Постанова № 18764181, 26.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2011 р. Справа № 5015/1740/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіКузьменка М.В.,

суддіПалій В.М.,

суддіХандуріна М.І.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2011р. та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р.

у справі №5015/1740/11

за позовом Прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі

Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"

до приватного підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 42 015,52 грн. та розірвання договору

№04/50 оренди нерухомого майна,

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від Генеральної прокуратури України: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 і просив суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з останнього 42 015,52 грн. боргу та розірвати договір оренди нерухомого майна №04/50 від 05.11.2002р., укладений між ЛМКП "Львівтеплоенерго" та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди нерухомого майна №04/50 від 05.11.2002р. щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.05.2011р. (суддя О.Запотічняк), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. (головуючий, суддя Зварич О.В., судді Юрченко Я.О., Якімець Г.Г.), позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 42 015,52 грн. боргу та розірвано договір оренди нерухомого майна від 05.11.2002р. №04/50, укладений між ЛМКП "Львітеплоенерго" та ПП ОСОБА_1, та зобов'язано останнього повернути підприємству орендоване майно, а саме нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, загальною площею 340,2 кв.м., в десятиденний термін з моменту набрання рішенням законної сили.

При цьому суди двох інстанцій виходили з того, що заборгованість відповідача у сумі 42 015,52 грн. є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, відповідачем не спростованою. Оскільки у період з квітня 2010р. по 29.03.2011р. відповідач не здійснював жодних платежів з орендної плати, то враховуючи умови пункту 8.4. договору оренди від 05.11.2002р., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що його слід розірвати та зобов'язати відповідача повернути орендоване майно.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що між ЛМКП "Львівтеплоенерго" та відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна №04/50 від 05.11.2002р., за умовами якого підприємство передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення розташоване в АДРЕСА_1, загальною площею 340,2 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності.

Розділом 3 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМУ, і перераховується відповідачем не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. Орендна плата за перший місяць (жовтень 2002р.) становить без ПДВ 523,38 грн., за 1 кв.м. орендованої площі без врахування ПДВ 1 грн. 54 коп. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до додатку до договору №3 "розрахунок орендної плати", орендна плата за перший місяць становить 628,06 грн. (а.с.16).

У подальшому між підприємством та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №1 від 01.03.2003р., якою змінено розмір орендної плати і його встановлено у розмірі 528,48 грн. (а.с.17, 18).

Пунктом 5.2. договору визначено, що відповідач зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати орендної плати у період з 01.05.2008р. по 28.02.2011р. стало підставою для звернення прокурора в інтересах ЛМКП "Львівтеплоенерго" до суду з даним позовом.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо сплати орендної плати, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем на суму 42 015,52 грн., колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірного зобов'язання.

При цьому викладені у касаційній скарзі заперечення відповідача стосовно безпідставності донарахування підприємством 17 554,66 грн., колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Пунктом 3.2 договору оренди встановлено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, сума у розмірі 17 554,66 грн. донарахована відповідачу саме на підставі п.3.2. договору, тобто застосовано індекс інфляції, який є складовою розміру місячної орендної плати.

В силу ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди нерухомого майна №04/50 від 05.11.2002р. суди двох інстанцій помилково послалися на несплату відповідачем орендних платежів, як на підставу для розірвання договору оренди судом, та не врахували таке.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного (господарського) суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Ними, зокрема, є Господарський та Цивільний кодекси України.

Так, згідно ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. Питання дострокового розірвання договору оренди на вимогу однієї із сторін врегулюванні ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, якою встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути розірвано достроково з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору майна в порядку встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Судами двох інстанцій залишено поза увагою ті обставини, що статтею 783 ЦК України встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Наведений перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про розірвання договору оренди позивач послався на порушення відповідачем умови договору щодо своєчасного внесення орендних платежів (заборгованість більше трьох місяців підряд).

Між тим невиконання умов договору щодо внесення орендних платежів не може бути підставою для його розірвання у судовому порядку.

При цьому, відсутні передумови для застосування ч.2 ст.651 ЦК України, як підстави розірвання у судовому порядку договору у зв'язку з несплатою орендних платежів, оскільки ч.3 цієї статті, так само як і ст.782 ЦК України, встановлює для таких випадків право на односторонню відмову від договору.

При цьому колегія суддів також враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з розірванням договорів оренди (постанова ВСУ від 22.02.2005 у справі №34/400).

Так, статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 ГК України).

Частиною 3 ст.651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Положення статті 782 ЦК України передбачають право наймодавця відмовитися від договору найму (оренди), якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. При цьому, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено і прокурором не доведено направлення ЛМКП "Львівтеплоенерго" відповідачу (орендарю) та одержання останнім на підставі ч.2 ст.782 ЦК України повідомлення наймодавця про відмову від договору оренди у зв'язку з невнесенням орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Таким чином, пред'явлений позов про дострокове розірвання договору оренди з мотивів невнесення орендної плати не відповідає способам захисту цивільних прав наймодавця, а тому за вказаних обставин суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для розірвання цього договору.

Що ж до рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін апеляційної інстанції, в частині зобов'язання відповідача повернути орендоване майно, то воно ухвалено з порушенням п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог лише у разі, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

Між тим, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор не заявляв вимоги про зобов'язання відповідача повернути орендоване майно.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання відповідача повернути орендоване майно.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. у справі №5015/1740/11 скасувати.

3. Рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2011р. щодо задоволення позовної вимоги про розірвання договору оренди №04/50 від 05.11.2002р. та щодо зобов'язання приватного підприємця ОСОБА_1 повернути орендоване майно скасувати, направивши справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

4. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 18.05.2011р. залишити в силі.

Головуючий, суддяКузьменко М.В.

СуддяПалій В.М.

СуддяХандурін М.І.