Рішення № 18815186, 01.03.2011, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-1260 2011

рік Головуючий в 1

інстанції Кучма В.В.

Категорія

52

Доповідач Пономарьова О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 березня 2011 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Соломахи Л.І.,

Єлгазіної Л.П.,

при секретарі Метейко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку

апеляційні скарги позивача ОСОБА_3 та відповідача

Державного підприємства «Сніжнеантрацит» на рішення Сніжнянського міського суду

Донецької області від 6 грудня 2010 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3 до Державного підприємства (далі ДП)

«Сніжнеантрацит» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час

вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

в с т а н

о в и в :

1 вересня 2010 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом і

зазначала, що з 3 серпня 2001 року працювала у відповідача медсестрою

технічної одиниці «Автобаза». Наказом № 486-к від 02 серпня 2010 року звільнена

на підставі ст. 40 п. 2 КЗпП України у звязку з невідповідністю займаній

посаді. Вважає, що наказ про її звільнення виданий з порушенням законодавства,

оскільки під час звільнення вона перебувала на лікарняному. Наказом № 463-к від

22 липня 2010 року вона була усунена від виконання обовязків за займаною

посадою до проходження періодичного навчання та отримання номерного штампу, що

передбачено Положенням про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв

транспортних засобів, затвердженим 18 липня 2000 року № 124/345. За період

роботи на підприємстві на вказаній посаді вона не отримувала ніяких

нарікань, про те, що вона має проходити кожні три роки навчання, її не

повідомляли і з вищевказаним Положенням її не знайомили. Їй не пропонували при

звільненні зайняти іншу вільну посаду, звільнили в період перебування її на

лікарняному. Просила суд поновити її на посаді медсестри технічної одиниці

«Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит», стягнути з відповідача на її користьсередній

заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення з 2 серпня

2010 року по день судового рішення, судові витрати та моральну шкоду в

розмірі 1000 грн.

Рішенням Сніжнянського міського суду Донецькоїобласті від 6 грудня

2010 року частково задоволений позов ОСОБА_3, вона поновлена на

посаді медичної сестри Технічної одиниці «Автобаза» ДП «Сніжнеантрацит» з 2

серпня 2010 року. З ДП «Сніжнеантрацит» на користь ОСОБА_3 стягнуто

моральну шкоду в сумі 500 грн. В решті позовних вимог відмовлено. З ДП

«Сніжнеантрацит» на користь держави стягнуті судові витрати.

Зазначене судове рішення оскаржене сторонами.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просить скасувати рішення

суду в частині відмови в задоволенні її вимог щодо стягнення заробітку за

вимушений прогул та відшкодування судових витрат і ухвалити в цій частині нове

рішення. В обгрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на

те, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 235 ч. 2 КЗпП України і те

що в матеріалах справи є довідка про її заробіток. Її представник приймав

участі у всіх судових засіданнях, але суд не врахував це і не стягнув витрати

по оплаті правової допомоги. Суд неправильно зробив висновок про відсутність

порушень з боку відповідача, який звільнив її в період перебування на

лікарняному.

Відповідач ДП «Сніжнеантрацит» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення

суду та відмовити в задоволенні вимог позивачки, оскільки суд першої інстанції

не в повному обсязі зясував обставини справи, які мають суттєве значення для

вирішення спору, зробив висновки, які суперечать встановленим у справі

обставинам та вимогам закону.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не зявилися, про час та

місце судового засідання повідомлені належним чином, подали клопотання про

розгляд апеляційних скарг у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали цивільної

справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що

апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга

відповідача - відхиленню з таких підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що

звільнення позивачки проведене з порушенням норм законодавства, оскільки

відповідачем позивачці не пропонувалась інша робота на підприємстві, тому

суд поновив ОСОБА_3 на роботі і стягнув а її користь моральну шкоду,

відмовивши в задоволенні інших вимог позивачки.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в оскаржуваній частині,

апеляційний суд визнає, що висновок суду про поновлення позивачки на роботі та

стягнення на її користь моральної шкоди ґрунтується на законі та відповідає

обставинам справи.

Проте, з висновком суду про відмову в задоволенні вимог про стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу на судових витрат повністю

погодитись не можна.

Відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП України трудовий договір, укладений на

невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку

його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у

випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній

роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які

перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні

допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці,

якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної

таємниці.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за

його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого

ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за

пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це

правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи,

організації.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_3 наказом № 54/к

від 3 серпня 2001 року прийнята на посаду медичної сестри в автоколону № 1

автобази виробничого обєднання «Сніжнеантрацит», з 2008 року - технічна

одиниця «Автобаза» ДП «Сніжнеатрацит».

Наказом № 486/к від 2 серпня 2010 року позивачка ОСОБА_3 звільнена з

посади за п.2 ст. 40 КЗпП України у звязку з виявленою невідповідністю

займаній посаді, оскільки як медсестра технічної одиниці «Автобаза» ДП

«Сніжнеантрацит» , в обовязки якої входить проведення передрейсових та

післярейсових медичних оглядів водіїв, до того часу є така, яка не пройшла

періодичного навчання та не отримала номерного штампу.

Приймаючи рішення про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді

медсестри, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не

були дотримані вимоги ст. 40 КЗпП України про те, що звільнення працівника

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, в тому числі з підстав,

зазначених в пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести

працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Між тим, судом необгрунтовано не взяті до уваги посилання позивачки, що вона

звільнена з порушенням законодавства під час її перебування на лікарняному, і

висновок суду про те, що в боку відповідача відсутні порушення трудового

законодавства про звільнення робітника підчас знаходження його на лікарняному,

є помилковим.

Як розяснив Пленуму Верховного Суду України в пункті 17 постанови № 18 від

26.10.95 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання

трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може

бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний

листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову

непрацездатність.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебувала на

лікарняному з 30 липня по 5 серпня 2010 року, то не можна визнати

обгрунтованим звільнення позивачки з 2 серпня 2010 року наказом від 2 серпня

2010 року № 486-к.

За таких обставин з мотивувальної частини рішення належить виключити висновки

суду щодо відсутності порушень відповідачем законодавства при звільненні

позивачки в період тимчасової непрацездатністі.

Відповідно до ст. 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на

роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про

виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці

в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один

рік.

Висновок суду про те, що позивачкою не надано доказів в підтвердження

розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стало підставою

для відмови в задоволенні її позовних вимог, є необгрунтованим і в цій частині

рішення суду підлягає скасуваню з ухваленням нового рішення про задоволення

вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки ,

суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з

подальшими змінами та доповненнями) і виходить з середньоденного заробітку

позивача в розмірі 69,43 грн. (а.с. 54).

Суд враховує, що з часу звільнення позивача виходячи з графіку роботи

позивача, на час ухвалення судом рішення про поновлення на роботі час

вимушеного прогулу складає 89 днів.

Таким чином за час вимушеного прогулу позивачу належало стягнути 6179,27 грн.,

але в судовому засіданні встановлено, що при звільнені позивачу виплачена

вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, тобто 1458,03 грн., що

не оспорюється сторонами, і за таких підстав стягненню підлягає сума 4721,24

грн..

Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової

допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім

випадків надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено

рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально

підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати

присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а

відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких

позивачеві відмовлено.

Позивачка заявляла вимоги про стягнення на її користь понесених витрат, які

повязані з оплатою правової допомоги. З матеріалів справи вбачається, що в

судових засіданнях приймав участь представник позивачки адвокат ОСОБА_6 і відповідно до довідки (а.с. 19) позивачкою проведена оплата його послуг в

сумі 600 грн., які у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають

стягненню з відповідача на користь позивачки.

Суд встановив, що відповідачем порушені законні права позивача,

звільнення його проведене в порушення норм трудового законодавства, внаслідок

чого він був позбавлений роботи, порушенням трудових прав позивачу заподіяна

моральна шкода, тому суд, з урахуванням вимог ст. 237-1 КЗпП України,

виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано

стягнув з відповідача моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків

суду щодо поновлення на роботі позивачки та встановлених обставин справи,

підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача не вбачається.

Водночас, апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, а рішення суду в

частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат по оплаті правової

допомоги скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення і стягнення з

відповідача на користь позивачки середнього заробітки за час вимушеного

прогулу в розмірі 4721,24 грн. та витрат по оплату правової допомоги в сумі 600

грн.

Крім цього, стягуючи з відповідача на користь держави судовий збір, суд першої

інстанції не стягнув судовий збір з вимог щодо відшкодування моральної

шкоди, а тому рішення суду в частині стягнення судового збору з відповідача,

також підлягає скасуванню з ухваленнм в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

в и р і ш и в:

Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Сніжнеантрацит»

відхилити.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3

задовольнити.

Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 6 грудня 2010 року в

частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та в частині

стягнення з відповідача судового збору в розмірі 51 грн. скасувати і ухвалити

в цій частині нове рішення.

Стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» ( 86500 Донецька область,

м. Сніжне, вул. Леніна, 32, код ЄДРПОУ 31906124) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі

4721,24 грн. (чотири тисячі сімсот двадцять одна грн. 24 коп.), та витрати по

оплаті правової допомоги в сумі 600 грн. (шістсот грн.).

Рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного

прогулу в розмірі 1458 грн.(за один місяць) піддати негайному виконанню.

Стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» на користь держави

судовий збір в розмірі 8,50 грн. та 51 грн., а всього- 59,50 грн.

Виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо відсутності порушень

відповідачем законодавства при звільненні позивачки в період тимчасової

непрацездатності.

В решті рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 6 грудня 2010

року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня

набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: