Постанова № 18761742, 18.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2011 р. Справа № 5023/4918/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т. В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

1-го відповідача - не з'явився,

2-го відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 2-го відповідача (вх. № 3245Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 07.07.11 р. у справі № 5023/4918/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Ресурс", м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.М.- Групп", м. Харків

2. Приватного підприємства "Центральне торгове об’єднання", м. Сімферополь

про стягнення 62 641,27 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 р. позивач - ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд (враховуючи уточнення позовної заяви від 24.06.2011р.) стягнути з 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Д.М.- Групп" на свою користь 714,88 грн. 3% річних; з 2-го відповідача - Приватного підприємства "Центральне торгове об’єднання", заборгованість у сумі 62313,48 грн., пеню у розмірі 3693,64 грн., інфляційні у сумі 2413,66 грн., 10 % штрафу у розмірі 6303,27 грн. та понесені ним судові витрати з відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог, посилаючись на порушення 2-м відповідачем умов договору поставки №3-09-С від 01.01.2009р. щодо своєчасної оплати товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07 липня 2011 року у справі № 5023/4918/11 (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ПП "Центральне торгове об’єднання" на користь ТОВ "Торгівельний Дом "Ресурс" заборгованість в розмірі 74727,05 грн., державне мито в розмірі 747,27 грн. та 233,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнуто з ТОВ "Д.М.-Групп" на користь ТОВ "Торгівельний Дом "Ресурс" 3% річних в розмірі 714,88 грн., державне мито в розмірі 7,14 грн. та 2,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Другий відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 07 липня 2011 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі 2-й відповідач посилається на те, що рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач посилається на помилковість висновку суду про обґрунтованість вимог позивача, оскільки судом не враховані приписи ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні якого поданий позивачем та досліджений судом акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом бухгалтерського обліку та не може бути належним доказом в підтвердження здійснення господарської операції.

Крім того, відповідач не був повідомлений належним чином про час та місце засідання суду, через що ПП «ЦТО»не змогло направити свого представника для участі у справі.

ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" у відзиві (від 15.09.2011р. вх.9011) проти вимог апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, прийнятим без порушень норм матеріального та процесуального права. Натомість зазначає, що апеляційна скарга на оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам, які підтверджені доказами, дослідженими в порядку, встановленому господарським процесуальним кодексом України. Зокрема, посилається на те, що позивачем доведено факт отримання товару 2-м відповідачем та надано в судовому засіданні для огляду належно оформлені накладні. Крім того, позивач задекларував податок на додану вартість по операціям з поставки товару ПП «Центральне торгове об'єднання». У зв’язку з вищезазначеним, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Д.М.- Групп" відзиву на апеляційну скаргу суду не надав.

У призначене судове засідання уповноважені представники сторін не з’явилися, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, були повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, доказом чого є відповідні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи 2-го відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції і під час апеляційного провадження, 01.01.2009 р. між ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" (постачальник) та ПП "Центральне торгове об’єднання" (покупець) був укладений договір поставки товару № 3-09-С (далі договір поставки), відповідно до умов якого, ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" зобов'язався передати у власність покупця за накладними, які є невід’ємною частиною договору, товар, а ПП "Центральне торгове об’єднання", у свою чергу, зобов’язалося прийняти та оплатити замовлений товар (п.1.1.) на умовах і порядку визначених договором.

У відповідності до п. 2.1. договору поставки, поставка товарів здійснюється постачальником у межах наявного у нього асортименту на протязі строку дії договору у відповідності до встановленої домовленості про поставку, специфікації, додаткових умов або згідно з попереднім замовленням покупця. Отримання товару другим відповідачем здійснювалося за кільцевими довіреностями від 01.01.09р та № 1а,2а,3а від 04.03.2010р. до договору № 3-09-С. (а.с.14-15).

Строк дії договору поставки –сторони встановили до 31 грудня 2009р (п.8.1.). Виходячи з п. 8.2 договору він продовжував діяти на наступні календарні роки на тих же умовах.

Пунктом 5.2. договору поставки передбачено, що покупець проводить розрахунок з постачальником на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з п.п.7.2., 7.2.1. договору поставки, покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару відповідно до чинного законодавства України й сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день простроченого платежу, а також шляхом сплати постачальнику штрафу у розмірі 10% від вартості відповідної партії товару за кожен випадок прострочення оплати однієї накладної.

На виконання договору поставки, позивач тривалий час регулярно поставляв 2-му відповідачу товар відповідно до замовлень.

Обґрунтовуючи позовну заяву ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" посилався на те, що за поставлений позивачем товар другий відповідач розрахувався не в повному розмірі. Заборгованість перед позивачем за договором поставки, на його твердження, складає 62313,48 грн., відповідно до видаткових накладних, за період з 01.10.2010р. по 24.03.2011р., вказаних в позові (реєстр накладних т.1 а.с. 17-18) і яку визнав другий відповідач, про що свідчить підписаний акт звірки взаємних розрахунків. До позову доданий акт звірки між позивачем і другим відповідачем станом на 01.04.11р. ( по документу - Договір ДГ-0000003( 01.01.09 ) в якому мало місце сальдо на користь позивача в сумі 70296,64грн., т.1 а.с. 16 ) та довідка про включення позивачем до складу податкового зобов’язання суми сплаченого податку на додану вартість у зв’язу з постачанням товару за вказаними операціями ( а.с.52-53).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі видаткових накладних за період з 01.10.2010р. по 24.03.2011р., вказаних в позові, позивач фактично поставив товар за договором № 3-09-С на суму 63033,12 грн., доказом чого, у тому числі, є відповідні податкові накладні (т.1 а.с.100-155).

За період з 01.04.2011р. по 06.07.2011р. ПП "Центральне торгове об’єднання" частково сплатило та повернуло поставлений товар позивачу на суму 7983,16, що підтверджується банківською випискою від 22.04.2011р. та накладними на повернення №№ 18844С, 18859С, 18861С, 18872С, 18878С від 28.04.2011р. (а.с.62-69). Отже, сума боргу за договором поставки за спірний період склала 55 049,96 грн..

На забезпечення виконання умов договору поставки, 22.04.2011 р. ТОВ "Д.М.-Групп" (поручитель) та ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" (кредитор) уклали договір поруки (далі договір поруки), у відповідності до п.1.1 якого, поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язку ПП "Центральне торгове об’єднання" (боржником) за основним договором, в об’ємі та на умовах, встановлених цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору поруки, поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за невиконання боржником свого обов’язку щодо сплати 3% річних від простроченої суми за основним договором.

З матеріалів справи вбачається, що ПП "Центральне торгове об’єднання" остаточних розрахунків з ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" у передбачений договором поставки строк не провело.

Відповідно до ч.1 ст.193 господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що 2-м відповідачем неналежно виконані зобов’язання за договором поставки, у зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з ПП "Центральне торгове об’єднання" суми боргу у розмірі 55 049,96 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Другий відповідач, всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів виконання грошового зобов'язання у сумі 55049, 96 грн. у повному обсязі та у строки передбачені договором поставки, а тому вважається таким, що прострочив.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів вищеназваної статті та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає, що 2-й відповідач прострочив виконання зобов’язання з оплати товару за договором поставки, тому позовна вимога в частині стягнення 2 413,66 грн. інфляційних збитків є законною та обґрунтованою.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 N 543/96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов’язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій –неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до порядку застосування штрафних санкцій, передбаченого частиною 6 ст. 232 ГК України (яку безпідставно не застосовано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Договором № 3-09-С, аналізуючи його умови, іншого не встановлено.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суму якої задоволено судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що такий розрахунок здійснено за межами шести місяців, а саме за видатковими накладними №№ 60548С, 60549С, 61643С, 61821С, 61822С, 62806С, 62908С, 63370С, тобто період, за який має бути нараховано штрафні санкції, становить - з наступного за останнім днем оплати і протягом шести місяців. Сума пені має бути стягнута у розмірі 2956,43 грн. ( разом за вказаними накладними після перерахунку судом: 106,75+112,33+323,32+167,24+179,48+81,49+203,71+86,72 грн. = 1261,04 грн. Різниця в розрахунках пені позивачем та суду по цим накладним складає: 1998,25 –1261,04 = 737,21 грн.).

В іншій частині нарахованої до стягнення пені –у сумі 737,21 грн. слід відмовити, як такої що нарахована безпідставно та з порушенням положень чинного законодавства.

