Рішення № 18691345, 29.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

29.09.2011Справа №5002-2/5084.1-2010 За позовом Фірми "Піраміда - Е" (95006, м. Сімферополь, вул.. Павленко, 13-б, 95013, м. Сімферополь, вул.. Дм Ульянова. 34, кв.. 52, )

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройбат”(98100, м. Феодосія, вул. Федько, 91)

про стягнення 100 559,77 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача - не зявився.

Від відповідача - ОСОБА_1 представник, довіреність у справі.

Обставини справи: Фірма “Піраміда - Е” звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Стройбат” про стягнення заборгованості за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р. в сумі 100559,77 грн., з яких: 58376грн04коп. сума основного боргу, 37066грн25коп. інфляційні втрати та 5117,48 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами був укладений договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, відповідно до умов якого відповідачу було передано у власність ворота гаражні секціонні, а відповідач, в свою чергу, зобовязався своєчасно здійснити оплату за отриманий товар. Відповідач здійснив лише часткову оплату у розмірі 527942,00грн. Факт постачання та передачі у власність покупцю товару підтверджується актами прийому-передачі за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року. Несплата відповідачем повної суми за отриманий товар стала підставою для звернення із позовом до суду

У судовому засіданні 03.11.2009 року представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач здійснював оплату за отриманий товар відповідно п.2.3 договору. Відповідачем було сплачено 1053703,00грн., що складає 99,79% від загальної суми договору. Відповідач також зазначає, що підстав для повної оплати у нього немає, так як позивач не в повному обсязі поставив товар. Крім того, відповідач у своєму відзиві зазначає, що надані позивачем акти прийому-передачі виконаних робіт не є належним доказом, оскільки із тексту цих актів не вбачається, які саме роботи були проведені, по відношенню до чого вони були проведені, також в актах не вказані дати проведення робіт, що не дозволяє ідентифікувати період часу виконання робіт та їх обєм.

24.11.2009 року до суду надійшов відзив, яким відповідач зазначає, що позивач не в повному обсязі виконав умови договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року та повинен поставити відповідачу ворота у кількості 17 штук та 14 приводів для автоматичних воріт на суму 134701грн52коп.

28.09.2011 року від представника позивача надійшло клопотання вих№29/09 від 29 вересня 2011 року, яким він просить суд відкласти розгляд справи у звязку із тим, що представник у призначений день судового засідання в господарському суді АР Крим буде знаходитись в Апеляційному суді Автономної Республіки Крим.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив, що заперечує проти відкладення слухання справи.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення слухання справи вих№29/09 від 29 вересня 2011 року, а також враховуючи те, що представник відповідача заперечує проти даного клопотання, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню на підставі наступного:

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Стаття 77 ГПК України встановлює, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3)необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

З даної статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В результаті розгляду справи суд дійшов до висновку про те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та наявних у справі документів достатньо для розгляду спору по суті.

Більш того, вказані у клопотанні обставини, не являються поважною причиною для відкладення справи слуханням, оскільки статтею 77 ГПК України передбачено перелік обставин, за наявністю яких суд відкладає розгляд справи або оголошує перерву у судовому засіданні, тоді як перебування представника позивача в іншому судовому засіданні до такого переліку не входить.

Більш того, позивачем не представлено жодних доказів у підтвердження викладених у клопотанні обставин.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Відповідно до п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Між Фірмою "Піраміда - Е", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Стройбат”, як покупцем, було укладено договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, відповідно до п.1.1 якого предметом договору являється те, що постачальник зобовязується виготовити, поставити та передати у власність покупця ворота гаражні секційні (товар), а покупець зобовязується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Вартість товару по договору складає 147059,00 євро по комерційному курсу на момент оплати, що складає 1055884,00грн. Оплата за договором здійснюється у національній валюті гривні. Покупець здійснює оплату постачальнику наступними частинами: 50% - передоплата, 40% - по отриманню товару на обєкт покупця, 10% - по факту пуско налагодження товару (п.2.1, 2.3 договору).

Постачальник відвантажує товар покупцю відповідно до специфікації (додаток №1) до 10.12.2007р (п.4.1 договору).

Відповідно до п.10.1 договору він вступає у силу з моменту передоплати та діє до повного виконання зобовязань сторонами.

В ході розгляду спору судом встановлено, що договір №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р є діючим, у встановленому порядку не розривався та не визнавався недійсним.

Також судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач на виконання зобовязань, прийнятих за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р, відповідно до платіжних доручень: №347 від 23.10.2007р, №1027 від 25.12.2007р, №1501 від 25.12.2007р, №21 від 02.02.2009р, №140 від 19.3.2009р, №199 від 23.4.2009р, №264 від 15.5.2009р та №347 від 28.5.2009р здійснив передоплату по рахункам, предявленим відповідачем (№19/12 від 19.12.2007р, №16/10 від 16.10.2007р), які знаходяться у матеріалах справи, а також інші платежі за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007р на загальну суму 1053703,00грн.

Проте, позивач у порушення умов укладеного між сторонами договору, а також вимог діючого законодавства, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме поставив товар 127 штук гаражних воріт, лише на суму 921182грн48коп, що підтверджується витратною накладною №20/02 від 20.02.2008р на суму 371783грн43коп та видатковою накладною № РН-0000005 від 08.10.2008р на суму 549399грн05коп, які знаходяться в матеріалах справи, та підтверджуються відповідачем.

Товар на суму 132 520грн51коп (різниця між сумою оплати, здійсненої відповідачем, та вартістю товару, поставленого позивачем ) позивачем поставлений відповідачу не був.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Відповідно до ст. 32-34 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог. Позивачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобовязань перед відповідачем по поставці товару або поверненню суми передоплати у розмірі 132 520грн51коп. та відповідач не підтверджує надходження вказаної суму на його рахунок.

Доводи позивача, відносно того, що факт поставки та прийняття товару підтверджується актами приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки в ході розгляду спору суд дійшов до висновку, що вказані документи не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами, виходячи з наступного:

Підтвердженням переходу права власності на товар можуть бути або накладні, або акти прийому-передачі товару, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги містяться і в п.п. 2.2. і 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Тоді як акти приймання передачі виконаних робіт за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не містять у собі відомостей про зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а також у них не вказана дата їх складання, тобто акти виконаних робіт за своїм змістом не відповідають вимогам ст.ст. 1, 9 Закону № 996 та вимогам Положення № 88, не є первинними документами у розумінні даних норм законодавства, а отже не можуть бути визнані судом як належні та допустимі докази.

Слід також відмітити, що ці акти мають назву «акт приймання передачі виконаних робіт», тобто можливо сторони мали намір зафіксувати виконання яких небудь робіт, у тому числі і робіт по виготовленню воріт, але вони не можуть являтися належними доказами виконання позивачем зобовязань по передачі відповідачу воріт.

Також, суд не може визнати належними та допустимими доказами у справі копії вантажних митних декларацій від 15.11.2007 р., від 29.11.2007 р. та від 13.12.2007 р., оскільки одержувачем і власником гаражних воріт у них зазначено ТОВ «Кружики України», місцезнаходження якого: 89600, м.Мукачево, вул.Б.Хмельницького, 42, тоді як дане підприємство не є стороною за договором і не має ніякого відношення до даного судового спору, оскільки за умовами договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року гаражні ворота зобов'язаний був виготовити позивач - Фірма "Піраміда - Е", а отже вказані документи не можуть служити доказом виготовлення відповідачем, на виконання саме умов договору №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, воріт, зазначених у додатку до договору.

Також, дані митні декларації не можуть являтися належними та допустимими доказами передачі позивачем відповідачу воріт, вказаних у них, вони підтверджують ввезення товару в Україну.

Враховуючи вищенаведене, а також у звязку з тим, що позивачем документально не підтверджено факт постачання та передачі відповідачу товару за договором №ФЕО 03/10 від 03.10.2007 року, а отже не доведено порушення відповідачем грошових зобовязань за вказаним договором, який являється підставою заявлених позовних вимог, позов у частині стягнення 58376грн04коп. заборгованості не підлягає задоволенню.

Відсутність у відповідача порушення зобовязань по оплаті, відповідно, виключає захист судом інтересів позивача в частині стягнення 37066грн25коп. інфляційних втрат та 5117грн48коп. 3 % річних, що тягне відмову в позові.

Окремо слід зазначити, що суд вважає необхідним провести правонаступництво у відповідності зі ст..25 ГПК України, оскільки була проведена реорганізація та Фірма "Піраміда - Е" була перейменована у Товариство з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є", яке являється правонаступником усього майна, прав та обовязків Фірми "Піраміда - Е", що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 06.7.2010р, який знаходиться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України держмито, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відноситься на позивача.

У судовому засіданні були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення підготовлено та підписано 04.10.2011р.

Керуючись ст.ст. 25, 49, 82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Замінити відповідача - Фірму "Піраміда - Е" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ЗКПО 31263939) його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Піраміда - Є" (95006, м.Сімферополь, вул.Павленко, 13-б; 95013, м.Сімферополь, вул.Дм.Ульянова, 34, кв.52, ЗКПО 31263939).

2.У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.