Рішення № 18691020, 28.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 211

РІШЕННЯ

Іменем України

28.09.2011Справа №5002-8/3307-2011 За позовом - Заступника прокурора міста Ялта, м. Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до відповідачів -

1.виконавчого комітету Ялтинської міської ради, м. Ялта

2.Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ

треті особи

1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Шипшина», м. Ялта

2.фізична особа-підприємець ОСОБА_1,м Ялта

3.ОСОБА_2, м. Ялта

4.Санаторій «Україна», смт. Гаспра

про визнання недійсним рішення, визнання права власності та спонукання до повернення майна.

Суддя Чумаченко С.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивачів не з'явилися.

Від відповідачів не з'явилися.

Від третіх осіб -

1)не з'явився.

2)фізична особа-підприємець ОСОБА_1

3)ОСОБА_2

4)не з'явився.

Суть спору: Заступник прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів виконавчого комітету Ялтинської міської ради, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", просить суд:

-визнати недійсним рішення виконкому Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року;

-зобов'язати ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: нерухоме майно санаторію «Україна», а саме: спальні корпуси № 1 (літ.А), № 2 літ. Б , № 3 (літ. И), морський басейн літ. В, і адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ. К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе,15; пральню літ. У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,9; комунальну їдальню, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська. 7; хлораторну, що розташована за адресою:смт. Гаспра, вул. Маратовська,8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Так, 18 серпня 2011 року прокуратура АР Крим надала суду клопотання до позовної заяви, відповідно до якої збільшив позовні вимоги в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України, та просить суд:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Україна».

- визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна» , а саме: Спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул.. Саратовська, 23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Мартовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Мартовська, 7; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Мартовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

- зобов'язати ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: нерухоме майно санаторію «Україна», а саме: спальні корпуси № 1 (літ.А), № 2 літ. Б , № 3 (літ. И), морський басейн літ. В, і адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ. К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Кореїз, вул. Алупкінське шосе,15; пральню літ. У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,9; комунальну їдальню, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська. 7; хлораторну, що розташована за адресою:смт. Гаспра, вул. Маратовська,8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15.

26 вересня 2011 року прокуратура АР Крим надала суду пояснення до позовних вимог, крім того зазначила, що при надрукування тексу позову було допущено помилки (адреса, назви вулиць), у звязку із чим просить суд читати прохальну частину в наступній редакції:

- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Україна».

- визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна» , а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

- зобов'язати ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: нерухоме майно санаторію «Україна», а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Представник відповідача, ЗАТ ЛОЗФ України "Укрпрофоздоровниця", надав суду відзив на позовну заяву, просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник виконавчого комітету Ялтинської міської ради надав суду відзив на позовну заяву, просить суд прийняти рішення по справі №5002-8/3307-2011 відповідно до діючого законодавства.

Фонд державного майна України надав суду пояснення по справі, відповідно до яких просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

26 березня 2011 року представник виконавчого комітету Ялтинської міської ради надав суду пояснення по справі, вважає рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року правомірним та обґрунтованим.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надала суду клопотання, просить суд провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року припинити, посилаючись на приписи адміністративного кодексу України.

Відповідно до ст.3 Кодексу Адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначена компетенція адміністративних судів, до якої віднесені спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно до п.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Так, відповідачем у даній позовній заяві дійсно зазначений субєкт владних повноважень, але даний спір не має публічно-правового характеру, оскільки предметом спору у даній справі є відновлення порушеного права позивача.

Тобто, між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Враховуючи на вищевикладене, суд не має правових підстав для задоволення клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року.

Крім того, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить суд відмовити в позовних вимогах та застосувати строк позовної давності.

Також, при поданні позову, прокурором було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації, перереєстрації обєктів нерухомості, а саме спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Однак, суд вважає подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно ст. 65 Господарського процесуального кодексу України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Нормами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 2 Розяснення Вищого господарського суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/611, забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час розгляду питання про застосування заходів до забезпечення позову господарський суд, не виконавши вимог статті 43 ГПК України, не має права робити висновки про обґрунтованість або необґрунтованість заявлених позовних вимог, але як вбачається з положень статті 66 ГПК України питання щодо забезпечення позову вирішується на підстави припущення про можливе задоволення позову.

