Постанова № 18707344, 11.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" жовтня 2011 р. м. КиївК-21671/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т.М.

в порядку письмового провадження розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 25.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008

у справі № 34/102-А

за позовом Повного товариства „Ломбард „Карат” ОСОБА_1 і Компанія”

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство „Ломбард „Карат” ОСОБА_1 і Компанія” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0006291705/0 від 15.06.2006.

Постановою господарського суду м. Києва від 25.06.2007 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008 постанову господарського суду м. Києва від 25.06.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2003 по 31.12.2005

та складено акт № 87/22-1/30783670 від 05.06.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006291705/0 від 15.06.2005, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем ”податок з доходів фізичних осіб, штрафні фінансові санкції 200%” в розмірі 75043,74 грн.: основний платіж 25014, 58 грн., штрафні (фінансові) санкції 50029,16 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. ”б” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п. 1.2, 1.15 ст. 1, п. 7.1 ст. 7, п. 12.3 ст. 12, п. 17.2 ст. 17, абз. ”а” п. 19.2 ст. 19, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20, пп. 4.2.11 п. 4.2 ст. 4, пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що дохід фізичної особи, одержаний від ломбарду у зв'язку з невиконанням нею своїх обовязків за договорами позики щодо викупу закладеної речі, є доходом, одержаним не від податкового агента, і тому підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку, в порядку визначеному у пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Такий платник податку зобов'язаний подати річну податкову декларацію, відобразити в ній суму зазначеного доходу та сплатити з неї відповідний податок. У випадку здіснення ломбардом звернення стягнення на предмет застави після надання цій особі позики, на ломбард не покладається обовязок нарахування, утримання та перерахування податку з доходів фізичної особи - позичальника, оскільки такий обовязок покладається на податкового агента лише до або під час виплати саме доходу на користь платника податку, а не суми позики.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є обєктом оподаткування.

Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобовязання та реалізації заставленого майна виникає обєкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих від реалізації такого майна. При цьому обєкт оподаткування (дохід) може виникнути також у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарді під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобовязані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Ломбард є податковим агентом, оскільки: саме за його посередництвом продається майно боржника; саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку і повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.3 ст. 12 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 25.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008

у справі № 34/102-А слід задовольнити, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 25.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2008 у справі № 34/102-А скасувати.

Постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог повного товариства „Ломбард „Карат” ОСОБА_1 і Компанія” відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіГ.К. Голубєва

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна