Постанова № 18694735, 12.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

17:25 год.

12.10.2011 р.справа № 2а-1093/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі колегії суддів: головуючого судді Мороза А.О., суддів: Гордієнко Т.О., Брагаря В.С., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представників позивача: ОСОБА_1, довіреність № 5 від 16.06.11 р., ОСОБА_2, довіреність № 3 від 12.01.11 р.,

представників відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1913/10/10-014 від 04.08.11 р., ОСОБА_4, довіреність № 98 від 18.01.11 р.,

прокурора: Редченко В.І., посвідчення № 86, видане 19.07.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомВАТ "Суднобудівний завод "Лиман", вул. Портова, 2, м. Миколаїв, 54002 доДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029 провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 27.01.11 р. № № 0000072301/0, 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось відкрите акціонерне товариство “Суднобудівний завод “Лиман” до державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому позивач просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2011 р. № № 0000072301/0, 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0.

У судовому засіданні 12 жовтня 2011 р. судом здійснено заміну позивача його правонаступником - публічним акціонерним товариством “Суднобудівний завод “Лиман” (далі - позивач, ПАТ “Суднобудівний завод “Лиман”).

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на наступне. Позивач вважає, що за змістом Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” авансовий платіж в іноземній валюті підлягає включенню до складу валового доходу в момент підписання акту про передачу судна замовнику, за курсом, що діяв на час конвертації валюти у гривню. Також, позивач не погодився із визначенням ДПІ земельного податку, оскільки такі висновки податкового органу зроблені на підставі даних грошової оцінки земельної ділянки, які були отримані відповідачем від органу, який, відповідно до Закону Україні “Про плату за землю”, не мав права надавати таку інформацію. З приводу визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість, позивач зазначив, що під час перевірки у нього мались всі первинні бухгалтерські документи, зокрема податкові накладні, акти виконаних робіт, які свідчать про отримання виконання та оплату.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав суду письмові заперечення (т. 2, а. с. 1-12), у яких навів такі доводи: Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що авансовий платіж в іноземній валюті повинен включатись до складу валового доходу в момент здачі судна замовнику і на той же час повинна визначатись вартість валюти авансу. Нарахування позивачу земельного податку відбулось внаслідок неврахування ним коефіцієнту індексації грошової оцінки земельної ділянки та невірного визначення коефіцієнту функціонального використання землі. Щодо заниження податку на додану вартість, відповідач зазначив, що таке заниження відбулось внаслідок включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у ціні робіт, виконаних такими контрагентами, як ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, директор якого під час досудового слідства надав пояснення про те, що він не укладав договорів з позивачем і не підписував будь-яких податкових накладних, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, відносно яких складені акти перевірок, якими встановлено відсутність ресурсів у цих підприємств для виконання робіт.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, статтею 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи адміністративного позову та заперечень.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу (т. 2, а. с. 30), у розгляді адміністративної справи взяв участь прокурор, який підтримав доводи відповідача та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відповідності до вимог ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 12 жовтня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши подані ними докази, суд встановив наступне.

У період з 27 жовтня 2010 р. до 4 січня 2011 р. відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2008 р. до 30 червня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 12 січня 2011 р. № 23/23-200/01373890 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 17-91).

У висновку акту перевірки відповідач навів такі порушення податкового та валютного законодавства з боку позивача:

- ст. 1 п. 1.31., ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.3., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4, п. 5.9., ст. 6, п. 6.1., ст. 7 п. 7.3., пп. 7.3.1., ст. 11 п. 11.3. пп. 11.3.7. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 7923228,0 грн.;

- ст. 1 п. 1.31., ст. 3 п. 3.1., ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.3., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. абз. 4, п. 5.9., ст. 6, п. 6.1., ст. 7 п. 7.3., пп. 7.3.1., ст. 11 п. 11.3. пп. 11.3.7. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у результаті чого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2008 р. на суму 2661243,0 грн., за 2009 р. на суму 4520946,0 грн. за 1 півріччя 2010 р. на суму 4725590,0 грн.;

- ст. 4 п. 4.1., ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1., п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5., п. 7.7. пп. 7.7.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 24601,0 грн.;

- ст. ст. 2, 7, 14, 23 Закону України “Про плату за землю”, у результаті чого позивачем занижено земельний податок на суму 41534,46 грн.

На підставі акту перевірки 27 січня 2011 р. ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн. (т. 1, а. с. 162), № 0000082301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку у сумі 18459,76 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4614,94 грн. (т. 1, а. с. 161), № 0000092301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 4531027,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1132756,75 грн. (т. 1, а. с. 163), № 0000102301/0, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства у розмірі 10421528,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2605382,0 грн. (т. 1, а. с. 164).

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача, наданих у судовому засіданні, підставою для висновку ДПІ про порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в частині заниження податку на прибуток підприємств послугувало те, що позивач включав до складу валових доходів авансові платежі в іноземній валюті за датою підписання акту про передачу суден замовнику, але за курсом Національного банку України (далі - НБУ), який діяв на дату отримання авансів в іноземній валюті, у той час як ДПІ вважає, що позивач повинен був включити до складу валових доходів авансові платежі в іноземній валюті за датою підписання акту про передачу суден замовнику, за курсом НБУ, який діяв на ту ж дату.

Перевіривши доводи відповідача на відповідність законодавству, колегія суддів приходить до висновку про те, що такий висновок зроблено відповідачем на підставі хибного тлумачення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Як встановлено судом, на підставі контрактів, позивачем здійснювалось будівництво суден. У 2004, 2005 та 2007 р.р. від замовників суден, ним були отримані аванси в іноземній валюті, які позивач конвертував у гривню в момент отримання валюти, а включив до складу валового доходу після завершення будівництва суден, у день складання акту про передачу судна замовнику у 2008 та 2009 р.р.

Як визначено ст. 4 п. 4.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, чинного на час виникнення спірних правовідносин, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Стаття 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає правила оподаткування операцій особливого виду. Згідно ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. цього Закону, доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у абзаці першому цього підпункту.

За правилами ст. 11 п. 11.3. пп. 11.3.7. того ж Закону, суми авансових платежів та попередньої оплати отримані підприємствами суднобудівної промисловості від замовників морських, річкових суден включаються до складу валових доходів таких підприємств за датою підписання акта про передачу морських, річкових суден замовнику, за умови цільового використання вказаних коштів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні”, чинної до внесення змін від 23 грудня 2010 р., на період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2012 року впроваджуються такі заходи державної підтримки суднобудівної промисловості: суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, визначених згідно із частиною другою цієї статті, отримані від замовників суден, зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, не підлягають безспірному списанню та використовуються лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов'язань зазначених підприємств. Ці суми включаються до складу валових доходів таких підприємств з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в момент здачі судна замовнику, а витрати суднобудівних підприємств, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню, в податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів. Перелік суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються зазначені заходи, крім підприємств, що є суб'єктами спеціальних (вільних) економічних зон, затверджується Кабінетом Міністрів України за наслідками їх діяльності у 1999 році.

ВАТ “Суднобудівний завод “Лиман” включено до Переліку суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються заходи державної підтримки суднобудівної промисловості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1256.

З огляду на наведені норми, законодавством розрізняються такі процедури, як “включення авансового платежу в іноземній валюті до складу валового доходу платника податків”, що повинно здійснюватись під час складання акту про передачу судна замовнику та “визначення балансової вартості іноземної валюти, отриманої платником податку”, що здійснюється у момент отримання авансу в іноземній валюті. В той же час, відповідач під час перевірки безпідставно ототожнив ці процедури, що призвело до збільшення валових доходів позивача виключно за рахунок зміни курсової різниці валюти, за проміжок часу між визначенням балансової вартості іноземної валюти і включенням авансового платежу в іноземній валюті до складу валового доходу.

Таким чином, сума авансового платежу в іноземній валюті повинна бути включена до складу валового доходу платника податків в момент здачі судна замовнику, що повинно підтверджуватись актом про передачу судна замовнику. Однак, перед використанням цих активів, платник податку повинен встановити їх балансову вартість шляхом перерахування у гривню, за курсом НБУ, що діяв на момент отримання авансових платежів в іноземній валюті, при чому законодавством заборонено перераховувати балансову вартість іноземної валюти у період після її конвертації у гривню і до здачі судна замовнику.

Додатково судом враховано і те, що на запит позивача, листом ДПА України від 28 липня 2011 р. № 13715/6/15-0315, йому було надано податкову консультацію, згідно якої включення авансового платежу в іноземній валюті до складу валового доходу платника податків повинно здійснюватись позивачем за датою підписання акту про передачу судна замовнику за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату оприбуткування валюти (т. 4, а. с. 50).

Згідно ст. 52 п. 52.2. Податкового кодексу України, податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Суд зазначає, що надаючи оцінку вказаній податковій консультації, він використовує її виключно як інформацію, яка засвідчує правовий підхід ДПА України до регулювання спірних правовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що дії позивача щодо включення до складу валового доходу сум авансових платежів в момент задачі судна замовнику, за курсом НБУ, якій діяв на час отримання валюти, є правомірними.

