. 625 ЦК України індекс

інфляції за період з 01 грудня 2007 року по 01 вересня 2010 року в розмірі 1

902,72 грн. та 3 проценти річних за період з 15 листопада 2007 року по 29

вересня 2010 року в розмірі 377,64 грн., на відшкодування моральної шкоди 4

000 грн. (а.с. 1).

11 жовтня 2010 року позивач свої позовні вимоги доповнив, просив зобовязати

ліквідатора ВАТ ШВТО «Шатр» здійснти погашення заборгованості в першу чергу

відповідно до частини 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» (а.с. 16-17).

Заочним рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29

жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ ШВТО «Шатр» на користь ОСОБА_2 заборгованість за

невикористану відпустку за період з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007

року в розмірі 4 307,66 грн., суму інфляції за затримку виплати заборгованості

по заробітній платі за період з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007 року у

розмірі 1 902,72 грн. та на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн. Зобов

язано ВАТ ШВТО «Шатр» здійснити погашення виниклої заборгованості в першу чергу

відповідно до частини 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Стягнуто з ВАТ ШВТО «Шатр» на користь держави судовий збір 72,10 грн. та

витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120

грн. (а.с. 26).

Ухвалою Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2011

року заява ВАТ ШВТО «Шатр» про перегляд заочного рішення Шахтарського

міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня 2010 року залишена без

задоволення (а.с. 60).

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ВАТ ШВТО «Шатр» подало на нього

апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити

нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (а.с. 65-68).

В судове засідання апеляційного суду представник ВАТ ШВТО «Шатр», позивач ОСОБА_2 не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності

юридичної особи, та позивач ОСОБА_2 надали клопотання про відкладення

розгляду справи через необхідність їхати у відрядження представнику

відповідача та виклик позивача до СБУ. Апеляційним судом зазначені причини

неявки сторін у судове засідання визнані неповажними, в звязку з чим у

задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний

суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково з

наступних підстав:

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що постановою

господарського суду Донецької області від 01 лютого 2002 року ВАТ ШВТО «Шатр»

визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура (а.с. 18).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17 серпня 2010 року

продовжено строк ліквідаційної процедури по справі про банкрутство ВАТ ШВТО

«Шатр» на 12 місяців до 11 серпня 2011 року (а.с. 32-33).

ОСОБА_2 з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007 року перебував з

відповідачем у трудових правовідносинах, працював виконавчим директором ВАТ

ШВТО «Шатр», був звільнений за п. 1 ст. 36 КЗпП України. За період роботи

відпустка йому не надавалася та на час звільнення компенсація за невикористану

відпустку виплачена не була через відсутність грошових коштів на підприємстві.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив

з того, що відповідачем на час розгляду справи судом першої інстанції позивачу

не виплачена заборгованість по компенсації за невикористану відпустку за

період з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007 року в сумі 4 307,66 грн., що

правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст. 83 КЗпП України, ст.

526, ст. 625 ЦК України, а тому заборгованість по компенсації за невикористану

відпустку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням

індексу інфляції за період з грудня 2007 року по вересень 2010 року. За період

з 01 липня 2005 року по 14 листопада 2007 року позивачу не надавалася

відпустка, він не міг належним чином відпочити та оздоровитися, чим йому були

завдані моральні страждання, які підлягають йому відшкодуванню на підставі ст.

23 ЦК України.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 процентів

річних з суми заборгованості, суд виходив з того, що такі задоволенню не

підлягають, оскільки сума грошових котів, які відповідач заборгував позивачу не

є сумою боргу відповідно до договору займу, а є заборгованістю за

невикористану відпустку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації за

невикористану відпустку, суд першої інстанції правильно встановив, що

правовідносини, що виникли між сторонами регулюються КЗпП України.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і

власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи

фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену

цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник

підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична

особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати

умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про

працю, колективним договором і угодою сторін.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 був прийнятий на роботу

виконавчим директором юристом ВАТ ШВТО «Шатр» на підставі наказу № 05 від

01.07.2005 року. Звільнений він був з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП

України також на підставі наказу № 09/к від 14.11.2007 року, що

підтверджується записами у його трудовій книжці.

Відповідно до ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується

грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також

додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що правовідносини між позивачем

та відповідачем не є трудовими, є необгрунтованими.

Будь-яких цивільно-правових договорів, що були укладені між позивачем та

відповідачем на виконання робіт в період з 01 липня 2005 року по 14 листопада

2007 року, актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) відповідачем на

підтвердження своїх доводів апеляційної скарги суду не надано.

Факт трудових відносин між сторонами підтверджується трудовою книжкою позивача,

в якій є запис про його роботу виконавчим директором ВАТ ШВТО «Шатр» (а.с. 10).

Посилання представника відповідача на те, що згідно ст. 4, ст. 25 Закону

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом» не передбачено право ліквідатора укладати трудові договори, є

необгрунтованими. Стаття 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності

боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року № 2343-XII не

забороняє ліквідатору під час ліквідаційної процедури укладати трудові

договори, а згідно ст. 25 зазначеного Закону ліквідатор виконує повноваження

керівника (органів управління) банкрута.

