Рішення № 18817102, 26.07.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

6

Справа № 22ц - 6097 2011 рік

Головуючий в 1-й інстанції Алтухова О.С..

Категорія 52 Доповідач Пономарьова О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 року Апеляційний суд Донецької області в

складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Соломахи Л.І.,

Єлгазіної Л.П.,

при секретарі Валуйському В.А.,

за участю

позивача ОСОБА_2,

представників позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та її представника

ОСОБА_4 на рішення Ворошиловського районного суду м.

Донецька від 24 травня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2

Василівни до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька», начальника Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації

м. Донецька» ОСОБА_5 про скасування наказу про

звільнення та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час

вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

25 березня 2010 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом і

зазначала, що з 3 липня 2000 року вона працювала на посаді інженера

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька». 20

лютого 2010 року, коли вона перебувала на лікарняному, вона отримала лист від

відповідача про звільнення її з роботи. Підставою для звільнення начебто була

її особиста заява без визначення дати її написання та подання про прохання

звільнити з роботи за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію з 13

лютого 2010 року. Така заява була нею написана у червні 2009 року під

примусом керівника підприємства та інших посадових осіб і її волевиявлення на

звільнення не було вільним, тому 22 січня 2010 року вона окремою заявою

відкликала свою заяву про звільнення з роботи, але 20 лютого 2010 року вона

отримала лист від 10 лютого 2010 року за підписом ОСОБА_5 про її

звільнення з роботи.

За захистом своїх прав вона зверталась до прокуратури м. Донецька, яка

доручила перевірку Територіальній державній інспекції праці у Донецькій

області. Листом від 10 березня 2010 року її повідомили, що за вирішенням спору

необхідно звертатись до суду.

На час звільнення вона перебувала на лікарняному, що підтверджується медичними

документами. З наказом про звільнення вона ознайомлена 10 березня 2010 року.

З урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просила визнати

незаконним з часу видання наказ начальника Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька» ОСОБА_5 про звільнення її з

роботи за власним бажанням з 12 лютого 2010 року у звязку з виходом на пенсію

та скасувати його. Поновити її на роботі на посаді інженера Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з часу звільнення.

Стягнути з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька» на її користь заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення з Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на її користь сплати

за весь час вимушеного прогулу у розмірі середньої заробітної плати 156,32

грн., що становить за період з 12 лютого 2010 року по 19 жовтня 2010 року

26904,24 грн. та всіх премій згідно колективного договору за 1,2,3 квартали

2010 року. Стягнути моральну шкоду в розмірі 15000 грн., в тому числі кошти на

придбання санаторно-курортної путівки 9000 грн. Стягнути на її користь з

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»

матеріальну шкоду в розмірі 3100 грн. - витрати на правову допомогу.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 травня 2011 року

відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»,

начальника Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька

ОСОБА_5 про скасування наказу про звільнення та

поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначене рішення оскаржене позивачем ОСОБА_2 та її

представником ОСОБА_4

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити

нове рішення про задоволення її позовних вимог. В обгрунтування доводів

апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції

неправильно застосував та порушив норми матеріального та процесуального права,

зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, не врахував її

пояснення, необгрунтовано відмовив в задоволенні її клопотань про витребування

доказів.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_4 просив скасувати

рішення суду та задовольнити позовні вимоги. Апелянт посилався на те, що суд

першої інстанції неправильно встановив обставини справи, не врахував надані

докази щодо відкликання позивачкою заяви про звільнення, та допустив порушення

матеріального права при вирішенні спору про поновлення на роботі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_2 та

її представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підтримали

доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, ухвалити нове рішення про

задоволення позовних вимог ОСОБА_2

В судове засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не зявився,

про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки та її

представників, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи

апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають

частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції

виходив з того, що відкликання заяви про звільнення позивачкою у відповідності

до вимог ст. 38 ч. 3 КЗпП України не підлягає врахуванню, оскільки на її місце

був запрошений інший працівник, доводи позивачки про примус з боку керівництва

відповідача до подання заяви про звільнення за власним бажанням не знайшли

свого підтвердження, звільнення її за власним бажанням в період тимчасової

непрацездатності не суперечить вимогам закону.

Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи

ОСОБА_2 прийнята до Комунального підприємства «Бюро технічної

інвентаризації м. Донецька» 3 липня 2000 року на посаду техніка другої

категорії, а з 1 лютого 2005 року працювала на посаді інженера бригади

Куйбишевського району виробничої групи західних районів.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 на імя начальника ОСОБА_5, в якій

відсутня дата написання, вона просила звільнити її за власним бажанням з 13

лютого 2010 року в звязку з виходом на пенсію.

22 січня 2010 року ОСОБА_2 подала заяву про відкликання заяви про

звільнення в звязку зі зміною сімейних обставин.

Але 2 лютого 2010 року відповідач листом повідомив позивачку про те, що подана

заява про відкликання заяви про звільнення не може бути задоволена у звязку з

прийняттям на роботу на її посаду іншого співробітника в порядку переведення з

іншого підприємства і наказом № 19-к від 10 лютого 2010 року ОСОБА_2

звільнена з посади інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи

західних районів комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька» з 12 лютого 2010 року за власним бажанням (у звязку з виходом на

пенсію) згідно зі ст. 38 КзпП України.

Відповідно до вимог ст.38 ч.ч.1, 2 КЗпП України працівник має право розірвати

трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника

або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява

працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю

продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або

дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість

проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність;

догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-

інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або

інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з

інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати

трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив

роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений

ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків,

коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до

законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З наданих відповідачем документів вбачається, що 13 січня 2010 року начальник

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» направив

листа до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки»,

в якому просить звільнити в порядку переведення згідно з п.5 ст. 36 КЗпП

України ОСОБА_6-інженера-інвентаризатора для подальшої роботи в

Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на посаді

інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи західних районів з 15

лютого 2010 року.

Вказаний лист надійшов до Комунального підприємства «Бюро технічної

інвентаризації м. Макіївки» 15 січня 2010 року

20 січня 2010 року ОСОБА_6 подала до Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька» заяву про прийняття її на роботу на

посаду інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи західних районів

Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з 15

лютого 2010 року в порядку переведення з Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Макіївки».

15 лютого 2010 року ОСОБА_6 подала до Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька» заяву, в якій просила прийняти її на

роботу на посаду інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи

західних районів в порядку переведення з Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Макіївки» з 4 травня 2010 року, і раніше подану

заяву віж 20 січня 2010 року просила вважати продовженою до 4 травня 2010

року у звязку з необхідністю закінчити виконання робіт в БТІ м. Макіївки (а.

с. 148).

4 травня 2010 року ОСОБА_6 подала до Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька» ще одну заяву, в якій просила вважати

раніше подану заяву про прийом на роботу від 15 лютого 2010 року продовженою і

просила прийняти її на роботі на посаду інженера бригади Куйбишевського району

виробничої групи західних районів в порядку переведення з Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з 8 грудня 2010 року у

звязку з необхідністю закінчити виконання робіт в БТІ м. Макіївки та вирішення

питання про зміну місця поживання в м. Донецьку ( а.с. 145).

8 грудня 2010 року, тобто через 10 місяців після звільнення позивачки ОСОБА_2, відповідачем виданий наказ № 189-к про прийом на роботу з 8 грудня 2010

року ОСОБА_6 на посаду інженера бригади Куйбишевського району

виробничої групи західних районів в порядку переведення з Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки» (а.с. 144).

Відповідно до поданої заяви ОСОБА_6 та листа Комунального підприємства

«Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки» від 8 грудня 2010 року (а.с. 160,

163) відповідач 8 грудня 2010 року видав наказ № 191-к, яким ОСОБА_6 - інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи західних

районів 8 грудня 2010 року звільнено в порядку переведення до Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки» згідно з п. 5 ст. 36

КЗпП України ( а.с. 161-162).

Таким чином, як вбачається з наведеного, ОСОБА_6 до виконання обов

язків інженера бригади Куйбишевського району виробничої групи західних

районів Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»

фактично і не приступала, відповідачем же штучно створена ситуацію по

запрошенню на посаду позивачки іншого працівника, оскільки запрошений

працівник ОСОБА_6 на час звільнення позивачки не була прийнята на роботу

до відповідача, і тільки 8 грудня 2010 року, через 10 місяців, відповідачем

виданий наказ про її прийняття на роботу і в цей же день виданий наказ про

звільнення, тобто фактично до роботи на посаді, з якої звільнена позивачка,

ОСОБА_6 не приступила.

За таких обставин відповідачем необгрунтовано було відмовлено в задоволенні

заяви ОСОБА_2 від 22 січня 2010 року про відкликання заяви про

звільнення, а в звязку з цим не можна вважати і законним наказ відповідача №

19-к від 10 лютого 2010 року Комунального підприємства «Бюро технічної

інвентаризації м. Донецька» про звільнення позивачки.

Суд першої інстанції, зробив висновки, які не відповідають встановленим у

справі обставинам, що відповідно до вимог ст. 309 ч. 1 п.4 ЦПК України є

підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове

задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що виданий відповідачем наказ про

звільнення позивачки не можна визнати правильним і законним, а тому ОСОБА_2 підлягає поновленню на роботі на посаду інженера бригади Куйбишевського

району виробничої групи західних районів комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька» з дня звільнення , тобто з 12 лютого

2010 року.

Відповідно до ст. 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на

роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про

виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці

в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один

рік.

Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки ,

суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з

подальшими змінами та доповненнями) і виходить з середньоденного заробітку

позивача за два останніх місяця роботи в розмірі 156,42 грн. (а.с. 70).

Суд враховує, що з часу звільнення позивачки, виходячи з пятиденного графіку

її роботи, на час ухвалення судом рішення про поновлення на роботі час

вимушеного прогулу складає 360 днів.

Таким чином за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивачки

належить стягнути 56311,20 грн. (156,42 грн. х 360 дн.), за вирахуванням суми

податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у

справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше

ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного

на іншу роботу працівника.

Таким чином, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в

частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення на її користь

середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 3441,24 грн. (за

один місяць).

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим

ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його

законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих

зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Апеляційний суд встановив, що відповідачем порушені законні права позивача,

звільнення його проведене в порушення норм трудового законодавства, порушенням

трудових прав позивачці заподіяна моральна шкода, тому суд, з урахуванням вимог

ст. 2371 КЗпП України, виходячи з засад розумності, виваженості та

справедливості, вважає можливим стягнути з відповідача моральну шкоду в

розмірі 1000 грн., частково задовольнивши вимоги позивачки.

Вимоги позивачки про оплату санаторно-курортної путівки в розмірі 9000 грн., та

стягнення з відповідача премій відповідно до колективного договору за 1,2,3

квартали 2010 року не підлягають задоволенню, оскільки не грунтуються на законі.

Що стосується доводів позивачки про примус з боку керівництва відповідача на

подачу заяви про звільнення, то висновок суду про відсутність переконливих

доказів в підтвердження цих обставин, є правильним.

Оскільки відповідач видавав наказ про звільнення позивачки за власним

бажанням, то суд правильно послався на те, що діючим законодавством заборонено

звільнення працівників в період непрацездатності лише за ініціативою

адміністрації (ст.ст.40,41 КЗпП України).

Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової

допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім

випадків надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено

рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально

підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати

присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а

відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких

позивачеві відмовлено.

Позивачка заявляла вимоги про стягнення на її користь понесених витрат 3100

грн., які повязані з оплатою правової допомоги. З матеріалів справи

вбачається, що в судових засіданнях приймали участь представники позивачки,

але в матеріалах справи відсутні і суду не надані документи, які б

підтверджували понесені позивачкою витрати на оплату правової допомоги. За

таких обставин в задоволенні вимог позивачки про стягнення 3100 грн. належить

відмовити за недоведеністю розміру понесених витрат на правову

допомогу.

З урахуванням задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення на

роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі

56311,20 грн., відшкодування моральної шкоди, враховуючи вимоги ст. 80 ЦПК

України з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір в

розмірі 580,11 грн. (563,11 грн.+8,50 грн.+8,50 грн.) та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в :

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та її

представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 травня

2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Бюро

технічної інвентаризації м. Донецька», начальника Комунального підприємства

«Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» ОСОБА_5 про

скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення заробітної

плати за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди

задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 19-к від 10 лютого 2010 року Комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» про звільнення

ОСОБА_2.

ОСОБА_2 поновити на роботі на посаду інженера бригади

Куйбишевського району виробничої групи західних районів комунального

підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з 12 лютого 2010 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька» (83001, м. Донецьк, 21, вул. Кобозева, 66, ЄДРПОУ 03336670) на

користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу

в сумі 56311,20 грн. (пятдесят шість тисяч триста одинадцять грн. 20 коп.)

за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових

платежів.

Стягнути з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька» (83001, м. Донецьк, 21, вул. Кобозева, 66, ЄДРПОУ 03336670) на

користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 грн. (одна

тисяча грн.) .

Стягнути з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м.

Донецька» на користь держави судовий збір в розмірі 580,11 грн. (р/р

31411537700004; отримувач місцевий бюджет Ворошиловського району, ЄДРПОУ

34686537; МФО 834016; банк ГУ ДКУ у Донецькій області) та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. (р/р

31219259700001; отримувач Державний бюджет, ЄДРПОУ 34686537, МФО -834016,

банк ГУ ДКУ у Донецькій області).

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та

стягнення на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в

розмірі 3441,24 грн. (за один місяць) піддати негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня

набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

О.М.Пономарьова

Судді

Л.І.Соломаха

Л.П.Єлгазіна