Постанова № 18705283, 06.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"06" жовтня 2011 р. № 2а- 9505/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шляхова О.М.,

за участі секретаря - Беззубко А.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 31.05.2011р.),

представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 220/10/10-020 від 11.01.2011р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Світ Кассандри - 350" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання незаконними дій, зобов"язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне підприємство "Світ Кассандри-350"звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд :

-визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з проведення документальної перевірки Приватного підприємства "Світ Кассандри-350" (код ЄДРПОУ 33677233) з питання неподання податкової декларації з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року;

-визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з зазначення в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 2228/18-010/33677233 від 08.06.2011 року порушення Приватним підприємством "Світ Касандри-350" ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг у березні 2011 року та їх подальшій реалізації покупцям;

-визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з зазначення в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 2228/18-010/33677233 від 08.06.2011 року недійсності податкових зобов'язань з податку на додану вартість приватного підприємства "Світ Кассандри-350" у березні 2011 року на суму 1543650,99 грн. та недійсності податкового кредиту з податку на додану вартість приватного підприємства "Світ Кассандри-350"у березні 2011 року на суму 667547,03 грн.

-визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з виключення з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які визначені приватним підприємством "Світ Кассандри-350"у податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року;

-зобов"язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Харкова відобразити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які приватне підприємство "Світ Кассандри-350" включило до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року; .

Позов обґрунтовано порушенням вимог статей 78, 79 Податкового кодексу України щодо порядку призначення і проведення перевірки (в порушення даної норми відповідачем не вручалось позивачу ані наказу № 1530 від 27.05.2011 року, ані повідомлення № 12279 від 27.05.2011 року, про які йдеться у вступній частині акту № 2228/18-010/33677233 від 08.06.2011 року, оскільки умови проведення перевірки не були додержані відповідачем, він не мав права проводити перевірку, а його дії з її проведення є незаконними. Крім того відсутні підстави для проведення позапланової перевірки згідно п.п. 78.1.2. податкового Кодексу України, оскільки позивач дійсно пропустив строк на поданні такої декларації, однак подав її пізніше. Декларація була направлена відповідачу 31.03.2011 року засобами поштового зв'язку (рекомендований лист № 6104601191190) та одержаний відповідачем 06.06.2011 року. Таким чином, станом на день проведенні перевірки відповідач вже отримав податкову декларацію позивача. Крім того, позивач зазначає, що акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача із контрагентами, господарські операції з якими визнані податковим органом такими, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків; позивач вважає, що дослідження питання щодо нікчемності угод позивача із контрагентами засновано виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку і здійснено із порушенням вимог чинного законодавства та поза межами повноважень податкових органів.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та пояснив, що вважає протиправним сам факт проведення перевірки оскільки були відсутні підстави для проведення невиїзної позапланової перевірки, передбачені ст. 78 Податкового Кодексу України, та порушено порядок проведення перевірки, оскільки посадові особи податкового органу приступили до проведення перевірки порушуючи вимоги статті 81 Податкового кодексу України щодо вручення повідомлення та наказу на проведення позапланової перевірки до її початку, крім того позивач вказує, що у перевіряючих осіб не було намірів ретельно проводити перевірку та досліджувати всі наявні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій за перевіряємий період, у судовому засіданні представник позивача надав до суду отримані від контрагентів підприємства копії документів на підтвердження фактів реального провадження власної господарської діяльності.. Також, не були отримані ні результати зустрічних перевірок та відповідно ні первинні документи, які б підтвердили правомірність укладених позивачем угод.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував стосовно позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції відповідач надав письмові заперечення на позов, в яких вказав, що у Приватного підприємства "Світ Кассандри- 350" відсутній обєкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами-постачальниками та по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям в розумінні І85, ст.. 188, ст..І89 Податкового Кодексу України; відсутнє підтвердження податкового кредиту з ПДВ.

Тобто, фактично перевіркою Приватного підприємства "Світ Кассандри- 350" та проведених заходів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідач вважає, що вчинені ним дії не порушують законодавства, а акт перевірки на який посилається позивач, не є в розумінні КАС України рішенням субєкту владних повноважень, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заслухавши доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі службового посвідчення серія УХК №071969, виданою ДПА у Харківській області, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету ДПІ у Київському районі м. Харкова Кусовою Тетяною Тарасівною та підставі пп. 78.1.2 о.78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010р, наказу начальника ДПІ у Київському районі м.Харкова №1530 від 27.05.2011 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Світ Кассандри-350»код ЄДРПОУ 33677233 з питання не подання податкової декларації з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року. ПП «Світ Кассандри-350»повідомлено про проведення документальної невиїзної перевірки повідомленням від 27.05.2011 року №12279, яке направлено на податкову адресу підприємства. Платник був запрошений на підписання акту перевірки на 08.06.2011р (а.с. 42-46).

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 20.1.4 ст.20 Податкового кодексу України - органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

За визначенням абз.1 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 79.1. ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України. Таким чином, законом встановлені однакові підстави для прийняття податковим органом рішення про призначення як документальної позапланової виїзної перевірки з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, так і для прийняття рішення про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документів та даних, наданих платником податків у визначених ПК України випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Перелік обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до п.79.2. ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, обовязковими умовами здійснення невиїзної позапланової перевірки платника податків є наявність обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Оглянувши надані відповідачем до матеріалів справи документи суд зазначає що у тексті повідомлення від 27.05.2011 року №12279, у тексті наказу ДПІ у Київському районі м.Харкова №1530 від 27.05.2011 про проведення перевірки, у тексті акту перевірки № 2228/18-010/33677233 від 08.06.2011 року зазначені одні й ж ті обставини, на підставі яких податковий орган визнав необхідним проведення перевірки, а саме не подання платником податків в установлений законом строк податкової декларації або розрахунків, якщо їх подання передбачено законом (п.п. 78.1.2 ст.78 Податкового кодексу України).

Факт неподання декларації з податку на додану вартість за березень 2011 у визначений законом строк позивачем не заперечувався, та підтверджений матеріалами справи (копія опису вкладення поштового відправлення №6104601191190, копія фіскального чеку, копія повідомлення про вручення за ф.119 які датовані 31 травня 2011 року, тобто датою пізнішою ніж було винесено наказ про призначення перевірки) (а.с. 22).

Крім того, відповідачем надані докази надсилання на адресу позивача запиту №10291/10/18-018 від 17.05.2011 про надання документів та пояснень щодо обставин, які стали предметом проведеної перевірки, хоча направлення такого запиту не є обовязковим в данному випадку, проте конверт повернувся до податкової інспекції у звязку із неврученням, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, податковою інспекцію вжито усі заходи для належного повідомлення підприємства про проведення перевірки.

При перевірці судом питання дотримання податковим органом умов, визначених пп.79.2 ст.79 ПК, за яких невиїзна перевірка може бути розпочата, суд виходить з того, що зазначені положення ПК мають застосовуватись з урахуванням положень п.п.20.1.1 п.20.1 ст.20 ПК, котрими визначено, що письмові повідомлення надсилаються в порядку, встановленому ст.42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).

В матеріалах справи містяться ксерокопії конвертів, які були долучені до матеріалів справи за клопотанням відповідача, що направлялись на адресу позивача, разом з повідомленням ДПІ у Київському районі м.Харкова про проведення документальної позапланової перевірки підприємства від 27.05.2011р., з відмітками поштового відділення дати направлення конверта - 27.05.2011р. Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень, який має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, відповідно до вимог ст.19 Конституції України, вчасно розпочавши перевірку, не позбавив позивача права бути присутнім під час проведення перевірки, та права надавати документи бухгалтерської звітності та додаткові пояснення.

Дотримання зазначених умов представником позивача не спростовано, а відповідно посилання останнього на п 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, судом до уваги не приймаються. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за наявності передбачених законом підстав. За таких обставин, наказ ДПІ у Київському районі м.Харкова №1530 від 27.05.2011 відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, проведення спірної перевірки відбувалось в межах повноважень відповідача як податкового органу.

Відповідно до частини 1 статті 1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Провадження у справі в адміністративному суді може бути порушено за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

У той же час, вчинені державною податковою інспекцією дії стосовно проведення невиїзної документальної перевірки, не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Отже, оскаржені позивачем дії податкового органу неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обовязки позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 17 КАС. (Аналогічну позицію займає і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 07 квітня 2011 року у справі №К-38013/10 (15751062 номер в ЄДРСР) за позовом ТОВ «Метал-Союз Плюс»до Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання дій щодо проведення перевірки неправомірними.)

В ході розгляду справи відповідач не спромігся подати до суду докази та навести належні мотиви на підтвердження доводу про порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПП як платника податків при проведенні відповідачем спірної перевірки.

Судом при виконанні вимог ст.11 КАС України щодо офіційного зясування всіх обставин по справі таких доказів не виявлено.

З огляду на підтверджену в ході судового розгляду справи законність волевиявлення податкового органу щодо призначення спірної документальної невиїзної перевірки ПП «Світ Кассандри-350»та відсутність в матеріалах справи доказів на підтверження факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів платника податків безпосередньо в процедурі проведення спірної перевірки, котрі підлягали б судовому захисту за правилами ч.1 ст.2 та ч.ч.1, 2 ст.17 КАС України, суд вважає, що в задоволенні вимоги про визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова з проведення документальної перевірки Приватного підприємства "Світ Кассандри- 350" належить відмовити, адже обґрунтованість та правомірність такої вимоги не підтверджена добутими по справі доказами.

З огляду на приписи ст.81 Податкового кодексу України, суд відзначає, що на відміну від наслідків безпідставного проведення податковим органом документальної виїзної перевірки, коли платник податків наділений правом вчинити не допуск податкового органу до проведення перевірки, наслідком безпідставного проведення документальної невиїзної перевірки в силу положень ст.8 Конституції України має бути неможливість використання результатів такої документальної невиїзної перевірки при реалізації податковим органом владних управлінських функцій, бо згідно з ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Водночас з цим, дотримуючись приписів ст.11 КАС України щодо офіційного зясування всіх обставин у справі, та досліджуючи фактичні обставини, які покладені відповідачем в основу оспорюваного акта перевірки, суд зазначає таке.

Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010 № 984, та Зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 № 34/18772 (далі Порядок).

Відповідно абзацу 1 пункту 3 розділу I Порядку визначено, що акт службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

В той же час, слід зазначити, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документів, а саме: податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” звертається увага судів на те, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до цього ж інформаційного листа Вищого адміністративного суду України, узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на такому:

1) відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку;

2) про необґрунтованість права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

До того ж, у Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами»наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, а також врахування при здійсненні правосуддя позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в листі від 02.06.2011р. №742/11/1311, особлива увага при розгляді зазначеної справи була приділена саме дослідженню обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, при цьому, для зясування зазначених обставин судом неодноразово пропонувалося надати позивачу будь яку інфрмацію про: - рух активів у процесі здійснення господарської діяльності позивачем; спеціальну податкову правосубєктність контрагентів позивача; звязок між фактом придбання товарів (послуг) позивачем і безпосередньою господарською діяльністю позивача.

В ході вказаної перевірки було встановлено, що за результатами опрацювання відхилень між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість суб'єкта господарювання та його контрагентів, встановлених програмним продуктом «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України-- встановлено розбіжності у березні 2011 року між сумою податкових зобовязань ПП "Світ Кассандри- 350" та податковим кредитом контрагентів, наведених у акті перевірки.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим) суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватисьст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені п.1 ст.44 Податкового кодексу України, а саме: для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із матеріалів справи вбачається, по суті прямо вказано у акті, та представником відповідача не заперечується факт, що перевірка проводилась без дослідження відповідних первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили чи спростували факт отримання/передачі товару.

Частиною 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»№996-XIV від 16.07.1999р. визначені вимоги до первинних документів. Відповідно до зазначеної норми документ повинен містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Натомість, як вбачається з досліджених судом доказів, позивачем не були повною мірою доведені як рух активів у процесі здійснення своєї господарської діяльності, так і звязок між фактом придбання товарів (послуг) позивачем і безпосередньою господарською діяльністю позивача.

З огляду на добуті по справі докази в їх сукупності суд критично ставиться до твердження позивача про реальність господарських операцій між ПП "Світ Кассандри- 350" та його контрагентами зазнаяеними у спірному акті перевірки, бо позивачем не надано до суду належних, достатніх та переконливих доказів реальності фізичного переміщення активів у просторі та часі від перелічених субєктів господарювання до ПП "Світ Кассандри- 350", а також не надано доказів дотримання засад розумності та добросовісності у спірних взаємовідносинах.

Письмові договори які зазначено у наданих позивачем копіях податкових накладних між сторонами або не укладались, або копії договорів незважаючи на неодноразові вимоги суду позивачем не подано до матеріалів справи, а отже встановити, на кого з контрагентів покладався обов'язок доставки товару, з наданих документів не можливо.

Жодна з досліджених в судовому засіданні операцій з контрагентами по яким встановлено розбіжності відповідно до системи автоматичного співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, не підтверджує факт транспортування товару.

До перевірки, а також у судове засідання не було надано товарно-транспортні накладні, або інші документи, що підтверджують факт транспортування придбаних товарів.

Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»податкова накладна та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, встановлені вимоги до оформлення документів на перевезення. Пп. 11.5 Правил передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Пп.11.7 Правил встановлено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу , третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) , передається Перевізнику.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що у даних господарських правовідносинах наявні значні розбіжності між обставинами, повідомленими позивачем та обставинами, встановленими перевіркою та під час судового розгляду даної справи.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

З наявних у справі документів слідує, що фактично господарських операцій саме між позивачем, ПП "Світ Кассандри- 350" та переліченими в спірному акті контрагентами не відбувалось, а тому надані позивачем до справи копії первинних документів не можуть бути взяті до уваги навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до п.1 ст.185. ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду позивач не подав до матеріалів справи доказів сплати грошових коштів або будь яких інших доказів проведення взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, також позивачем не надано достатніх доказів реального здійснення згадуваних господарських операцій зокрема документів посвідчуючих якість придбаних товарів, котрі б можна було достеменно ідентифікувати стосовно спірного товару.

З огляду на викладене та суперечність відомостей щодо здійснення поставок суд вважає, що позивачем не доведено факт транспортування придбаних товарів та їх використання у господарській діяльності.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись приписами наведеної норми процесуального закону, суд відмічає, що подані позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні у кількості двох копій, в розумінні ст.70 КАС України не можуть бути визнані належними та допустимими доказами фізичного переміщення активів від одного субєкта господарювання до іншого, позаяк всупереч приписам Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України (затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила №363) не містять зазначення прізвищ, імен, по-батькові посадових осіб ТОВ суб'єктів господарювання, котрі підписували ці накладні, а також всупереч вимогам Правил №363 взагалі не утримують ніяких характеристик вантажно-розвантажувальних робіт.

Окремо суд зауважує, що жодних доказів здійснення фізичного переміщення активів від ПП "Світ Кассандри- 350" до його контрагентів позивачем до матеріалів справи не подано.

Виходячи з цього суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для віднесення на розрахунки з державою по ПДВ документів, складених за господарськими операціями, які фактично не відбулись, так як для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" такої господарської операції, котра спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.3, р. І, п.п. 5.2 п.5 р. ІІ, п. 6 Порядку акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, в котрому факти виявлених порушень викладаються чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно п. 7 розділу IV Порядку зазначено, що за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення. До теперішнього часу податкове повідомлення-рішення не прийнято.

Отже, з аналізу вищенаведених норм виходить, що податкова інспекція наділена повноваженнями проводити перевірки та складати акти або довідки за результатами проведення таких перевірок із зазначенням виявлених порушень чинного законодавства, а звідси акт перевірки, це лише службовий документ, думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених обставин суд вважає, що акт перевірки ДПІ не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обовязковим до виконання, сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків, а тому не може бути оскарженим та скасованим, як і дії, щодо складання такого акту.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що висновки, викладені у акті № 2228/18-010/33677233 від 08.06.2011, не впливають на права та обов'язки позивача. Відповідне рішення за результатами перевірки не приймалося, а тому у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відобразити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які приватне підприємство "Світ Кассандри-350" включило до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року суд зазначає наступне.

Перелік податкової інформації та порядок ії отримання визначено ст.ст. 72,73 Податкового Кодексу, серед якої відсутнє визначення як податкової інформації “дані програмного продукту.

Програмні продукти, які створені для реалізації Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифрувань податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 (п.1.3. рекомендацій):

-система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

-система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

-система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Вказані програмні продукти є способом обробки інформації, та розроблені для аналітичного обліку даних органами ДПС, проте їх зміст не може слугувати підтвердженням наявності порушень в сфері податкового законодавства окремих платників податків.

Дії, які позивач просить суд зобовязати вчинити відповідача, є діями, які є відповідними спеціальними законними способами реагування в межах компетенції податкових органів України. Суд не може перебирати при цьому функції субєкта владних повноважень, виходячи с того, що вчинення зазначених дій відноситься до внутрішньої компетенції податкового органу. Винятком є обґрунтовані посилання заявника на неможливість вчинення ним дій відповідно до способів реагування, передбаченими законами України, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання про зобов'язання відобразити в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які приватне підприємство "Світ Кассандри-350" включило до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Світ Кассандри - 350" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова про визнання незаконними дій, зобов"язання вчинити дії відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2011 року.

Суддя Шляхова О.М.