Постанова № 18744430, 04.10.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.10.2011 № 36/163-47/160

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шапрана В.В.

суддів:

при секретарі:

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача Рачинський М.А.

від третьої особи не зявилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2011 року (суддя Станік С.Р.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

доКиївського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального

акціонерного товариства

третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства (далі - відповідач) про визнання дійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна від 29.07.2003 року, а саме: будівлі загальною площею 648,00 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Світла,9.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 року в справі № 36/163 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011 року рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 року в справі №36/163 скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2011 року в справі № 36/163 - скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.07.2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просила суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2011 року апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 27.09.2011 року.

27.09.2011 року у судовому засіданні оголошено перерву на 04.10.2011 року.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

У судове засідання 04.10.2011 року зявилися представники позивача та відповідача.

Представники третьої особи у призначене судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін встановив наступне.

15.07.2003 року на засіданні правління Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно налагоджувального акціонерного товариства було прийнято рішення про продаж столової павільйону розміром 18*36 м., що перебуває на балансі підприємства, СПД ОСОБА_4 (а.с. 11 т. 1).

Правовідносини між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) та Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством (продавець) виникли на підставі укладеного 29.07.2003 року договору купівлі-продажу будівлі шляхом викупу (а.с. 9-10 т. 1).

Предметом даного договору є те, що продавець зобовязується передати у власність покупцю будівлю загальною площею 648,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 на земельній ділянці 1107,80 кв.м., 1990 року вводу, що знаходиться на балансі відповідача, а покупець зобовязується прийняти вказану будівлю і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та здійснити реєстрацію будівлі у бюро технічної інвентаризації. Характеристика будівлі наводиться у технічному паспорті, який видається бюро технічної інвентаризації (п.1.1 договору).

Пунктом 1.3 договору визначено, що вартість відчужуваної будівлі становить 5840 грн. За таку ж ціну, згідно п. 1.4 договору, обєкт продано позивачу.

На виконання умов договору позивачем були перераховані на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 5 840 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 33 від 29.07.2003 року (а.с. 14 т. 1).

Згідно акту прийому передачі приміщення павільйону столової від 29.07.2003 року вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв приміщення павільйону столової (а.с. 13 т. 1).

Спір по справі виник у зв`язку з тим, що при укладенні договору сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, які були виконані, проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення даного договору, як передбачено п. 1.2. договору.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору купівлі-продажу від 29.07.2003 року було встановлено як нотаріальне посвідчення відповідних угод так і обовязкову держану реєстрацію права власності на обєкти нерухомого майна, при чому така державна реєстрація мала проводитись лише після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Отже, правила статті 47 Цивільного кодексу УРСР не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та обовязковій державній реєстрації набуте право власності за ними, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обовязки.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в порядку ст. 101 ГПК України колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Пунктом 13.1 договору встановлено, що договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації у відповідних органах місцевих рад народних депутатів у місячний термін з моменту підписання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов п. 13.1. договору позивач звернувся до відповідача з вимогою від 08.09.2008 року щодо нотаріального посвідчення договору з наступною реєстрацією в БТІ (а.с. 15 т. 1).

Відповідач в свою чергу не заперечував отримання вказаної вимоги.

Оскільки договір купівлі продажу укладений 29.07.2003 року, тому судом до спірних правовідносин застосовуються норми цивільного законодавства, що діяли на той період, тобто Цивільний кодекс УРСР.

Частиною 2 ст. 47 ЦК УРСР яка була чинна на момент укладення спірного договору, передбачено, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

В свою чергу, положенням ч. 2 ст. 220 ЦК України, також, передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Як випливає з оцінених апеляційним господарським судом доказів, укладаючи договір від 29.07.2003 року продавець і покупець досягли згоди з усіх істотних умов договору. Також, відбулося виконання умов договору, а саме покупцем сплачені кошти, а продавцем передано обєкт нерухомості, але відповідач безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач дійсно ухилявся від нотаріального посвідчення договору, що підтверджено відсутністю дій на вимогу позивача щодо виконання умов п. 13.1 договору.

Разом з тим, виходячи із змісту п. 13.1, договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації у відповідних органах місцевих рад народних депутатів.

Відсутність необхідної реєстрації вказаного договору у відповідних органах місцевих рад народних депутатів, також не може бути підставою недійсності договору, оскільки Державна реєстрація договору не відноситься ні до його змісту ні до його форми, а є лише дією по внесенню у список (реєстр) інформації про договори для їх обліку та отримання встановленого платежу.

У цивільному кодексі 1963 року лише ст. 227 передбачала реєстрацію у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів договору купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією із сторін був громадянин, а реєстрацію безпосередньо здійснювали бюро технічної інвентаризації (БТІ). Однак така реєстрація (або її відсутність) не впливала на дійсність чи чинність договору, а слугувала переважно способом обліку будівель, а також виявлення їх юридичних власників.

Цивільний кодекс 2003 року, який вступив у дію з 01.01.2004 року розширив коло випадків державної реєстрації правочинів, проте, правові наслідки недотримання правил державної реєстрації цих договорів законодавцем ні в розділі 16 ЦК України ні в інших законодавчих актах не встановлені.

Крім того, Постановою Пленум Верховного Суду УРСР від 28.04.1978 року, № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» чинної на момент укладення спірного договору передбачено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114 ЦК).

За наведених обставин, оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору і відбулося виконання умов договору, а відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення колегія суддів дійшла до висновку, про визнання договору купівлі-продажу від 29.07.2003 року дійсним.

Стосовного того, що до даних інвентаризації за адресою: АДРЕСА_2 рахується їдальня площею 401,7 кв.м., тоді як предметом договору купівлі продажу є тимчасова їдальня павільйон площею 648,0 кв.м., колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем вказана площа не оспорювалася, вказана обставина не є підставою для визнання договору купівлі продажу недійсним.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до спірних відносин слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Тобто, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004 року.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Як вбачається з матеріалів справи, до 2008 року відповідач не заперечував свій обовязок щодо нотаріального посвідчення вказаного договору, та не оспорював дійсність вказаного договору, а посилався на відсутність у нього правоустанавлючих документів.

Отже, перебіг строку позовної давності почався в 2008 році, тобто з моменту, коли позивач не отримав відповіді на заяву, якою він просив нотаріально посвідчити вказаний договір.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 року у справі № 36/163-47/160 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито покладається при задоволенні позову на відповідача.

Отже, судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції та апеляційному господарському суді покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2011 року у справі № 36/163 -47/160 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити у повному обсязі.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме будівлі загальною площею 648,00 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством.

Стягнути з Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства (01010, м. Київ, вул. М.Гайана, 8/9, код 22893286) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (03190, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 85 (вісімдесят пять гривень) державного мита за подання позову, 236 (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 42 (сорок дві гривні 50 коп.) витрат за подання апеляційної скарги.

3. Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

4. Матеріали справи № 36/163-47/160 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя

Судді