Так, на думку суду, подана до суду заява про вжиття заходів до забезпечення позову не містить як конкретних обставин, існування яких обумовлює обґрунтовану необхідність забезпечення позову, документального підтвердження про вірогідність вчинення з боку відповідача дій, які можуть порушити права або законні інтереси позивача та, насамперед, ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній справі.

До матеріалів справи представлений статуту ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», відповідно до якого цей статут є новою редакцією статуту ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», прийнятого у звязку з приведеннями його діяльності у відповідності із Законом України «Про акціонерне товариства», яке продовжує свою діяльність та діє на підставі цього статуту.

Згідно п. 5. Перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Приведенням діяльності акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у відповідність із цим Законом є здійснення таких дій, зокрема, внесення змін до статуту товариства, які в тому числі передбачають зміну найменування акціонерного товариства з відкритого або закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство чи з відкритого або закритого акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство за умови, що кількість акціонерів на дату внесення таких змін не перевищує 100 осіб, а також виконання всіх інших вимог цього Закону у статуті товариства.

Таким чином, суд вважає за необхідне замінити найменування ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Справа слуханням відкладалась в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухав представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради 12 жовтня 2001 року прийнято рішення №382 (19) «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторія «Україна», а саме оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторія «Україна» за ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Прокурор вважає, що зазначене рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторія «Україна» прийняте всупереч вимогам чинного законодавства України з огляду на те, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю.

Відповідач ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» проти позову заперечує, посилаючись на наступне.

До видання зазначених нормативно-правових актів право власності за Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України) на майно санаторно-курортних закладів, переданих до статного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», було закріплено договором «Про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профсоюзним майном» від 18.11.1990 р. Тобто, право власності на вказане майно перейшло від загальносоюзної громадської організації до профспілок України ще до прийняття Верховної ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506, а тому, відповідач вважає, що дія зазначених нормативно правових актів на майно, що було передано у власність акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця» його засновником Федерацією незалежних профспілок України, не розповсюджується.

Також, спірне майно було передане Відповідачу при його створенні на підставі постанови президії Ради федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) №11-1-1 від 22.11.91р. «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Факт передачі комплексу «Санаторій «Севастополь» підтверджується актом прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992р.

20 січня 1997 року Вищим арбітражним судом України було винесено рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця», яким в позові було відмовлено.

Дане рішення перевірено колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого Арбітражного Суду України й постановою від 17.06.1997р. № 041/18А-137/7-7/30 залишено без змін.

У касаційному поданні Генерального прокурора України ставилося питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального та процесуального права, а також різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Верховний Суд України, розглянувши дане касаційне подання Генерального прокурора України, виніс ухвалу від 22.11.2007, якою відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 17.06.0997р. в справі № 041/18А-137/7-7/30.

Так, Вищим арбітражним судом України, рішення від 20 січня 1997 року та постановою від 17 червня 1997 року, встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

Відповідач звертає увагу на те, що внесення майна до статутного капіталу в обмін на корпоративні права вважається оплатним правочином.

Правочин щодо передачі Федерацією незалежних професійних спілок України до статутного капіталу акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» нерухомого майна санаторно-курортних закладів в обмін на акції зазначеного товариства розглядався судами України.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що на момент створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» майно санаторно-курортних закладів не перебувало у державній власності і Федерація незалежних професійних спілок України законно розпорядилася зазначеним майном, передавши його у власність акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця».

Крім того, відповідач надав суду відзив на позовну заяву, просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування позовної давності для захисту порушеного права позивача, оскільки за пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника чи іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

В даному випадку слід виходити з того, що позивачем у даній справі в інтересах якого звернувся Заступник прокурора м. Ялти є Фонд державного майна України, в той час як приписи статті 76 Цивільного кодексу України Української РСР так і статті 261 нині чинного ЦК України повязують початок перебігу строку позовної давності з виникненням права на позов саме у особи, права якої порушено, тобто в даному разі у позивача з цієї справи, а не у прокурора, який статусу позивача не має, а є самостійним учасником судового процесу, у звязку з чим, позовна давність в такому разі не застосовується.

Аналогічна позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2010 року у справі №38/303-40/223-45/13.

Також, як передбачено ч.2 ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Порушення цієї норми відповідно до ч.1 ст.203, 215, 293 ЦК України є підставою для визнання правочину та рішення недійсним.

Аналогічні положення закріплено у статті 48 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року).

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при поданні позову прокурором було подано заяву про визнання причини пропуску строку на подачу даного позову поважною з огляду на те, що про виявлені порушення прокуратурі міста Ялта стало відомо лише під час проведення перевірки у червні 2011 року, однак враховуючи момент, з якого органам прокуратури стало відомо про порушення права державної власності, суд не вважає строк позовної давності пропущеним.

Дослідивши надані сторонами у підтвердження своїх доводів і заперечень докази, заслухав пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час перевірки, прокурором було встановлено порушення норм Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 №1540-XII ; Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР»; Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України»; постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР»; Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 №506.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР №606 від 23.04.1960 р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960р. Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п. 2 5 казаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

Суд звертає увагу відповідача, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Зокрема, статтею 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 року було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Так, стаття 53 ЦК УРСР 1922 року, якій був чинним на момент передання майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

За таких умов, відсутність в постанові РМ УРСР №606 від 23.04.1960 р. прямої вказівки про передачу майна у власність, однозначно вказує на відсутність наміру власника УРСР в особі уповноваженого органу Ради Міністрів УРСР відчужувати санаторії, будинки відпочинку та пансіонати та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.90 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.92).

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 №1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.91 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного впорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.90 майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України своєю постановою від 10.04.92 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому, постановою Верховної Ради України №3943-XII від 04.02.94 зобовязано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.92, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом.

Так, згідно Статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.87, професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним страхуванням трудящих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу другого Статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно розділу третьому Статуту вищим органом професійних спілок був зїзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних спілок, яка діяла у період між з'їздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Таким чином, майно передане до статутного фонду ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

Позиція відповідача, щодо відсутності підстав відносити майно, передано до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) спростовується доказами, наданими безпосереднього відповідачем копією постанови Ради конфедерації профспілок СРСР №2-1а від 18.11.1990 р. та договору про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р., з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Також, необхідно зазначити, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.97 №137/7 не підтверджено факту належності ФПУ та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» спірного майна на праві власності.

Ураховуючи викладене, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ лікувально оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця» відбулося всупереч волі власника держави України, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Крім того, згідно статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Постановою ВСУ від 30 червня 2009 року за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ лікувально оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця» на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 року у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ «Альянс КС» до ДП «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками та ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця», про визнання права власності та стягнення, висловлено правову позицію Верховного Суду України щодо правового статусу майна ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця», згідно якої це майно є державною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобовязанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

Відповідно до ч. 2 Розяснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26.01.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Враховуючи на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Україна» - підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна» , а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15, в порядку статті 392 Цивільного кодексу України.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У першому випадку, правила статті 392 Цивільного кодексу України дають право на два позови. Позивач може, по-перше: просити суд прийняти рішення (правопідтверджуюче), яке б підтвердило наявність у позивача права, яке виникло, існує, але не визнається чи оспорюється іншою особою; і по-друге: констатуючи наявність юридичного факту (складу юридичних фактів), який може бути підставою для виникнення права власності, позивач вправі просити суд винести рішення , яке матиме для позивача правопороджуюче значення, і на підставі якого він може звернутися за державною реєстрацією цього права у встановленому порядку.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна» підлягають частковому задоволенню, оскільки, 29 березня 2005 року між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» (Продавець) і ТОВ «Шипшина» (Покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупця медпавільйон літер К (що використовується під гуртожиток) санаторія «Україна» загальною площею 158,6кв.м., що знаходиться за адресою м. Ялта, смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15.

Рішенням виконавчого комітетом Гаспринської селищної ради від 12 березня 2008 року №96, нежитлової будівлі - медпавільйону літер К (що використовується під гуртожиток) санаторія «Україна» загальною площею 158,6кв.м. привласнений адрес смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б.

08 квітня 2008 року ТОВ «Шипшина» видане свідоцтво про право власності на нежитлової будівлі - медпавільйону загальною площею 158,6кв.м. що знаходиться за адресою смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б.

20 червня 2006 року між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» (Продавець) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого Продавець передав у власність Покупця будівлю комунальної їдальні загальною площею 149,9кв.м. що розташована за адресою АДРЕСА_1.

26 квітня 2010 року фізичної особі-підприємцю ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на обєкт розташований за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Договора купівлі-продажу від 29 березня 2005 року який укладений між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» (Продавець) і ТОВ «Шипшина» (Покупець), та від 20 червня 2006 року який укладений між ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» (Продавець) і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець), не розірвані та не визнані недійсними у судовому порядку.

До матеріалів справи представлений лист Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» від 22 вересня 2011 року, відповідно до якого останній повідомив наступне:

-на підставі свідоцтва про право власності від 08 квітня 2008 року право власності на нежитлову будівлю медпавільйону загальною площею 158,6кв.м. що знаходиться за адресою смт Гаспра, Алупкінське шосе, будинок №15б зареєстроване за ТОВ «Шипшина»;

-по даним реєстрації поточних змін від 25 квітня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1, розташовані нежитлові будівлі літ.А, загальною площею 285,1кв.м. і літ. Б загальною площею 152,4кв.м., зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_1.

На день розгляду справи, суд не представлено доказів скасування державної реєстрації права власності третіх осіб в органах бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У звязку із вищевикладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України та зобовязанні ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України наступних обєктів - медичний павільйон (що використовувався під гуртожиток літ К); комунальна їдальня (що розташована за адресою: АДРЕСА_1).

Відповідно до ст. 387 Цивільного Кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності та зобовязанні повернути майно підлягають частковому задоволенню, а саме в частині наступного майна - спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

Згідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України - суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

28 вересня 2011 року, після виходу з нарадчій кімнати, судом оголошена вступна та резолютивна частині рішення.

Рішення оформлено і підписане 30 вересня 2011 року

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 77, 82-85 ГПК України, суд ВИРIШИВ:

1.Здійснити заміну відповідача ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

2.В задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 щодо припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (19) від 12 жовтня 2001 року відмовити.

3.В задоволенні заяви прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, реєстрації, перереєстрації обєктів нерухомості, а саме спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9, комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15 відмовити.

4.Позовні вимоги задовольнити частково.

5.Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (19) від 12 жовтня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Україна».

6.Визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна», а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

7.Зобов'язати ПАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України майно, а саме: спальні корпуси № 1 (літ. А), № 2 літ Б, № 3 (літ. И), морський басейн літ. В., адміністративний корпус літ. Г, медичний павільйон ЛФК літ. Ж, уборну літ. З, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе, 15; пральню літ У, що розташована за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська,23; продовольчий та матеріальний склади літ. Б, Т, гаражі літ. В, що розташовані за адресою: смт. Гаспра, вул. Маратовська, 9; хлораторну, що розташована за адресою смт. Гаспра, вул. Маратовська, 8; резервуари прісної та морської води, насосну станцію, волейбольну та тенісну площадки, огородження території, насосну станцію морської води, що розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінська шосе, 15.

8.Стягнути з виконавчого комітету Ялтинської міської ради (м. Ялта, пл. Радянська, 1) до місцевого бюджету м. Сімферополя (рахунок № 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу: 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: державний бюджет м. Сімферополя) 42,50 грн. державного мита.

9.Стягнути з виконавчого комітету Ялтинської міської ради (м. Ялта, пл. Радянська, 1) до місцевого бюджету м. Сімферополя (одержувач: 22050000, державний бюджет м. Сімферополя, рахунок № 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційне забезпечення розгляду справи в Господарському суді АР Крим) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

10.Стягнути з ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця (м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, ЄДРПОУ 02583780) до місцевого бюджету м. Сімферополя (рахунок № 31115095700002, МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу: 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, одержувач: державний бюджет м. Сімферополя) 42,50 грн. державного мита.

11.Стягнути з ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця (м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39/41, ЄДРПОУ 02583780) до місцевого бюджету м. Сімферополя (одержувач: 22050000, державний бюджет м. Сімферополя, рахунок № 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026, призначення платежу: за інформаційне забезпечення розгляду справи в Господарському суді АР Крим) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

12.Накази видати після набрання рішення законної сили.

13.В задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію «Україна» на медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К та комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

14. В задоволенні позовних вимог щодо зобовязання ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» повернути державі в особі Фонду державного майна України медичний павільйон, що використовувався під гуртожиток літ К та комунальну їдальню, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЧумаченко С.А.