Пункт п. 7.2.1. договору поставки передбачає, що у разі випадку порушень покупцем строків розрахунків, передбачених договору, покупець зобов'язується також сплатити штраф на користь продавця, у розмірі 10% від вартості відповідної партії товару за кожен випадок прострочення оплати однієї накладної.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що 2-й відповідач не виконав прийнятий на себе обов’язок по оплаті товару в термін, встановлений договором поставки, а також те, що чинне законодавство передбачає стягнення неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, колегія суддів, вважає цілком обґрунтованим та правомірним задоволення суми штрафу у розмірі 6 303,27 грн..

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1,2 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі

Частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи що 1-й відповідач взяв на себе обов’язок солідарної відповідальності з 2-м відповідачем перед позивачем за виконання зобов’язань за договором поставки № 3-09-С від 01.01.2009 р. в тому обсязі, який передбачений п. 1.2. договору поруки № 22-04/11 від 22.04.2011 р., колегія суддів вважає, що позовна вимога щодо стягнення 714,88 грн. - 3% річних з ТОВ "Д.М.-Групп" є обґрунтованою та правомірною (що не заперечується і самим поручителем).

Щодо посилання місцевого господарського суду на акт звірки як на доказ визнання 2-м відповідачем суми заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 року, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто факт проведення позивачем у справі господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами. Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд в основу рішення поклав акт звірки взаєморозрахунків. Однак судом не враховані приписи ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" згідно якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поданий позивачем та досліджений судом акт звірки взаєморозрахунків таким вимогам не відповідає, оскільки в ньому не зазначені посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та не зазначено прізвище та інші дані осіб, які його підписали, що позбавляє можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні операції.

За таких обставин, поданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків не може бути належним доказом в підтвердження здійснення господарської операції. Крім того, акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні вищевказаного Закону та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності представника позивача, не повідомленого належним чином про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає, що такі посилання ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" відповідають дійсності, враховуючи наступне.

У відповідності до п.2.ч.З ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Колегією суддів апеляційного суду з наявних матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції дійсно порушено право 2-го відповідача на участь у судовому процесі, оскільки ухвалу від 20.06.2011р. про порушення провадження у справі та призначення її розгляд на 30.06.2011р. 2-й відповідач отримав 29.06.2011р. (тобто –за день до судового засідання) (а.с.58), а ухвалу від 30.06.2011р. про відкладення розгляду справи на 07.07.2011р.і відправлену судом 04.07.11р. ( на день пізніше чим відбулося засідання - після прийняття судового рішення, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (а.с. 93). Більше того, суд першої інстанції в зазначеній ухвалі від 30.06.2011р. про відкладення розгляду справи у п. 3 явку представників сторін визнав обов’язковою.

Таким чином, стороною, не повідомленою належним чином про час і місце засідання суду, вважається сторона, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи наявні докази неналежного повідомлення ПП "Центральне торгове об’єднання" про проведення судового засідання 07.07. 2011р. За таких обставин колегія суддів вважає, що справу розглянуто судом за відсутності сторони, не повідомленої належним чином про час і місце засідання господарського суду.

Тому, зазначене в силу вимог пункту 2 частини третьої статті 104 Господарського процесуального кодексу України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення у даній справі.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню частково солідарно з відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог.

За таких обставин, рішення місцевого господарського як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, а апеляційна скарга другого відповідача у зв’язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, ч. 1 п. 4 , ч. 3 п. 2 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу 2-го відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.07.11 р. у справі № 5023/4918/11 скасувати та прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково.

Стягнути з ПП "Центрального торгового об’єднання" (95015, АРК, м. Сімферополь, просп. Кірова, 1, код 36228438) на користь ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" (61004, м. Харків, бульвар Нетіченський, 19, код 33206799) заборгованість в розмірі 55 049,96 грн., 2956,43 грн. пені, 6303,27 грн. штрафу, 2413,66 грн. збитків від інфляції, 667,23 грн.. державного мита та 208,73 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ТОВ "Д.М.-Групп" (61010, м. Харків, вул. Основ’янська, 55, код 35352021) на користь ТОВ "Торгівельного Дому "Ресурс" (61004, м. Харків, бульвар Нетіченський, 19, код 33206799) 3% річних в розмірі 714,88 грн., державне мито в розмірі 7,14 грн. та 2,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Погребняк В.Я.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Слободін М.М.

Повний текст постанови підписано 17.10.2011 року.