Рішення № 18816802, 14.06.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

3

Справа № 22ц- 5209 2011

рік Головуючий у 1

інстанції Перекупка І.Г.

Категорія

26

Доповідач Пономарьова О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2011 року Апеляційний суд Донецької області а

складі

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Єлгазіної Л.П.,

Осипчук О.В.,

при секретарі Коваленко М.І.,

за участю

представника відповідача Назаренка Ю.

А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку

апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства

«Красноармійськвугілля» на рішення Димитрівського міського суду Донецької

області від 17 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства «Красноармійськвугілля»,

відокремлений підрозділ «Шахта ім. О.Г.Стаханова» про відшкодування моральної

шкоди, повязаної з травмою, отриманою на виробництві, -

в с т а н о в и в:

В січні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

відповідача про відшкодування моральної шкоди у звязку з травмою на

виробництві і зазначав, що з 18 липня 1979 року по 8 квітня 1998 року

перебував у трудових відносинах з відповідачем.

8 травня 1986 року при виконанні трудових обовязків з ним стався нещасний

випадок на виробництві, про що складений акт по формі Н-1 від 8 травня 1986

року, у звязку з чим висновком МСЕК від 21 листопада 1994 року йому вперше

встановлено 10% втрати професійної працездатності.

31 березня 1996 року під час виконання трудових обовязків з ним вдруге

стався нещасний випадок, про що складений акт по формі Н-1. Висновком МСЕК від

12 грудня 1996 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності за

сукупністю: вперше 40 % по травмі від 31 березня 1996 року та повторно 10 % по

травмі від 8 травня 1986 року.

Внаслідок отриманих травм він тривалий час перебував на лікуванні, не міг вести

повноцінний спосіб життя, відчував фізичні страждання, психологічний

дискомфорт, чим йому заподіяна моральна шкода, яка не відшкодовувалась.

Просив суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 54201,60

грн..

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 17 лютого 2011

року частково задоволений позов ОСОБА_4 і на його користь з відповідача

в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 21000 грн. та на користь

держави стягнуті судові витрати.

Зазначене рішення суду оскаржене відповідачем Державним підприємством

«Красноармійськвугілля». Апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити

нове рішення про стягнення з відповідача моральної шкоду в розмірі 3000 грн.,

оскільки позивач не навів переконливих доказів глибини й тривалості його

моральних та фізичних страждань.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача Назаренко Ю.

А. підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не зявився, про

час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав заяву про

слухання справи у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника

відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи

апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає

частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що

позивачу внаслідок ушкодження здоровя на виробництві заподіяна моральна

шкода, яка відповідно до Закону України «Про охорону праці» відшкодовується

Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань України, але оскільки відповідно до змін, внесених до

Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від

нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили

втрату працездатності» виключені положення щодо відшкодування моральної шкоди,

то у відповідності до вимог ст. 237-1 КЗпП України та ст. 1167 ЦК України

моральну шкоду повинен відшкодовувати відповідач.

Проте повністю з таким висновком суду погодитись не можна.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду

першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або

неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права

вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон,

який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який

підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з

матеріалів справи, що позивач ОСОБА_4 з 18 липня 1979 року по8 квітня

1998 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

8 травня 1986 року при виконанні трудових обовязків з ним стався нещасний

випадок на виробництві, про що складений акт по формі Н-1 від 8 травня 1986

року і висновком МСЕК від 21 листопада 1994 року йому встановлено первинно 10%

втрати професійної працездатності.

31 березня 1996 року під час виконання позивачем трудових обовязків з ним

вдруге стався нещасний випадок, про що складений акт по формі Н-1. Висновком

МСЕК від 12 грудня 1996 року йому встановлено 50% втрати професійної

працездатності за сукупністю: вперше 40 % по травмі від 31 березня 1996 року та

повторно 10% по травмі від 8 травня 1986 року.

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і

нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Наявність небезпечних і шкідливих умов праці позивача у відповідача останнім

не спростовані.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визначив права та обовязки

сторін щодо відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоровя на

підставі ст. 237-1 КЗпП України та ст. 1167 ЦК України.

Стаття 237-1 КЗпП України, якою передбачається відшкодування власником або

уповноваженими ним органом працівникові моральної шкоди, введена в дію

Законом України від 24 грудня 1999 року і на час виникнення права у позивача

на відшкодування моральної шкоди не існувала, а тому не можна визнати

правильним посилання суду на цю норму закону.

Стаття 1167 ЦК України регуює позадоговорні (деліктні) правовідносини і не може

бути застосована до спірних правовідносин.

Проте Закон України від 14 жовтня 1992 року № 2694- ХІІ «Про охорону праці»,

який діяв на час, коли було встановлено, що втрата прцездатності у повизивача

стала наслідком отриманих на виробництві травм, передбачав можливість

відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 12 вказаного Закону, в редакції яка була чинна на час

виникнення правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником,

якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати

потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього

додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою

потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного

або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей

реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,

інших негативних наслідків морального характеру. Порядок відшкодування

моральної шкоди визначається законодавством.

На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної

шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням

ним трудових обовязків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду

передбачалася п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і

організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові

ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків,

затверджених постановою Кабінету Міністрів України, від 23.06.1993 року № 472

(далі Правила) і розмір відшкодування моральної шкоди не міг перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких

виплат.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 31.03.1995

року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди», у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у

кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи

неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання

має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

На час розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати складає 911 грн..

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної

шкоди, апеляційний суд враховує конкретні обставини справи, характер та

ступінь моральних страждань ОСОБА_4, стан його здоровя, вимушені зміни у

його життєвих та виробничих стосунках, засади розумності та справедливості, і

вважає можливим стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди,

заподіяної ушкодженням здоровя умовами виробництва 15000 грн., що не

перевищує максимального розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого

Правилами.

Доводи відповідача про недоведеність заподіяння позивачу моральної шкоди не

можна визнати обгрунтованими, оскільки сам факт ушкодження здоровя, що не

оспорюється відповідачем, свідчить про заподіяння моральної шкоди.

Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні

позивачеві моральної шкоди.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що позивачем не пропущений

строк на звернення до суду. До вимог про відшкодування моральної шкоди у

випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується

тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак, до інших

вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення

особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК

УРСР 1963 року не застосовуються.

З набранням чинності ЦК України 2003 року позовна давність, відповідно до вимог

ст. 268 ч.1. п.3 ЦК України не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди,

завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив

правильний висновок про те, що позивач має право на відшкодування моральної

шкоди, але неправильно застосував норми матеріального права, у звязку з чим у

відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з

ухваленням нового рішення.

Згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави належить

стягнути судові витрати: судовий збір в розмірі 8,50 грн. та витрати на

інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 15 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства

«Красноармійськвугілля» частково задовольнити.

Рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 17

лютого 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства «Красноарміськвугілля»

(розрахунковий рахунок 26000301102 в філії Красноармійського відділення №

2863 ВАТ Державний Банк України МФО 394233 ЄДРПОУ 32087941) на користь ОСОБА_4 15000 (пятнадцять тисяч) грн. у рахунок відшкодування

моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства «Красноарміськвугілля» (розрахунковий

рахунок 26000301102 в філії Красноармійського відділення № 2863 ВАТ Державний

Банк України МФО 394233 ЄДРПОУ 32087941) на користь держави судовий збір в

розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду

справи в розмірі 15 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його

проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня

набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

О.М.Пономарьова

Судді

Л.П.Єлгазіна

О.В.Осипчук