Постанова № 18722987, 18.10.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2011 р.Справа № 5/17-1930-2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження голови суду від 12.10.2011р. №602 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Скоробагатько О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., довіреність від 25.03.2011р.

від відповідача: не зявився

від третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт”

на рішення господарського суду Одеської області від 27 липня 2011 року

у справі №5/17-1930-2011

за позовом Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Радиатор-Н”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство „Індустрія цифрових ілюзій”

про визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Радиатор-Н” про визнання недійсним договору поставки продуктів харчування б/н від 02.03.2009р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2011р. позовну заяву Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт” було прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №5/17-1930-2011.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.06.2011р. до участі у справі №5/17-1930-2011 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Приватне підприємство „Індустрія цифрових ілюзій”.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27 липня 2011 року у справі №5/17-1930-2011 (суддя Погребна К.Ф.) у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт” відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору поставки недійсним. Так, на думку суду першої інстанції, позивачем не надано до суду першої інстанції доказів недійсності Статуту Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт” на момент укладення спірного договору. Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази не відповідності спірного договору вимогам закону та докази порушення сторонами при укладенні спірного договору господарської компетенції. Що стосується посилань позивача на відсутність суттєвих умов договору, місцевим господарським судом встановлено, що такі посилання не є підставою для визнання договору поставки від 02.03.2009р. недійсним.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (Дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт”) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт” та визнати недійсним договір поставки продуктів харчування б/н від 02.03.2009р., з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи. За доводами скаржника місцевим господарським судом не враховано, що директор ДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) Бабій С.О. при укладенні договору порушив п.3.4 Статуту ДДУП „Пансіонат „Зеніт” у редакції 1998р., оскільки не погодив постачальника з власником підприємства - ДУП „МАВО „МІГ”, а отже не мав відповідних повноважень на укладення договору поставки б/н від 02.04.2007р. з ТОВ „Радиатор-Н”. Окрім того, на думку скаржника, спірний договір не відповідає вимогам закону, враховуючи неузгодженість сторонами умов щодо предмету, ціни та якості договору.

Апеляційна скарга ДП „Пансіонат „Зеніт” прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Михайлов М.В., Ярош А.І., про що 09.09.2011р. винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до розпорядження голови суду від 12.10.2011р. №602 справа №5/17-1930-2011 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Журавльов О.О., судді Савицький Я.Ф., Ярош А.І.

У судовому засіданні 18.10.2011р. представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в апеляційній скарзі та письмових поясненнях по справі, наданих до апеляційного господарського суду 18.10.2011р. за вх.№3205/11/Д3.

Представник відповідача (ТОВ „Радиатор-Н”) у судовому засіданні 27.09.2011р. надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою ДП „Пансіонат „Зеніт”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Окрім того, 14.10.2011р. за вх.№3205/11/Д2 відповідачем надано до апеляційного господарського суду пояснення, в яких відповідач також просить залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Представник третьої особи (ПП „Індустрія цифрових ілюзій”) у судовому засіданні 27.09.2011р. надав пояснення, згідно з якими третя особа не погоджується з апеляційною скаргою ДП „Пансіонат „Зеніт”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до апеляційного господарського суду 27.09.2011р. за вх.№3205/11/Д1.

У судове засідання 18.10.2011р. представники відповідача та третьої особи не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені господарським судом апеляційної інстанції належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.09.2011р., а тому апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ДП „Пансіонат „Зеніт” за відсутністю представників відповідача та третьої особи в судовому засіданні 18.10.2011р.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ДП „Пансіонат „Зеніт”, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2009р. між Дочірнім державним унітарним підприємством „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є Дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт”) в особі директора Бабія С.О., що діяв на підставі Статуту (Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Радиатор-Н” в особі директора Чебаник М.Д., що діяв на підставі Статуту (Постачальник, відповідач) був підписаний договір поставки, згідно з яким Постачальник зобовязується поставляти Замовнику продукти харчування в терміни та асортименті, вказані в заявках Замовника, а Замовник зобовязується оплатити Постачальнику ціну поставленого товару.

Відповідно до п.2.1 договору ціни на продукцію, що поставляється, встановлюються у відповідності з додатковими домовленостями сторін.

За п.2.2 договору оплата поставленого товару здійснюється на підставі рахунку Постачальника.

