Ухвала суду № 18816263, 05.04.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-3445 Головуючий у 1 інстанції

Мірошкін О.І.

Категорія 51 Доповідач Біляєва

О.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2011 року Апеляційний суд Донецької області в

складі:

головуючого Висоцької В.С.,

суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,

при секретарі Муравченко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за

позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства

"Орджонікідзевугілля", третя особа: відділення виконавчої дирекції Фонду

соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України в м. Єнакієве, - про відшкодування моральної шкоди,

заподіяної ушкодженням здоровя при виконанні трудових обовязків, за

апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Єнакіївського міського суду

Донецької області від 01 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 01 березня

2011 року у позові відмовлено.

Позивач звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною

скаргою на зазначене рішення, в якій просить скасувати рішення та ухвалити

нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що судом порушено

норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги відповідач посилався на те, що на час

виникнення у нього права на відшкодування шкоди спірні правовідносини

регулювались ст.ст. 440, 440-1 ЦК України 1963 року, а свої вимоги він

обґрунтовував Законами України "Про підприємства", який був чинний з 27.03.1991

року по 16.01.2003 року, та "Про власність", який діяв з 07.02.1991 року по

27.04.2007 року; ст. 2 КЗпП України. Суд також не врахував розяснення, що

містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995

року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди". Крім того, суд у мотивувальній частині рішення послався на позицію

відповідача, який не визнав позов з тих підстав, що не надано належних доказів.

Не є правильним посилання суду на положення ст. 237-1 КЗпП України, оскільки

даний спір не є трудовим. Рішення суду не є мотивованим.

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з

наведених в ній мотивів.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, рішення суду залишає без

змін з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що

право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у 1990 році, коли

діюче законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди підприємством

при даному виді правовідносин.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що

вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди не підлягають

задоволенню.

Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і

нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин,

механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів

колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а

також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів

про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні

засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і

забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних

захворювань працівників.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з

липня 1977 року працював на підземних роботах на шахті "Полтавська" Державного

підприємства "Орджонікідзевугілля", звільнився 17.12.1990 року за власним

бажанням в звязку з виходом на пенсію. Висновком МСЕК від 18 червня 1990 року

позивачу вперше встановлено ступінь стійкої втрати професійної працездатності

40% в звязку з професійним захворюванням мієлорадікулітопатія. При повторних

переоглядах ступінь стійкої втрати професійної працездатності збільшено до 50%

(ас. 6, 9-11).

Право на отримання потерпілим компенсації у відшкодування моральної

шкоди внаслідок ушкодження здоровя настає з дня встановлення йому МСЕК

стійкої втрати професійної працездатності.

Тобто таке право у ОСОБА_2 виникло у червні 1990 року.

Ці обставини сторонами не спростовані.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться

у пп. 5, 15 постанови від 31 березня 1995 року № 4 з наступними змінами "Про

судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди",

оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими

актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з

ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами

вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної

шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що

визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли

були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання

чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов

язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли

позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних

страждань від раніше вчинених неправомірних дій.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того,

що спірні правовідносини є трудовими; законодавством, яке діяло на час

виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної

внаслідок ушкодження здоровя при виконанні трудових обовязків, не

регулювалось відшкодування такої шкоди.

Вперше законодавчо закріплено відшкодування моральної шкоди при даному

виді правовідносин у Законі України «Про охорону праці», який набрав законної

сили з 24 листопада 1992 року. Стаття 237-1 КЗпП України, якою

передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові

моральної шкоди, набрала чинності 13 січня 2000 року.

Посилання в скарзі на друге речення пункту 15 вищенаведеної постанови

Пленуму Верховного Суду України є безпідставними, оскільки неправомірні дії

(бездіяльність) відповідача щодо незабезпечення нешкідливих умов праці, що

призвели до ушкодження здоровя і завдали позивачеві моральних страждань,

припинилися у грудні 1990 року, тобто після звільнення ОСОБА_2 з

підприємства.

Не можна погодитись і з доводами скарги про те, що суд у рішенні виклав

позицію відповідача, оскільки зміст рішення суду визначено статтею 215 ЦПК

України. Зокрема, рішення складається з описової частини із зазначенням

узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у

справі.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд

першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних

вимог. При цьому судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону,

повно, всебічно та обєктивно зясовані обставини справи та їм дана належна

оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

З урахуванням наведеного, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний

суд відхиляє апеляційну скаргу, рішення суду залишає без змін.

Відповідно до вимог абзацу 4 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду

України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних

справ в апеляційному порядку" апеляційний суд при ухваленні судового рішення

проводить стягнення з ОСОБА_2 витрат на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду цивільної справи 15 гр., що не були сплачені при подачі

апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 01

березня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави не

сплачені при подачі апеляційної скарги витрати на інформаційно-технічне

забезпечення розгляду цивільної справи 15 гр. (розрахунок 31213263700004;

отримувач Державний бюджет, м. Донецьк, Ворошиловський район; ЄДРПОУ

34686537, МФО 834016, банк ГУ ДКУ в Донецькій області).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання

законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної

інстанції.

Головуючий

Судді