Також, суд вважає безпідставним визначення відповідачем податкового зобовязання з земельного податку у розмірі 18459,76 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 4614,94 грн. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно ст. 2 ч. 1 Закону України “Про плату за землю”, чинного на час визначення позивачу податкового зобовязання із земельного податку, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Як вбачається з наведеної норми Закону, розмір земельного податку залежіть від грошової оцінки землі.

Як зазначено самим відповідачем в акті перевірки, підставою для нарахування земельного податку стали дані акту перевірки позивача від 11 липня 2008 р. № 554/36/01373890, тобто дані попередньої перевірки позивача.

На переконання колегії суддів, посилання відповідача в акті перевірки на висновки іншого акту перевірки є допустимими, але вони не можуть слугувати єдиною підставою для висновку про порушення законодавства позивачем.

Крім того, суттєвим є і те, що за висновками акту перевірки від 11 липня 2008 р. № 554/36/01373890, податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 23 липня 2008 р. № 00008036/0, яким визначив позивачу податкове зобовязання з земельного податку у розмірі 54254,53 грн. та застосував штраф у розмірі 27127,26 грн. Зазначене податкове повідомлення рішення стало предметом судового розгляду за позовом ВАТ “Суднобудівний завод “Лиман” до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві. На теперішній час, після касаційного перегляду, справа передана на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача від 11 липня 2008 р. № 554/36/01373890, які стали підставою і для висновку ДПІ у даній справі про порушення відповідачем Закону України “Про плату за землю” є предметом судового розгляду в іншій адміністративній справі.

Як встановлено судом, відповідач, визначаючи позивачу податкове зобовязання з земельного податку виходив з даних, отриманих від управління земельних ресурсів міськвиконкому м. Миколаєва, які надавались на запит ДПІ при попередній перевірці позивача у 2008 р., тобто фактично відповідач в основу свого висновку про порушення позивачем Закону України “Про плату за землю” поклав висновки іншого акту перевірки та дані отримані при проведенні попередньої перевірки.

Згідно ст. 23 Закону України “Про плату за землю”, грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, єдиним органом, уповноваженим здійснювати грошову оцінку земельної ділянки є Державний комітет України по земельних ресурсах. В той же час ДПІ при обрахуванні земельного податку використовувало дані управління земельних ресурсів Миколаївського міськвиконкому, тобто органу, якій не уповноважений здійснювати грошову оцінку землі, а тому податкове зобовязання, яке нараховане на підставі даних неповноважного органу, не може вважатись законним.

Крім того, суд враховує те, що позивач під час розгляду справи надав суду витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки видані 1 серпня 2008 р. та 17 березня 2010 р. (т. 3, а. с. 13, т. 4, а. с. 67).

У той же час суд знаходить недоведеними обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 27 січня 2011 р. № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн.

Відповідач у акті перевірки зробив висновок про безпідставність включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, які сплачені позивачем у ціні робіт, виконаних такими контрагентами як ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”.

З приводу господарських стосунків позивача із ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” суд зазначає наступне.

Єдиним доводом ДПІ про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість є протокол допиту директора ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” ОСОБА_6 (т. 2, а. с. 222-225), який пояснив, що створював підприємство за винагороду і в подальшому не приймав участі в його діяльності, а також висновок експерта № 2557-2560 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 10800038 (т. 3, а. с. 226-234), згідно якого підписи на податкових накладних отриманих позивачем від ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” виконані не посадовою особою цього підприємства - директором ОСОБА_6, а іншою особою.

З приводу можливості надання адміністративним судом оцінки таким доказам, як протокол допиту свідка і висновок експерта, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Ці докази були зібрані органом досудового слідства під час розслідування кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України. Разом з тим, збирання доказів не є кінцевою метою кримінального судочинства - у подальшому оцінка таким доказам та їх сукупності буде надаватись вироком суду, що розглядатиме кримінальну справу. На переконання суду, до вироку у кримінальній справі та набрання ним законної сили, адміністративний суд позбавлений можливості надавати оцінку окремим доказам у кримінальній справі, оскільки це породжуватиме ситуації, коли рішення суду, прийняті за правилами різних судових юрисдикцій, у даному випадку адміністративної та кримінальної, оцінюють одні й ті ж самі обставини та впливатимуть одне на одного.

Такі доводи суду щодо можливості врахування під час розгляду адміністративної справи лише вироку і неможливості прийняття до уваги доказів, яким не надана оцінка вироком кримінального суду, підтверджуються і положеннями ст. 72 ч. 4 КАС України, згідно яких вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, вживаючи заходи щодо офіційного зясування обставин у справі, у судовому засіданні судом було допитано в якості свідка директора ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” ОСОБА_6, який надав адміністративному суду пояснення, згідно яких за грошову винагороду він погодився зареєструвати ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, але після державної реєстрації не займався господарською діяльність підприємства, функцій директора або бухгалтера не виконував, жодних документів, зокрема договорів та податкових накладних не підписував.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що підпис особи є обовязковим реквізитом первинного документу, з чого можна зробити висновок про те, що за його відсутності документ втрачає статус такого, що підтверджує здійснення господарської операції. Наявність на первинному документі підпису особи, яка надала суду пояснення про те, що його не підписувала, також, не може свідчити про належне оформлення документу, а тому суд вважає, що висновок ДПІ про неврахування податкових накладних оформлених ТОВ ВКФ “Транс-Ойл” є вірним.

Між позивачем та ТОВ “Андрей-Строй” булі укладені договори, за умовами яких ТОВ “Андрей-Строй” брало на себе зобовязання виконати роботи з очищення, шпаклювання, фарбування поверхні яхт (т. 2, а. с. 150-160).

Як встановлено перевіркою ТОВ “Андрей-Строй”, яка проводилась ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва і оформлена актом від 25 грудня 2008 р. № 1926/23-00/33798098 (т. 3, а. с. 182-244), зазначене підприємство не має ресурсів для виконання робіт, на підприємстві відсутні інші працівники окрім директора, офісними, складськими приміщеннями підприємство не володіє, будь-яке обладнання відсутнє.

Аналогічні висновки зроблені ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва у акті перевірки від 21 липня 2010 р. № 2581/232-00/25378975 іншого контрагента позивача - ПП “Техпроммаш” (т. 3, а. с. 245-275).

У судовому засіданні 12 жовтня 2011 р. за клопотанням позивача були допитані в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які, за твердженням позивача, є працівниками ТОВ “Андрей-Строй”, що виконували роботи при будівництві суден. Обидва свідка пояснили, що виконували роботи із фарбування та шпаклювання корпусу яхти, але зазначили, що трудових договорів з ними не укладалось. Свідок ОСОБА_8 пояснив, що йому не відомо на якому підприємстві він працював.

За правилами ст. 86 ч. 3 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши обставини господарських взаємовідносин позивача з ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, колегія суддів приходить до висновку про те, що у даному випадку, з урахуванням пояснень свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, даніх актів перевірок ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, акти прийому-передачі та податкові накладні, складені названими підприємствами, не можуть засвідчувати факт виконання робіт саме ТОВ ВКФ “Транс-Ойл”, ТОВ “Андрей-Строй” та ПП “Техпроммаш”, а тому суми податку на додану вартість сплачені позивачем у ціні робіт, не можуть вважатись такими, що вірно віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0000082301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку у сумі 18459,76 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4614,94 грн., № 0000092301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у сумі 4531027,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1132756,75 грн., № 0000102301/0, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства у розмірі 10421528,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2605382,0 грн., прийняті ДПІ без врахування всіх обставин. У той же час, ДПІ доведено законність податкового повідомлення-рішення № 0000072301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24601,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 6150,25 грн., у звязку із чим позов підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що спосіб захисту, обраний позивачем, а саме визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, не є належним.

Так, вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акту, який поширює свою дію на невизначене коло осіб і який стає нечинним з моменту його прийняття.

Оскільки оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення є індивідуальними актами, до них може бути застосована лише вимога про визнання протиправними й скасування. У такому разі протиправність і скасування індивідуального акту виникає в момент набрання рішенням суду законної сили.

Згідно ст. 163 ч. 2 КАС України, cуд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Використовуючи право надане суду зазначеною статтею КАС України, суд приходить до висновку, що для гарантування прав позивача, податкові повідомлення-рішення від 27 січня 2011 р. № № 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0 необхідно визнати протиправними та скасувати в повному обсязі.

Згідно ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, надавши платіжне доручення № 291 від 14 лютого 2011 р. (а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 13,60 грн. У звязку із тим, що адміністративний позов задоволено частково, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України у розмірі 10,20 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкові повідомлення-рішення № № 0000082301/0, 0000092301/0, 0000102301/0, прийняті ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 27 січня 2011 р., визнати протиправними та скасувати.

3. В решті адміністративного позову відмовити.

4. Відшкодувати ПАТ "Суднобудівний завод "Лиман" судовий збір у сумі 10,20 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

14 жовтня 2011 р.

Головуючий суддя А.О. Мороз

судді:

Т.О. Гордієнко

В.С. Брагарь