Ухвала суду № 18764083, 27.09.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

27 вересня 2011 р. № 5005/707/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Владимиренко С.В.,

суддів:Демидової А.М.,

Мирошниченка С.В.,

Плюшка І.А.,

Шевчук С.Р., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот"

про перегляд Верховним Судом України

постановиВищого господарського суду України від 05.07.2011

у справі№5005/707/2011

за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області

доВідкритого акціонерного товариства "Дніпроазот"

про відшкодування шкоди, завданої самовільним водокористуванням, ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2011 у справі №5005/707/2011 відмовлено у задоволенні позову прокурора Дніпропетровської області, поданого в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Дніпропетровській області про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Дніпроазот" (правонаступником якого є заявник) шкоди, завданої самовільним водокористуванням.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.05.2011, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Публічним акціонерним товариством "Дніпроазот" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі №5005/707/2011, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. З посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 25.03.2011 у справі №2-5/2224-2010, від 22.06.2011 у справі №34/10(10), від 22.02.2011 у справі №3/125-09, від 13.12.2010 у справі №3/47/10 заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме частини шостої статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску справи №5005/707/2011 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Зі змісту постанов суду касаційної інстанції від 05.07.2011 у справі №5005/707/2011, про перегляд якої просить заявник, і від 22.06.2011 у справі №34/10(10), від 22.02.2011 у справі №3/125-09 та від 13.12.2010 у справі №3/47/10, на які він посилається, вбачається, що судові рішення в цих справах прийнято і застосовано відповідні норми матеріального права в залежності від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

З постанови від 05.07.2011 у справі №5005/707/2011, про перегляд якої просить заявник, вбачається, що Вищий господарський суд України, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності позовної вимоги про стягнення з відповідача шкоди за здійснення спеціального водокористування без дозволу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, зазначив про безпідставність посилання відповідача на відсутність його вини у здійсненні вказаної діяльності без відповідного дозволу, оскільки заява про видачу такого дозволу була подана ним ще в грудні 2010 року і, на момент проведення перевірки дотримання товариством вимог природоохоронного законодавства при здійсненні забору води та скиду зворотних вод, знаходилась на розгляді у відповідача, що відповідно до приписів частини шостої статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" надає йому право здійснювати вказану діяльність без відповідного дозволу (мовчазна згода) до його отримання або до отримання відмови у його видачі. Обґрунтовуючи висновок про безпідставність згаданого посилання, суд касаційної інстанції посилався на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, відповідно до яких відповідач двічі звертався до позивача із заявою про надання дозволу на спеціальне водовикористання, однак вперше йому було відмовлено з підстав подання заяви та документів не в повному обсязі, а повторна відмова у видачі такого дозволу мотивована неусуненням заявником в повному обсязі причин, що стали підставою для попередньої відмови, в зв’язку з чим принцип мовчазної згоди, про яких зазначає відповідач, у спірних правовідносинах не може бути застосований.

Водночас, у постанові від 22.06.2011 у справі №34/10(10), на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України підтримав правову позицію судів першої та апеляційної інстанції щодо правомірності застосування принципу "мовчазної згоди", з огляду на те, що під час перевірки дотримання відповідачем природоохоронного законодавства (14-18.05.2009), останній проходив процедуру погодження та видачі дозвільної документації на спеціальне водовикористання, яка тривала до 14.10.2009. При цьому, в даній постанові встановлений факт довгострокового оформлення дозвільної документації саме органами, уповноваженими на її видачу і відсутнє будь-яке посилання на недоліки наданого пакету документів, що стало підставою для відмови у видачі відповідного дозволу відповідачу у справі №5005/707/2011.

У постановах Вищого господарського суду України від 22.02.2011 у справі №3/125-09 та від 13.12.2010 у справі №3/47/10, на які також посилається заявник, суд касаційної інстанції погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачами спеціальної господарської діяльності без відповідної документації дозвільного характеру, також виходив з встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи про те, що на момент проведення відповідних перевірок дотримання ними природоохоронного законодавства, документи на отримання дозвільних документів значний час перебували на розгляді у відповідних установах, при цьому жодних повідомлень щодо наявності недоліків наданого пакету документів відповідачам направлено не було. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішені спорів у справах №3/125-09 і №3/47/10 суди керувались Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України "Про охорону атмосферного повітря", Інструкцією про загальні вимоги до оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств, установ організацій, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 09.03.2006 №108 та наказом Міністерства охорони навколишнього середовища України від 25.03.2008 №149 "Про затвердження зразків заявок, що подаються суб’єктами господарювання на випробування та державну реєстрацію пестицидів та агрохімікатів", і взагалі не здійснювали посилань на приписи Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Таким чином, неоднакові правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи та керувався різними нормами матеріального права.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2011 у справі №2 5/224-2010 судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У зв’язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанов про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому відповідні постанови у будь-якому випадку не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом ХІІ2 ГПК України, і на них не можуть здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом статті 11116 цього Кодексу.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Дніпроазот" у допуску справи №5005/707/2011 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяС.Владимиренко

СуддіА.Демидова

С.Мирошниченко

І.Плюшко

С.Шевчук

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)