Згідно з п.2.3 договору оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових засобів на рахунок Постачальника.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що сума договору складає відповідно до видаткових накладних.

Розділом 3 договору передбачені права та обовязки сторін, зокрема: Замовник зобовязаний: не пізніше ніж за три календарних дні до терміну поставки надавати Постачальнику заявку із вказанням асортименту, обсягу та термінів поставки; Замовник має право: вимагати від Постачальника своєчасної, в необхідних асортименті і обсягах поставки товару (у відповідності з заявкою); вимагати від Постачальника заміни неякісного товару; Постачальник зобовязаний: здійснювати поставку товару в асортименті, обсягах та в терміни, вказані в заявці; своєчасно виставити рахунок Замовнику на оплату поставленого товару; при поставці неякісного товару замінити його на аналогічний якісний.

Відповідно до п.5.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2009р.

Матеріали справи свідчать про те, що за період з 16.03.2009р. по 15.05.2009р. згідно з видатковими накладними №Р-00000402 від 16.03.2009р., №Р-00000406 від 16.03.2009р., №Р-00000404 від 17.03.2009р., №Р-00000752 від 21.04.2009р., №Р-00000751 від 22.04.2009р., №Р-00000795 від 24.04.2009р., №Р-00000857 від 30.04.2009р., №Р-00001208 від 01.05.2009р. та №Р-00000982 від 15.05.2009р. (а.с. 92-104, т.І) відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 345322,48 грн.

Разом з тим, у всіх вищевказаних видаткових накладних відсутнє будь-яке посилання на договір поставки від 02.03.2009р.

Відсутнє таке посилання і в підписаному представниками обох сторін акті звірки взаєморозрахунків між ТОВ „Радиатор-Н” і ДП „Пансіонат „Зеніт” станом на 31.05.2009р. (а.с. 105, т.І).

Апеляційним господарським судом було витребувано у сторін: позивача (ДП „Пансіонат „Зеніт”) та відповідача (ТОВ „Радиатор-Н”):

- заявки за договором поставки б/н від 02.03.2009р., передбачені вказаним договором;

- докази наявності додаткових домовленостей сторін щодо ціни товару у відповідності до п.2.1 договору поставки б/н від 02.03.2009р.;

- рахунки ТОВ „Радиатор-Н”, виставлені за договором поставки б/н від 02.03.2009р. та докази їх отримання;

- докази узгодження сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. характеристик товару по якості.

Між тим, ані позивачем, ані відповідачем витребуваних судом документів не надано.

При цьому відповідачем 14.10.2011р. за вх.№3205/11/Д2 надано до апеляційного господарського суду пояснення, в яких вказано, що: - письмові замовлення за договором поставки б/н від 02.03.2009р. не оформлялись, перелік конкретних товарів, які підлягали поставці відповідачем позивачу, оговорювались телефоном між працівниками підприємств; - додаткових угод або листування з приводу ціни та якості товару також не проводилось, при цьому ціна товару попередньо узгоджувалась співробітниками підприємств на стадії передачі замовлення, а якість товарів забезпечувалась на рівні санітарно-епідеміологічних вимог до продуктів харчування, встановлених законодавством; - факт здійснення поставки за договором постачання продуктів харчування б/н від 02.03.2009р. було підтверджено судово-бухгалтерською експертизою, яку проведено по справі господарського суду Автономної Республіки Крим №2-18/1615-2010 за позовом ТОВ „Радіатор-Н” до ДП „Пансіонат „Зеніт” про стягнення заборгованості.

Водночас позивачем 18.10.2011р. за вх.№3205/11/Д2 надано до апеляційного господарського суду письмові пояснення по справі, в яких зазначено про нескладення між сторонами по справі жодного витребуваного апеляційним господарським судом документу, в т.ч. заявок за договором поставки б/н від 02.03.2009р., передбачених вказаним договором, додаткових домовленостей сторін щодо ціни товару у відповідності до п.2.1 договору поставки б/н від 02.03.2009р., рахунків ТОВ „Радиатор-Н”, виставлених за договором поставки б/н від 02.03.2009р., узгодження сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. характеристик товару по якості. При цьому позивачем знову звернено увагу суду на непогодження сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. суттєвих умов договору предмету, ціни, якості, що є недодержанням сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених для змісту правочину.

Звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору поставки б/н від 02.03.2009р. недійсним, позивач вказав дві підстави для визнання його недійсним: по-перше, відсутність у директора ДП „Пансіонат „Зеніт” Бабія С.О. при укладенні договору відповідних повноважень на укладення договору поставки б/н від 02.04.2007р. з ТОВ „Радиатор-Н” у звязку з порушенням ним п.3.4 Статуту ДДУП „Пансіонат „Зеніт” у редакції 1998р. в частині не погодження постачальника з власником підприємства - ДУП „МАВО „МІГ”; по-друге, не відповідність спірного договору вимогам закону, враховуючи неузгодженість сторонами умов щодо предмету, ціни та якості договору.

Розглянувши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Договір поставки б/н від 02.03.2009р. з боку позивача - Дочірнього державного унітарного підприємства „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є Дочірнє підприємство „Пансіонат „Зеніт”) був підписаний директором Бабієм Сергієм Олеговичем, що діяв на підставі Статуту ДДУП „Пансіонат „Зеніт” у редакції 2006р.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2010р. по справі №2-10/820.1-2010 Статут Дочірнього державного підприємства „Пансіонат „Зеніт” у редакції, яка зареєстрована державним реєстратором при виконавчому комітеті Судакської міської ради Смольчук О.В. від 23.05.2006р. за №11441050001000381, був визнаний недійсним.

Разом з тим, докази недійсності вказаного Статуту ДДУП „Пансіонат „Зеніт” в редакції 2006р. на момент укладання договору поставки б/н від 02.03.2009р. в матеріалах справи відсутні та позивачем до суду не надані.

Посилання позивача на те, що оскільки рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2010р. по справі №2-10/820.1-2010 Статут ДДУП „Пансіонат „Зеніт” в редакції 2006р. було визнано недійсним, недійсним він був і на моменту підписання договору поставки б/н від 02.03.2009р., а тому на момент підписання вказаного договору директор ДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) Бабій С.О. повинен був керуватись Статутом ДДУП „Пансіонат „Зеніт” у редакції 1998р., п.3.4 якого передбачав обовязкове погодження постачальника з власником підприємства - ДУП „МАВО „МІГ”, не приймаються до уваги апеляційного господарського суду, оскільки є безпідставними.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору поставки б/н від 02.03.2009р. директор ДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) Бабій С.О. мав відповідні повноваження на укладення такого договору.

За ч.ч. 1 і 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Така ж правова позиція викладена і у п.1 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”, з наступними змінами і доповненнями.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем факту невідповідності оспорюваного правочину - договору поставки б/н від 02.03.2009р., укладеного між ДДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) та ТОВ „Радиатор-Н”, вимогам ст. 203 ЦК України не доведено.

Водночас слід зазначити, що згідно з вимогами ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обовязкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За вимогами ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У звязку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Така ж правова позиція викладена і у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.

Як вже було зазначено вище, умовами договору поставки б/н від 02.03.2009р. було встановлено, що Постачальник зобовязується поставляти Замовнику продукти харчування в терміни та асортименті, вказані в заявках Замовника, а Замовник зобовязується оплатити Постачальнику ціну поставленого товару.

Відповідно до розділу 2 договору ціни на продукцію, що поставляється, встановлюються у відповідності з додатковими домовленостями сторін; оплата поставленого товару здійснюється на підставі рахунку Постачальника; сума договору складає відповідно до видаткових накладних.

Розділом 3 договору передбачені права та обовязки сторін, зокрема: Замовник зобовязаний: не пізніше ніж за три календарних дні до терміну поставки надавати Постачальнику заявку із вказанням асортименту, обсягу та термінів поставки. Замовник має право: вимагати від Постачальника своєчасної, в необхідних асортименті і обсягах поставки товару (у відповідності з заявкою); вимагати від Постачальника заміни неякісного товару. Постачальник зобовязаний: здійснювати поставку товару в асортименті, обсягах та в терміни, вказані в заявці; своєчасно виставити рахунок Замовнику на оплату поставленого товару; при поставці неякісного товару замінити його на аналогічний якісний.

З огляду на відсутність в матеріалах справи відповідних документів, апеляційним господарським судом було витребувано у сторін: заявки за договором поставки б/н від 02.03.2009р., передбачені вказаним договором; докази наявності додаткових домовленостей сторін щодо ціни товару у відповідності до п.2.1 договору поставки б/н від 02.03.2009р.; рахунки ТОВ „Радиатор-Н”, виставлені за договором поставки б/н від 02.03.2009р. та докази їх отримання; докази узгодження сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. характеристик товару по якості.

Між тим, ані позивачем, ані відповідачем витребуваних судом документів не надано.

При цьому і позивач, і відповідач у відповідних письмових поясненнях повідомили апеляційний господарський суд, що заявки за договором поставки б/н від 02.03.2009р., передбачені вказаним договором, не оформлялись, додаткових письмових домовленостей сторін щодо ціни товару у відповідності до п.2.1 договору поставки б/н від 02.03.2009р. не проводилось, рахунки за договором поставки б/н від 02.03.2009р. не виставлялись, характеристики товару по якості сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. письмово не узгоджувались.

При цьому в якості документів, які підтверджують факт здійснення поставки за договором поставки б/н від 02.03.2009р., відповідач посилається на наявні в матеріалах справи видаткові накладні та на висновок судово-бухгалтерської експертизи, яку проведено по справі господарського суду Автономної Республіки Крим №2-18/1615-2010 за позовом ТОВ „Радіатор-Н” до ДП „Пансіонат „Зеніт” про стягнення заборгованості.

Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що видаткові накладні не можуть підтверджувати факт укладення та виконання договору поставки б/н від 02.03.2009р., оскільки в жодній з наявних в матеріалах справи видаткових накладних відсутнє посилання на договір поставки б/н від 02.03.2009р., що не дає суду підстав стверджувати, що поставка за вкаханими видатковими накладеними відбувала на виконання спірного договору.

Так само апеляційним господарським судом не приймається до уваги і висновки експерта щодо здійснення ТОВ „Радіатор-Н” на адресу ДП „Пансіонат „Зеніт” поставки товарів на загальну суму 345322,48 грн. на виконання двох договорів поставки від 02.03.2009р., викладені в наявному в матеріалах справи Висновку №174/10 судово-економічної експертизи у справі №2-18/1615-2010 (а.с. 2-8), оскільки при проведенні економічної експертизи експерт надав правову оцінку взаємовідносинам сторін по справі.

Судовим експертами взагалі неприпустимо розглядати правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Така ж правова позиція викладена і у п.2 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998р. №02-5/424 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи”.

За вимогами ч.5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обовязковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, тобто при всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.

За змістом цієї статті встановлено додаткове до ст. 43 ГПК України правило оцінки доказів. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обовязковим для суду, оскільки жодних доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами. У результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може, зокрема, не погоджуючись з ним, не враховувати його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Якщо суд не погоджується з висновком експерта, він відповідно до ч.6 ст. 42 ГПК України має право відхилити висновок судового експерта. Мотиви такого відхилення суд повинен викласти в судовому рішенні.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає за необхідне відхилити висновок експерта з підстав, викладених вище.

Враховуючи вищенаведене, розглянувши та проаналізувавши матеріали справи, апеляційний господарський суд доходить до висновку про те, що сторонами договору поставки б/н від 02.03.2009р. - ДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) та ТОВ „Радіатор-Н” при укладенні договору не були погоджені істотні умови договору - предмет та ціну, з огляду на що відповідно до ст. 180 ГК України договір поставки б/н від 02.03.2009р. є неукладеним.

Із врахуванням того, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, слід відмовити у задоволенні позовних вимог ДП „Пансіонат „Зеніт” про визнання недійсним договору поставки б/н від 02.03.2009р., укладеного між ДДУП „Пансіонат „Зеніт” (правонаступником якого є ДП „Пансіонат „Зеніт”) та ТОВ „Радиатор-Н”.

Таким чином, апеляційний господарський суд по суті погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ДП „Пансіонат „Зеніт”, разом з тим, вважає, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано вимог ст. 180 ГК України.

При цьому слід зазначити, що якщо помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку по вирішенню спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Така ж правова позиція викладена і у п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”.

За таких обставин апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ДП „Пансіонат „Зеніт”, а отже оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 27 липня 2011 року у справі №5/17-1930-2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Пансіонат „Зеніт” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 20 жовтня 2011 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош