Рішення № 18719890, 03.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/20903.10.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Придунайське рисове господарство»

до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

про визнання недійсним кредитних договорів

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 1 від 05.08.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 21/202 від 03.09.2010 року.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Придунайське рисове господарство»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про визнання недійсним кредитних договорів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в рамках генеральної угоди № 003/10 про здійснення кредитування від 26.02.2010 року, між товариством з обмеженою відповідальністю «Придунайське рисове господарство»та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»були укладені договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року та договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року.

Згідно п. 1.1. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом «кредит», на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1.1 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15000000, 00 грн., далі «максимальний ліміт заборгованості»та кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 25.02.2011 року (включно) з графіком зниження ліміту кредитування, встановленим цим пунктом.

Відповідно до п. 1.1.3. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 26% річних на строк 12 місяців з 26.02.2010 року. Надалі зазначений розмір процентної ставки підлягає перегляду кожні наступні 12 місяців.

Порядок надання кредиту та сплати процентів і комісій визначено статтею 2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року.

Згідно п. 1.1. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року кредитор зобовязується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом «кредит», на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами.

Відповідно до п. 1.1.1 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15000000, 00 грн. з наступним порядком надання траншів кредиту шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у ПАТ «АКБ «Київ»за попереднім контролем банку та відповідно до проектно-кошторисної документації.

Графік погашення траншів кредиту визначено пунктом 1.1.2. договору. Цим же пунктом договору передбачено кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту до 25.02.2013 року включно на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1.3. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 26% річних на строк 12 місяців на період по 26.02.2010 року. Надалі зазначений розмір процентної ставки підлягає перегляду кредитором кожні наступні 12 місяців.

Порядок надання кредиту та сплати процентів і комісій визначено статтею 2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року.

Позивач просить визнати недійсним договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року та договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року в звязку з тим, що в оспорюваних договорах не передбачена відповідальність кредитора.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2011 року порушено провадження у справі № 33/209 і призначено до розгляду на 20.09.2011 року.

У судове засідання 20.09.2011 року представник позивача не зявився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/209 від 09.09.2011 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання зявився, подав відзив на позовну заяву на виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/209 від 09.09.2011 року.

Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 03.10.2011 року, у звязку із неявкою представника позивача.

У судове засідання 03.10.2011 року представники сторін зявились.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відмовив у задоволенні представника позивача про відкладення розгляду справи звязку з його необґрунтованістю.

Представник позивача виконав вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/209 від 09.09.2011 року, надав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення по справі, проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

В рамках генеральної угоди № 003/10 про здійснення кредитування від 26.02.2010 року, між товариством з обмеженою відповідальністю «Придунайське рисове господарство»та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»були укладені договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року та договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року. П. 3.1.1.6 договору встановлено розмір процентів за користування кредитом, наданим банком позичальнику в межах кредитної лінії № 1.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно п. 1.1. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом «кредит», на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1.1 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15000000, 00 грн., далі «максимальний ліміт заборгованості»та кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 25.02.2011 року (включно) з графіком зниження ліміту кредитування, встановленим цим пунктом.

Порядок надання кредиту та сплати процентів і комісій визначено статтею 2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року.

Згідно п. 1.1. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року кредитор зобовязується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом «кредит», на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами.

Відповідно до п. 1.1.1 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо «транш», а у сукупності «транші», в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 15000000, 00 грн. з наступним порядком надання траншів кредиту шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у ПАТ «АКБ «Київ»за попереднім контролем банку та відповідно до проектно-кошторисної документації.

Графік погашення траншів кредиту визначено пунктом 1.1.2. договору. Цим же пунктом договору передбачено кінцевий термін погашення всіх траншів кредиту до 25.02.2013 року включно на умовах, визначених цим договором.

Порядок надання кредиту та сплати процентів і комісій визначено статтею 2 договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Відповідно до п. 1.1.3. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 26% річних на строк 12 місяців з 26.02.2010 року. Надалі зазначений розмір процентної ставки підлягає перегляду кожні наступні 12 місяців.

Відповідно до п. 1.1.3. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 26% річних на строк 12 місяців на період по 26.02.2010 року. Надалі зазначений розмір процентної ставки підлягає перегляду кредитором кожні наступні 12 місяців.

На думку позивача у оспорюваних кредитнних договорах відсутня відповідальність Банку за невиконання, або неналежне виконання умов кредитних договорів, тому останні мають бути визнані судом недійсними, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, п. 4.4. договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року та п. 4.6. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року встановлена відповідальність кредитора (відповідача) за невиконання або неналежне виконання умов договорів.

Крім того, відсутність у Кредитних договорах положень щодо відповідальності кредитора не може бути підставою для визнання договорів недійсними.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положен ня (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

Умови про відповідальність сторін за порушення зобовязань (їх невиконання або виконання з порушенням умов) передбачені, наприклад, у главі 51 ЦК України. Так, згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порядок зміни і припинення дії (розірвання) договору врегульований статтями 631, 651-654 ЦК України, частиною 7 статті 180, статтею 188 ГК України.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. Тому визнавати Кредитні договори недійсними на тих підставах, що вони не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку не можна.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.

Умови наведені в частині 2 статті 345 ГК України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту) не є істотними умовами кредитного договору.

Структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

В статті 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та Кредитним договором інше не встановлено.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Тобто, укладаючи Кредитні договори сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обовязків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відповідачем дотримано вимог закону при укладенні договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року та договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року, тому вимога позивача про визнання кредитних договорів № 003/10-ВКЛ від 26.02.2010 року, № 003/10-НКЛ від 26.02.2010 року недійсними є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Мудрий

Дата підписання рішення: 10.10.2011 року.