Заперечуючи факт наявності між сторонами трудових правовідносин, відповідач

фактично визнав вимоги позивача про стягнення заборгованості по компенсації за

невикористану відпустку, сплативши йому після ухвалення судового рішення за

видатковим касовим ордером від 15 грудня 2010 року компенсацію за невикористану

відпустку в розмірі 4 307,66 грн. (а.с. 51).

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в

апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість

рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,

заявлених у суді першої інстанції.

На час ухвалення судового рішення відповідач мав заборгованість перед позивачем

з компенсації за невикористану відпустку, а тому рішення суду в частині

стягнення з відповідача заборгованості по компенсації за невикористану

відпустку є законним та обґрунтованим. Задоволення відповідачем вимог позивача

після ухвалення судового рішення 15 грудня 2010 року не є підставою для його

скасування.

Доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального

права, а саме, несвоєчасне направлення відповідачу копії позовної заяви,

неналежне сповіщення відповідача про час та місце розгляду справи, несвоєчасне

направлення відповідачу копії судового рішення, не призвели до неправильного

вирішення справи, будь-яких нових доказів, неподання яких до суду першої

інстанції було зумовлено цими порушеннями норм процесуального права,

відповідачем апеляційному суду не надано, а тому ці порушення норм

процесуального права відповідно до частини 3 ст. 309 ЦПК України не є підставою

для скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог позивача про

стягнення заборгованості з компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового

зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з

урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

встановлений договором або законом.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються КЗпП України,

вимоги ст. 526, ст. 625 ЦК України, на правовідносини що виникли між сторонами

не розповсюджуються, вони регулюють цивільні правовідносини, а тому суд дійшов

помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з

відповідача суми інфляції за несвоєчасну виплату позивачу компенсації за

невикористану відпустку.

КЗпП України передбачена інша відповідальність Власника за порушення строків

розрахунку з працівником при звільненні, яка передбачена ст. 117 КЗпП України.

Проте такі вимоги позивачем до суду не заявлялися, а відповідно до частини 1

ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням

фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах

заявлених ними вимог.

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне

застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для

скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

про стягнення сум інфляції за несвоєчасно виплачену компенсацію за

невикористану відпустку підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового

рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення сум інфляції за

несвоєчасно виплачену компенсацію за невикористану відпустку.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 процентів

річних з суми заборгованості, суд правильно виходив з того, що такі задоволенню

не підлягають, оскільки сума грошових коштів, які відповідач заборгував

позивачу є заборгованістю за невикористану відпустку, а тому вимоги ст. 625 ЦК

України на ці правовідносини не розповсюджуються.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд

першої інстанції виходив з того, що така підлягає відшкодуванню позивачу на

підставі ст. 23 ЦК України.

Оскільки правові відносини, що виникли між сторонами, є трудовими,

відшкодування власником моральної шкоди передбачено ст. 2371 КЗпП України, що

судом першої інстанції не враховано.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим

ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його

законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих

зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Працюючи на підприємстві, позивачу на протязі 2-х років не надавалася щорічна

відпустка, при його звільненні 14 листопада 2007 року йому не була сплачена

компенсація за невикористану відпустку, така сплачена лише 15 грудня 2010 року,

чим були порушені права позивача на використання відпустки та отримання

компенсації за невикористану відпустку в день звільнення, що безумовно

завдавало йому моральної шкоди.

Проте відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про

вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті,

міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався

або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення

- в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі

трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися

до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження

будь-яким строком.

Відповідно до п. 4 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.1992 року

№ 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228,

233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У

кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих

строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає

неможливим поновити порушений строк.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може

бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути

відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску

строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Звільнившись 14 листопада 2007 року та достовірно знаючи, як фахівець у галузі

права, про порушення свого права на використання відпустки та отримання в день

звільнення всіх сум, що належать йому від підприємства, з вимогами про

відшкодування моральної шкоди через порушення його трудових прав позивач

звернувся до суду лише 01 жовтня 2010 року, тобто з пропуском тримісячного

строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків,

установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи

міськрайонний суд може поновити ці строки.

Будь-яких поважних причин пропуску тримісячного строку для звернення до суду,

встановленого ст. 233 КЗпП України, позивач в позовній заяві не навів та не

просив поновити цей строк.

Враховуючи зазначене, рішення суду про задоволення позовних вимог про

відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через порушення судом першої

інстанції норм матеріального права з ухваленням нового рішення про відмову у

задоволенні цих позовних вимог через пропуск позивачем строку звернення до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про зобовязання відповідача здійснити погашення

заборгованості з компенсації за невикористану відпустку в першу чергу, суд

виходив з того, що сума заборгованості за невикористану відпустку з урахуванням

індексу інфляції виникла в період ліквідаційної процедури та відноситься до

витрат, повязаних з провадженням у справі про банкрутство, а тому повинні

відшкодовуватися в порядку передбаченому частиною 1 ст. 31 Закону України «Про

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута,

спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією

статтею: 1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи,

що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у

разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації

за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки

працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років,

відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових

відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною

відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на

час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при

службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для

підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що

направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з

тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право

на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про

банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги,

належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі

відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям

ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами

фізичних осіб;

в1) вимоги кредиторів за договорами страхування;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському

суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок

продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у

справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,

ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням

господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого

санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею

частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута

перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів

трудового колективу до статутного капіталу підприємства), крім вимог,

задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди

життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому

числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати

єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з

повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників)

довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали

майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів

(обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що

здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою,

у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі

розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів

трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок

коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої

черги.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому

цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або

оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,

крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються

сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивачем суду не надано доказів того, що відповідачем порушено, не визнається

або оспорюється його право щодо задоволення в першу чергу його вимог про

погашення заборгованості по заробітній платі (компенсації за невикористану

відпустку), що ліквідатором вимоги позивача про погашення заборгованості за

компенсацією за невикористану відпустку віднесені не до першої, а до іншої

черги, а тому підстави для задоволення вимог позивача про зобовязання

відповідача здійснити погашення виниклої заборгованості в першу чергу відсутні,

що судом першої інстанції не враховано.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення

позовних вимог про зобовязання відповідача здійснити погашення заборгованості

з компенсації за невикористану відпустку в першу чергу в порядку, передбаченому

частиною 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника

або визнання його банкрутом», підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення

про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Заочним рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29

жовтня 2010 року стягнуто з ВАТ ШВТО «Шатр» на користь держави судовий збір

72,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в

розмірі 120 грн. (а.с. 26).

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної

інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює

нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач ні судовий збір, ні витрати на інформаційно-

технічне забезпечення розгляду справи не сплачував, а тому суд першої інстанції

обґрунтовано стягнув ці судові витрати з відповідача, виходячи з розміру

задоволених позовних вимог.

Відповідно до п/п «а» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21

січня 1993р. «Про державне мито» та п. 5 розділу XI „Прикінцеві та перехідні

положення ЦПК України із позовних заяв майнового характеру справляється

державне мито 1% ціни позову, але не менш 3 неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про

затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення

розгляду цивільних справ та їх розмірів» з врахуванням постанови Кабінету

Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 по цій справі витрати на

інформаційно-технічне забезпечення складають 120 грн., як із справи позовного

провадження з розгляду спору майнового характеру.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду частково скасовано та в цій

частині в задоволенні позовних вимог відмовлено, без змін залишено рішення суду

лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації

за невикористану відпустку в розмірі 4 307,66 грн., пропорційно до розміру

задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню

судовий збір в розмірі 51 грн. (4307,66х1%, але не менш 3 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

розгляду справи в розмірі 120 грн. Тобто рішення суду в частині розподілу

судових витрат підлягає зміні.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд

Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача Відкритого акціонерного товариства Шахтарське

виробничо-торгівельне обєднання «Шатр» задовольнити частково.

Заочне рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня

2010 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про

стягнення суми інфляції за затримку виплати заборгованості по заробітній платі

у розмірі 1 902,72 грн., про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000

грн., про зобовязання Відкритого акціонерного товариства Шахтарське виробничо-

торгівельне обєднання «Шатр» здійснити погашення виниклої заборгованості

відповідно до частини 1 ст. 31 Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в першу чергу скасувати

та ухвалити в цій частині нове.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до Відкритого

акціонерного товариства Шахтарське виробничо-торгівельне обєднання «Шатр» про

стягнення суми інфляції за затримку виплати заборгованості по заробітній платі,

про відшкодування моральної шкоди, про зобовязання здійснити погашення

заборгованості по компенсації за невикористану відпустку відповідно до частини

1 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом» в першу чергу.

Заочне рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня

2010 року в частині розподілу судових витрат (стягнення з Відкритого

акціонерного товариства Шахтарське виробничо-торгівельне обєднання «Шатр» на

користь держави судового збору в розмірі 72,10 грн. та витрат на інформаційно-

технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.) змінити. Стягнути з

Відкритого акціонерного товариства Шахтарське виробничо-торгівельне обєднання

«Шатр» на користь держави судовий збір в розмірі 51 (пятдесят одна) гривня (на

розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька

Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в

Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016) та витрати на інформаційно-

технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень (на

розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька

Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО

834016, код бюджетної класифікації - 22050002).

В решті заочне рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від

29 жовтня 2010 року (про стягнення на користь ОСОБА_2

заборгованості за невикористану відпустку в розмірі 4 307,66 грн.) залишити без

змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня

набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М.

Пономарьова

Судді:

Л.І. Соломаха

Л.П.

Єлгазіна