Ухвала суду № 1874626, 13.05.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22а-2643/08                                          Головуючий у І інстанції –  Хрипун О.О.

                                                                                                Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2008 року                                                                                                          м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                            Саприкіної І.В.,

суддів:                                                                                 Маслія ВІ. та Бараненка І.І.,

при секретарі:                                                                     Трибой І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 року по справі за позовом Акціонерного банку «АвтоЗАЗБанк» до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

           АБ «АвтоЗАЗБанк» звернувся до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

         Постановою Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

         Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

          Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2007 року відповідачем видане податкове повідомленн-рішення № 0000292201/0, яким позивачу визначено податкове зобов»язання по податку на прибуток у загальному розмірі 5764572 грн., в тому числі 3106520 грн. Основного платежу, 2658052 грн. штрафних санкцій.

           Спірне податкове повідомленн-рішення прийняте на підставі акту перевірки від 12.07.2006 року № 2658-3133/22-01-19358784 «Про результати виїзної планової перевірки АБ «АвтоЗАЗБанк» з питань дотримання вимог податкового, валютного ті іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 31.03.2006 року» а також рішення ДПА України від 02.03.2007 року № 2067/6/25-0115 про результати розгляду повторних скарг.

           Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку, що позивач має статус професійного торговця цінними паперами, що підтверджується відповідною ліцензією.

           В періоді, який перевірявся, позивачем здійснювалися операції по врахуванню векселів згідно договорів про врахування векселів. Предметом вказаних договорів було придбання банком у контрагента шляхом індосамнту векселів з наступною оплатою такого векселя на користь контрагента, який передав ці векселі.

          Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

          Відповідно до п. «д» ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», весель – це цінний папір.

           Згідно п. 1.31. ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон), продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

             Пуктом 1.6. ст. 1 Закону, передбачено, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

              Виходячи з положень п.п. 7.6.1. п. 7.6 ст. 7 Закону, платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

             Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

              Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

              Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

            Згідно п.п. 7.6.2 п. 7.6 ст. 7 Закону, норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами).

               У відповідності п. 1.31. ст. 1, продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

              Оскільки пр здійсненні операцій по врахуванню векселів банк придбаває вексель за грошові кошти та стає власником цього векселя, то куруючись п.п. 1.31 ст. 1 та п.п. 7.6.2 п. 7.6. ст. 7 Закону, дана операція з метою оподаткування відноситься до операцій з торгівлі цінними паперами, що і було встановлено судом перщої інстанції.

              П.п. 7.6.3. п. 7.6 ст. 7 Закону дає визначення терміну "витрати", під якими слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

             Під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням (п.п. 7.6.4. п. 7.6 ст. 7 Закону).

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

            Норми цього пункту поширюються також на визначення балансових збитків або прибутків, отриманих платником податку від операцій з корпоративними правами, що виражені в інших, ніж цінні папери, формах (п.п. 7.6.5. п. 7.6 ст. 7 Закону).

            Отже, операція по врахуванню векселя за своїм змістом з метою оподаткування  має всі ознаки оперції з торгівлі цінними паперами. За цими операціями товаром виступає вексель, а не кредит, як вважає відповідач.

            Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає:

            - загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (п.п. 4.1.1. п. 4.1. ст. 4 Закону)).

             - доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами (п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Закону).

             - доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону (п.п. 4.1.3. п. 4.1. ст. 4 Закону).

              Датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором (п.п. 11.3.6. п. 11.3 ст. 11 Закону).

           Оскільки з метою оподаткування податком на прибуток операції по врахуванню векселя слід розглядати як операції по торгівлі цінними паперами, то правильно встановлено Господарським судом м. Києва, що до цих операцій повинні застосовуватися норми щодо їх оподаткування, які встановленні п. 7.6 ст. 7 Закону, а не загальні правилавизначення валового доходу, передбачені п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону.

Щодо акту перевірки Сімферопольської філії АБ «АвтоЗАЗБанк» судом встановлено, що висновок відповідача про заниження позивачем валового доходу внаслідок невключення до його складусум комісійних доходів згідно з тарифом  за внесення змін до кредитного договору документально та нормативно не підтверджений.

Також суд першої інстанції правильно не погодився з твердженням відповідача про завищення позивачем валових витрат у зв»язку з включенням до їх складу витрат по довгостроковому страхуванню за договором № 0000100 від 10.01.2006 року.

            Адже, відповідно до п.п. 5.4.6. п. 5.4 ст. 5 Закону, будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

              Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

               Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

               Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

               Також, згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

            З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на завищення позивачем валових витрат на суму витрат по страхуванню. Згідно акту перевірки підтвердженням даної обставини є лише посилання на  дані бухгалтерських розрахунків та пояснення позивача, які не можуть слугувати достатньою підставою для визначення розміру задекларованих позивачем валових витрат. Ці дані обов»язково повинні бути підтверджені  даними податкового обліку – відомостями обліку валових доходів та валових витрат, відомістю нарахування амортизаційних відрахувань. А, отже, твердження відповідача про завищення банком валових витрат в цій частині  недоведене.

Суд першої інстанції також правильно не погодився з висновком відповідача щодо безпідставного включення до складу валових витрат витрат на юридичні послуги.

Згідно п. 5.2 ст. 5 Закону, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до положень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону, виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону,встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, позивач мав документи, що підтверджують витрати по сплаті вартості юридичних послуг. Дана обставина підтверджується актом перевірки. Звідси слідує, що відповідачем зроблено помилковий висновок по даному епізоду, який не грунтується на вимогах чинного законодавства.

Судова колегія також приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачу податку на прибуток за епізодом, який стосується сумнівної (безнадійної) заборгованості, виходячи з наступного.

Станом  на 14.09.2005 року заборгованість ДПУ «Міжнародний дитячий центр «Артек» перед АБ «АвтоЗАЗБанк» склала 2745764,04 грн. за кредитним договором № 10/03 від 11.02.2003 року та додаткових угод до нього.

П.п. 12.1.1. п. 12.1 ст. 12 Закону встановлено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством;

в) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Згідно п. 1.3 гл. 1 розд. 1 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 15.09.2004 року № 435, сумнівна заборгованість – це заборгованість, за якою у позивача є сумнів щодо її погашення.

Сума нарахованих відсотків увійшла до складу валових доходів четвертого кварталу 2005 року, тобто з часу набрання чинності постанови апеляційного суду, якою залишено без змін рішення Господаоського суду АРК по справі за позовом АБ «АвтоЗАЗБанк» до ДПУ «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заборгованості за кредитним договором. З цього часу заборгованість набула статусу безнадійної і для її врегулювання відповідно до положень п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону, позивачем було збільшено валові витрати на суму нарахованих відсотків.

Отже, суд першої інстанції правильно визначив, що відображення у фінансовому обліку 26.01.2006 року перенесення прострочених процентів на рахунок сумнівної заборгованості (рахунок № 2480) не вплинуло на правильність оподаткування позивачем вищевказаних операцій, осквльки фінансовий і податковий обліки регламентуються різними законодавчими актами. Пункт 12.1 ст. 12 Закону не встановлює процедуру визнання заборгованості сумнівною чи безнадійною, а лише регламентує порядок дій  у випадках, коли покупець таких послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості.

З наведеного вище слідує, що висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат  на суму відсотків в розмірі 100417, 29 грн. є помилковим,

Таким чином, визначення позивачу податкових зобов»язань по податку на прибуток, здійснене відповідачем безпідставно.

            Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.                     

            Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

            Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм  матеріального та процесуального права. Встановлено, що АБ «АвтоЗАЗБанк» має статус професійного торговця цінними паперами, операції позивача по врахуванню векселів по своїй економічній суті є операціями купівлі-продажу із переходом права власності на врахований вексель, дана операція має всі ознаки операцій з торгівлі цінними паперами. Відповідач не довів правомірності податкового рішення-повідомлення, а отже, підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається. Тому, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 року по справі за позовом Акціонерного банку «АвтоЗАЗБанк» до Державної податкової інспекції у Солом»янському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом»янському районі м. Києва – відмовити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 18.05.2007 року  – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:              

Судді: