Постанова № 18694991, 25.08.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 серпня 2011 року № 2а-9754/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши упорядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "БМТ-Стиль"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м.Києва

за участю: прокуратури Оболонського району міста Києва

про часткове скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «БМТ-Стиль»(далі за текстом - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі за текстом - Відповідач) про скасування та визнання нечинним (недійсним) податкове повідомлення-рішення №0000362303 від 24.06.2011р. в частині визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 1192120,00 грн., з яких основний платіж 953696,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 238424,00 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000372303 від 24 червня 2011 року повністю, незаконними та протиправними, прийнятими Відповідачем безпідставно, всупереч нормам чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що висновки викладені в акті планової виїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року від 20.06.2011 року № 277/23-3/30867048 (далі акт перевірки) не відповідають чинному законодавству, не мають належного обґрунтування на підставі чого податкові повідомлення-рішення № 0000362303 від 24.06.2011р. (частково) та №0000372303 від 24.06.2011р є неправомірним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав.

Представник Відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях та зазначає, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

25.08.2011 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники сторін проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували, тому з урахуванням ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Державною податковою інспекцією у Оболонському планову виїзну перевірку Приватного підприємства «БМТ - Стиль»(далі Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлені актом від 20.06.2011 року № 277/23-3/30867048. .

У вказаному Акті перевірки Відповідач, зокрема, дійшов висновків про порушення Позивачем:

- п.п. 1.32. ст. 1, п.п.5.1 ст.5 та п.п.5.2.1 п 5.2 ст.5, абзац 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, абзац 5 п.п.5.4.2. п. 5.4. ст 5 та п.п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку

підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1034255,00 грн.;

- п.п. 7.3.1 п 7.3 ст.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, 7.4.5 п.7.4 ст 7 та п.п. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість за період що перевірявся на суму 760296,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Відповідачем 24 червня 2011 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000362303 про визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 1292819,00 грн., з яких основний платіж 1034 255,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 258 564,00 грн.;

- №0000372303 про визначення Позивачу, податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 950370,00 грн., з яких основний платіж 760296,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 190 074,00 грн.

Непогоджуючись з прийнятими Відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями Позивач звернувся до суду з позовом в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000362303 від 24 червня 2011 року, в частині визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 1192120,00 грн., з яких основний платіж 953696,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 238424,00 грн., та №0000372303 від 24 червня 2011 року повністю, вважаючи їх незаконними та протиправними, прийнятими Відповідачем безпідставно, всупереч нормам чинного законодавства.

Свою правову позицію Позивач обґрунтовував наступним.

Щодо податкового повідомленя-рішеня №0000362303 від 24 червня 2011 року, в частині визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств.

В акті перевірки (арк. 11-16) Відповідач дійшов висновків про порушення Позивачем п.п. 1.32. статті 1, абз. 4 п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок віднесення Позивачем до складу валових витрат Позивача витрат з придбання товарів у ТОВ «Грандис», що не підтверджені відповідними первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що призвело до завищення валових витрат в сумі 2925333,00 грн. у 2 та 3 кварталах 2008 року.

Окрім того Відповідач вважає Договори укладені між Позивачем та ТОВ «Грандис»нікчемними, з огляду на те, що господарські договори та інші документи зі сторни ТОВ «Грандис»були підписані директором ТОВ «Грандис»Громадянином Молдови ОСОБА_2, який не отримав дозвіл на працевлаштування в Україні, а тому не мав права підписувати жодних документів.

Позивач вважає, що обставини викладені Відповідачем в акті перевірки (арк. 11-16), що до господарських відносин між Позивачем та ТОВ «Грандис»є надуманими Відповідачем та такими, що не мали місця в процесі здійснення господарської діяльності Позивача.

Так згідно довідки Позивача № 01/07 від 01.07.2011 року (копія додається) Позивач не було укладено жодних господарських договорів з ТОВ «Грандис», а також Позивач не отримував жодних документів, які б мали відношення до господарської діяльності Позивача, що були підписані Громадянином Молдови ОСОБА_2.

У звязку з викладеним Позивач вважає, що він цілком правомірно відніс до валових витрат в 2925333,00 грн. у 2 та 3 кварталах 2008 року, а твердження Відповідача про завищення валових витрат в сумі 2925333,00 грн. у 2 та 3 кварталах 2008 року та визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 914 167,00 грн., з яких основний платіж 731333,25 грн., штрафні (фінансові) санкції 182833,00 грн. безпідставними та необґрунтованими.

Відповідач не погодився з такою позицією Позивача та стверджував, що Позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Грандис», як доказ таких господарських відносин Позивач надав суду податкові накладні видані ТОВ «Фортуна Фючер 2007»Позивачу.

В ході розгляду справи по суті Позивач змінив свою позицію, відносно наявності господарських правовідносин з ТОВ «Грандис», та надав суду додаткові пояснення в яких зазначив, що 11 серпня 2011 року Позивачем було отримано довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якої випливає, що ТОВ «Фортуна Фьючер 2007»18.12.2008 року (тобто після припинення взаємовідносин з Позивачем) змінило свою назву на ТОВ «Грандис»про що Позивач не міг знати, а Відповідач нічого не зазначив у своєму Акті перевірки про таке перейменування.

Окрім того Позивач зазначив, що між Позивачем та ТОВ «Фортуна Фьючер 2007»було укладено договір поставки продукції від 03 квітня 2008 року, за яким ТОВ «Фортуна Фьючер 2007»протягом травня серпня 2008 року поставляв, а Позивач приймав та оплачував, товарно-матеріальні цінності (сировину) необхідну Позивачу для здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з тексту договору поставки продукції від 03 квітня 2008 року, копія якого міститься в матеріалах справи, його підписав не Громадянин Молдови ОСОБА_2, який не отримав дозвіл на працевлаштування в Україні, а зовсім інша особа генеральний директор ТОВ «Фортуна Фьючер 2007»ОСОБА_3, так само підпис ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 стоять і на податкових накладних виданих ТОВ «Фортуна Фьючер 2007», які надані суду Відповідачем (а.с. 141-157, 159-163).

З тих самих підстав Позивач вважає, що він цілком законно включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість кошти сплачені Позивачем ТОВ «Фортуна Фючер 2007».

В акті перевірки (арк. 20-25) Відповідач дійшов висновків про порушення Позивачем п.п. 1.32. статті 1, абз. 4 п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок віднесення Позивачем до складу валових витрат Позивача витрат з надання Позивачу ТОВ «ТС-Фактор»послуг з посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту, що не підтверджені відповідними первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що призвело до завищення валових витрат в сумі 889 450 грн. у 2 кварталі 2010 року.

Так в акті перевірки (абзац 4 сторінка 23) Відповідач зазначає:

«В ході проведення перевірки було встановлено наступне, що ТОВ «ТС-Фактор»надавало послуги з посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту, про що свідчить наступний вхідний рахунок №0-00000006 від 06.04.10р.,який було враховано в бухгалтерському обліку в 2 кварталів 2010 року за кредитом рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»на загальну суму 1067340,00 грн. (в т.ч. ПДВ 177890,0 грн.)»

На думку Позивача, дане твердження Відповідача є безпідставним та нічим не обґрунтованим, Відповідачем не заперечується та обставина, що Позивач проводив господарські операції з ТОВ «ТС - Фактор», але дані господарські операції не були повязані з наданням ТОВ «ТС - Фактор»Позивачу послуг з посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту на підставі рахунку №.0-00000006 від 06.04.10р.

Позивач на підставі рахунку-фактури № 0604 від 06.04.2011 року та рахунку-фактури № 1604 від 16.04.2011 придбав у ТОВ «ТС - Фактор», не послуги, а товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними від 06.04.2010 року №0604 та від 16.06.2010 року № 0604.

Підтвердженням факту придбання, не послуг, а саме товарно-матеріальних цінностей можуть слугувати також платіжні доручення: №876 від 08.06.2010р., №1058 від 09.07.2010р., №108 від 13.07.2010р., №1091 від 19.07.2010р, №1163 від 27.07.2010р., №1184 від 29.07.2010р., №1188 від 30.07.2010р., №1198 від 03.08.2010р., де в призначенні платежу зазначається, що кошти сплачуються саме за придбані матеріали.

Реальність здійснення поставок матеріалів ТОВ «ТС-Фактор»підтверджується і тим, що в подальшому з отриманих від ТОВ «ТС-Фактор»матеріалів(сировини) були виготовлені (пошито) готові вироби, що підтверджується прибутковими накладними, актами списання ТМЦ у виробництво та видатковими накладними згідно яких готові вироби було передані споживачам.

Виходячи з викладеного Позивач вважає, що він цілком правомірно відніс до валових витрат 889450,00 грн. у 2 кварталі 2010 року, а твердження Відповідача про завищення валових витрат в сумі 889450,00 грн. у 2 кварталі 2010 року та визначення Позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 277953,00грн., з яких основний платіж 222363,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 55591,00грн. безпідставними та необґрунтованими.

З тих самих підстав Позивач вважає, що він цілком законно включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість кошти сплачені Позивачем ТОВ «ТС-Фактор».

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, (п.п. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п. 5.11. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Тобто, для віднесення до складу валових витрат сум сплачених платником податку коштів (здійснених витрат), платнику податку необхідно підтвердити здійснення ним таких витрат відповідними розрахунковими документами та не віднесення таких витрат до переліку видів витрат, які не включаються до складу валових витрат, передбачений п. 5.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Будь-які обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих обмежень, які передбачені п. 5.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», законодавством не передбачено.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2010 року №К-338/08, від 15 липня 2010 року №К-22820/08, від 22 вересня 2010 року №9900/07, від 27 квітня 2010 року №19295/07 зауважено, що норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість»встановлено, що 7.4.1. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

За загальним правилом, передбаченим п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, обовязковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги) є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Відповідно до п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Тотожне за змістом положення міститься у п. 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №165.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №165).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку і яким присвоєно індивідуальні податкові номери платників податку на додану вартість у порядку, передбаченому статтею 9 Закону (п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №165).

Відповідно до п. 56.4 ст. 56 Податкового кодексу України обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених судом під час розгляду справи доказів було встановлено, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення суперечать положенням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином відповідач, як субєкт владних повноважень, недовів правомірність прийнятих ним рішень.

Відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами доводи позивача про протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги ПП «БМТ-стиль»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва № 0000362303 від 24 червня 2011 року в частині 1192 120 грн., з яких основний платіж 953696,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 238424,00 грн., та № 0000372303 від 24 червня 2011 року.

3. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Приватного підприємства «БМТ Стиль»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда