Рішення № 18716091, 13.10.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2011 р. Справа № 5010/1828/2011-20/82

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

Судді Кобецької С.М.

При секретарі Доцяк О.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми

"Варто", вул.Гоголя,75, м.Снятин, Івано-Франківська область,78300;

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Крона",

вул. І.Макуха, 2, м.Івано-Франківськ,76014;

про: стягнення заборгованості в сумі 14 014,01грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1., (довіреність №26/09-01 від 26.09.11р.);

Від відповідача: ОСОБА_2., (довіреність №02-28/09 від 28.09.11р.).

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Варто" звернулась до господарського суду Івано-Франківської області з позовом, в якому просить суд, стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Крона" заборгованість в сумі 16 368,48грн., з яких: 14 014,01грн.- основний борг, 1 396,74грн.- штраф , 687,39грн.- інфляційні втрати, 270,34грн.- 3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні, використовуючи своє право, надане йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подав суду заяву № 8533/2011-с вх від 13.10.11р., в якій просить суд, стягнути з відповідача 14 014,01грн.- основного боргу.

Судом розцінюється така позиція позивача як зменшення позовних вимог.

Враховуючи правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд розглянув спір відповідно до зменшених позовних вимог, враховуючи, що ця дія не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує чиї- небудь права та охоронювані законом інтереси.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у п.17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 р." від 13.08.08 р. № 01-8/482, зазначено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. При цьому, будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги (зменшені), вказуючи при цьому на:

- укладення між сторонами Договору поставки № 07/07-01 від 07.07.2009р., згідно умов якого, постачальник/позивач передав у власність покупцю/відповідачу, в період з 07.09.10р. по 29.03.11р. товар, обумовлений Договором, на загальну суму 193 536,35грн., що підтверджують видаткові накладні;

- неналежне виконання відповідачем умов п.2.2. Договору з внесенням змін Додатковою угодою №1 від 11.07.2009р., яким встановлено порядок розрахунків між сторонами, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 14 014,01грн. (178 543,42грн.- відповідачем сплачено);

- приписи ст. 526, Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні існування заборгованості в сумі 14 014,01грн. визнав в повному обсязі, про що зазначив у відзиві на позов №8500/11 с вх від 13.10.11р. та в заяві № 8535/2011-с вх від 13.10.11р.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору упродовж розумного строку, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив, наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою "Варто" (постачальник/позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Крона" (покупець/відповідач) укладено Договір поставки № 07/07-01 від 07.07.2009р.

Згідно п.1.1. Договору, постачальник зобов"язується поставити, а покупець - прийняти товар у кількостях, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних чи у рахунках - фактурах, що виписуються на кожну партію товару.

Ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс - листів постачальника та вказується в накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартісь (п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору з внесенням змін Додатковою угодою №1 від 11.07.2009р., встановлено, що покупець зобов"язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом трьох календарних днів з моменту отримання партії товару згідно накладних.

На виконання умов договірних відносин, позивач/постачальник поставив, а відповідач/покупець прийняв по видаткових накладних (а.с. 14-33) товар, обумовлений Договором на загальну суму на загальну суму 193 536,35грн.

Однак, в порушення 2.2. Договору з внесенням змін Додатковою угодою №1 від 11.07.2009р., відповідач не розрахувався належним чином за отриманий товар, і як наслідок виникла заборгованість, що складає 14 014,01грн. (178 543,42грн.- відповідачем сплачено).

Наявність заборгованості, за отриманий товар, обумовлений Договором, визначено самим відповідачем у підписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків за 21.09.2011р. (а.с. 50).

Позивачем доведено перед судом, а відповідачем визнано, факт існування заборгованості за отриманий товар в сумі 14 014,01грн.

Станом на 13.10.2011р., в матеріалах справи відсутні відомості, які підтвердили б сплату вище зазначеної заборгованості.

Договір поставки товару № 07/07-01 від 07.07.2009р., укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

В силу ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов"язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України).

Як вказує частина 1статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов"язаний виконати свій обов"язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов"язання чи звичаїв ділового обороту.

Нормою ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Більше того, як вказує ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов"язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог. Відповідач позов визнав.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14 014,01грн. - правомірна, обґрунтована, документально підтверджена і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові

витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 204, 509, 526, 527, 530, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Варто", вул.Гоголя,75, м.Снятин, Івано-Франківська область,78300, до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Крона", вул. І.Макуха, 2, м.Івано-Франківськ,76014, про стягнення заборгованості в сумі 14 014,01грн.- задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Крона", вул. І.Макуха, 2, м.Івано-Франківськ,76014, (ідентифікаційний код 25070361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Варто", вул.Гоголя,75, м.Снятин, Івано-Франківська область,78300, (ідентифікаційний код 30895651)- 14 014,01грн. (чотирнадцять тисяч чотирнадцять грн. 01коп.) - заборгованості, 163,69грн. (сто шістдесят три грн. 69коп.) - державного мита, 236,00грн. (двісті тридцять шість грн. 00коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Кобецька

Повне рішення складено 14.10.2011р.