Рішення № 18690909, 26.09.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 216

РІШЕННЯ

Іменем України

26.09.2011Справа №5002-19/3405-2011 За позовом Заступника прокурора міста Ялти АР Крим в інтересах держави в особі:

За позовом - Фонду державного майна України, м.Київ

До відповідача Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, АР Крим, м.Ялта

До відповідача Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м.Київ

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Федерації професійних спілок України, м.Київ

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», АР Крим, м.Ялта

про визнання недійсним рішення та спонукання до виконання певних дій

Суддя Мокрушин В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Прокурор Горна К.В., посв. № 11238

Від позивача Фонду державного майна України ОСОБА_1. гол.спец.ю/к, дов. № 219 від 27.04.2011 р.

Від відповідача Виконавчого комітету Ялтинської міської ради - ОСОБА_2. гол. спеціаліст, дов. № 656 від 22.08.2011 р.

Від відповідача Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» - ОСОБА_3. представник, дов. № 19/07/02 від 19.07.2011 р.

Від третьої особи Федерації професійних спілок України ОСОБА_4. керівн.упарвління, дов. № 11/01-42/1189 від 08.06.2011 р.

Від інших учасників - не зявились

Обставини справи: Заступник прокурора міста Ялти АР Крим звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідачів Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Федерації незалежних профспілок України, згідно якого просить суд поновити строк позовної давності, визнати недійсним Рішення Виконкому Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р., зобовязати Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» повернути обєкти нерухомості санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м. державі в особі Фонду державного майна України.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10.08.2011 р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Федерацію професійних спілок України.

23.08.2011 р. до суду від прокурора надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої прокурор просить суд поновити строк позовної давності, визнати недійсним Рішення Виконкому Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р. «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», визнати право власності за державою в особі Фонду Державного майна України на обєкти нерухомого майна, санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.; зобовязати Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» повернути Фонду державного майна України обєкти нерухомості санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 23.08.2011 р. прийнято заяву прокурора про збільшення розміру позовних вимог, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації», розгляд справи відкладено.

13.09.2011 р. до суду від третьої особи - КП Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» надійшли письмові пояснення по справі, згідно яких вони просять розглянути справу у відсутність представника та прийняти рішення на розсуд суду.

26.09.2011р. від Федерації професійних спілок України надійшли пояснення, відповідно до яких Федерація просить відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Прокурор та позивач у судовому засіданні усно позовну заяву підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували та просили суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на відсутність підстав для задоволення позовних вимог та необґрунтованість вимог.

Інші учасники правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причини неявки суд не сповістили. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Оскільки, явка у судове засідання це право, а не обовязок, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст.12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350) та клопотанням сторін, вони давали пояснення на російський мові.

Фіксація судового процесу технічними засобами здійснювалась в порядку ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Представникам сторін розяснені приписи ст.38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи, суд

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р. «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» оформлено право власності на обєкти нерухомого майна санаторія «Золотий пляж» за Закритим акціонерним товариством лікувально оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та видано свідоцтво про право власності згідно додатку (а.с.8).

Прокурор зазначає, що вказане Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р. прийнято всупереч вимогам чинного законодавства України з огляду на те, що майно, передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого виступає Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», є державною власністю.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» проти позову заперечує, посилаючись на право власності за Федерацією незалежних профспілок України на майно санаторно-курортних закладів, переданих до статного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», було закріплено договором «Про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профсоюзним майном» від 18.11.1990 р. Тобто, право власності на вказане майно перейшло від загальносоюзної громадської організації до профспілок України ще до прийняття Верховною радою Української РСР постанови від 29.11.1990 р. № 506, а тому, відповідач вважає, що дія зазначених нормативно - правових актів щодо майна, яке було передано у власність акціонерному товариству «Укрпрофоздоровниця» його засновником - Федерацією незалежних профспілок України, не розповсюджується. Також, відповідач зазначив, що ні Федерація незалежних профспілок України, ні ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до переліку об'єднань, підприємств, установ та організацій, що уклали майнові договори, пов'язані зі зміною форм власності і власника державного майна, з порушенням мораторію, віднесені не були.

Федерація незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України 04.12.1991 р. уклали Засновницький договір про створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», внеском Федерація незалежних профспілок України стали майнові комплекси санаторно-курортних закладів (а.с.102-106, Том 1).

Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» було зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва від 23.12.1991 р. № 971.

Спірне майно було передане ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» при його створенні на підставі постанови Президії ради Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) № 11-11-1 від 22.11.1991 р. «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Факт передачі спірного майна підприємства підтверджується актом прийому-передачі майна ФНПУ у власність акціонерного товариства ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» від 24.01.1992 р. (а.с.84, 85-101, Том 1).

20.01.1997 р. Вищим арбітражним судом України винесено рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними установчих документів останнього, яким в позові було відмовлено (а.с.107-109, Том 1). Дане рішення перевірено колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України та постановою від 17.06.1997 р. № 041/18А-137/7-7/30 залишено без змін (а.с.37-39, Том 1).

Судом встановлено, що у касаційному поданні Генерального прокурора України ставилося питання про скасування зазначеної постанови з мотивів її невідповідності рішенням Верховного суду України з питань застосування норм матеріального права, нормам матеріального та процесуального права, а також різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Верховний суд України, розглянувши дане касаційне подання Генерального прокурора України, ухвалою від 22.11.2007 р. відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого арбітражного суду України від 17.06.0997 р. у справі № 041/18А-137/7-7/30.

Вищим арбітражним судом України рішенням від 20.01.1997 р. та постановою від 17.06.1997 р. встановлено, що Федерація незалежних профспілок (правонаступник Укрпрофради) правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном шляхом передачі до статутного фонду (у власність) ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця».

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що на момент створення акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» майно санаторно-курортних закладів не перебувало у державній власності і Федерація незалежних профспілок України законно розпорядилася зазначеним майном.

Відповідач - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» вважає, що визнання недійсним спірного рішення призведе до порушення права власності останнього.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви з наступних підстав.

Під час перевірки прокурором було встановлено порушення Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України», Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР», Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України», Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29.11.1990 р. № 506.

На виконання Постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23.04.1960 р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я були зобов'язані передати у строк до 01.05.1960 р. Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п.2 вказаної Постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання(а.с.110-114, Том 1).

При цьому, спірне майно лікувально-оздоровчих закладів не могло бути передано у власність окремих громадських організацій, у тому числі Укрпрофради, оскільки за Конституцією колишньої УРСР на той час була єдина соціалістична власність. Тобто власність громадських організацій та об'єднань відносилася саме до соціалістичної власності.

Суд зазанчає, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності, регламентувало інститут власності, правовий режим відповідної форми власності та порядок відчуження майна.

Так, стаття 5 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки від 30.01.1937 р. було визначено, що соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань).

Аналогічні положення були закріплені у Цивільному кодексі УССР 1922 р., який затверджено ВЦВК 16.ХІІ 1922 р., та який діяв з 01.02.1923 р., стаття 53 Цивільного кодексу УРСР 1922 р., чинного на момент передачі майна у відання Українській республіканській Раді профспілок, передбачала, що розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.

Також, необхідно враховувати, що для забезпечення виконання профспілковими організаціями уставних задач громадянами сплачувалися членські внески, та підприємства, організації, установи, державні органи були зобовязані відраховувати кошти профспілковим органам на культурно-масову та фізкультурну роботу відповідно до Кодексу УРСР про працю. Такі відрахування в розмірі 0,15 % від фонду заробітної плати робітників і службовців здійснювалися відповідно до вимог постанов РМ СРСР від 15.01.1959 р. та 27.08.1959 р.

Крім того, санаторно-курортні об'єкти були збудовані за рахунок пайової або дольової участі державних підприємств, організацій, установ, міністерств та відомств. Зазначене будівництво здійснювалося на підставі відповідних договорів, які укладалися згідно з вимогами затверджених Секретаріатом ВЦРПС від 09.11.1984 р. №1-54 «Основних умов укладання договорів на участь міністерств, відомств, підприємств, організацій, установ і колгоспів (рад колгоспів) у будівництві та реконструкції оздоровниць профспілок».

Згідно ст.10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою 7 сесією Верховної Ради Української РСР ІХ скликання 20.04.1978 р.) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійсненнястатутних завдань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що санаторно-курортні заклади, які передано у відання профспілкам згідно Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р., є державною (загальнодержавною) власністю.

З проголошенням 24.08.1991 р. України незалежною демократичною державою весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став власністю народу України.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української PCP «Про захист суверенних прав власності Української PCP» від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.1991 р. № 1540-XII «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990 р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою від 10.04.1992 р. № 2268-XII «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні громадських організацій.

У подальшому постановою Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994р. постановлено, зокрема: Кабінетові Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

За таких обставин, саме Фонд державного майна України уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України.

Згідно статті 1 Тимчасового Положення «Про Фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх статутом. Згідно статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII зїзду профспілок СРСР від 01.01.1987 р., професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію. Цілями діяльності якої, у тому числі, було управління соціальним страхуванням працюючих, а також управління оздоровницями, які перебували у їх віданні.

Відповідно до розділу другого статуту, організаційна структура профспілок будувалася за територіальним та галузевим принципом. У республіках діяли республіканські, краєві, обласні ради.

Згідно Розділу ІІІ статуту, Вищим органом професійних спілок був зїзд, а також Всесоюзна центральна рада професійних союзів, яка діяла у період між зїздами.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23.12.1991 р. зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів профспілок України в сумі 1033584 тис.руб. (п.2.3 Засновницького договору).

Відповідно до положень Законів України «Про власність» (у редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) та «Про господарські товариства» (№1576-ХІІ від 19.09.1991 р. у редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) при внесенні учасниками товариства майнових прав у такого товариства не виникає право власності не це майно.

Крім того, як зазначалось вище, з 1992 року повноваження щодо розпорядження зазначеними обєктами санаторно-курортних закладів державою було делеговано Фонду державного майна України.

Посилання на рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, як на підставу виникнення права власності на спірне майно санаторно-курортного закладу, є безпідставним, оскільки відповідно до п. «а» ч. 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.09.1998 р. № 121, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Таким чином суд приходить до висновку, майно передане до статутного фонду Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.

Такого самого висновку дійшов Верховний суд України, про що зазначав у прийнятих ним постановах у справі № 20-3-30/475-05-11719. Аналогічні положення містяться у постановах Верховного Суду України від 16.09.2008 р., постанові Вищого господарського суду України від 01.09.2009 р. у справі № 38/303-40/223.

Позиція Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» щодо відсутності підстав відносити майно, передане до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» до майна загальносоюзних громадських організацій (громадської організації союзного підпорядкування) спростовується матеріалами справи, а саме постановою Ради Загальної конфедерації профспілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 р. та договором про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження майном від 18.11.1990 р., з яких вбачається, що майнові комплекси санаторіїв були одержані Федерацією незалежних профспілок України саме від громадської організації союзного підпорядкування.

Необхідно зазначити, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 р. № 137/7 не підтверджено факту належності Федерацією професійних спілок України та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» спірного майна на праві власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника держави Україна, та з порушенням норм діючого законодавства чинного на момент спірних правовідносин.

Постановою Верховного суду України від 30.06.2009 р. за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця» на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 р. у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ «Альянс КС» до ДП «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками» та ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця», про визнання права власності та стягнення 12500000,00 грн., висловлено правову позицію Верховного Суду України щодо правового статусу майна ПАТ ЛОЗП України «Укрпрофоздоровниця», згідно якої це майно є державною власністю.

Згідно ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями), рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Стаття 326 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) передбачає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи наведене, позовна вимога прокурора про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на обєкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж», розташовані за адресою: АР крим, м.Ялта, смт.Курпати, Алупкінське шосе, 2 а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.; підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним Рішення Виконкому Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р. «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж» суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР із змінами і доповненнями) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

В силу ст.16 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування. Відповідно до ч.2 ст.77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР із змінами і доповненнями) спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Крім того, обовязковою умовою визнання акту недійсним є порушення, у звязку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто в разі не доведення позивачем наявності обставин порушення його прав чи інтересів як підстави для їх захисту заявлений ним позов не підлягає задоволенню за відсутності правових підстав, оскільки ст.1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями) та ст.16 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 №435 із змінами і доповненнями) передбачають звернення до суду саме за захистом певних порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст.393 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Спірне рішення не відповідає наведеним вище положенням законодавства та порушує право власності Держави на спірне майно, у звязку з чим підлягає визнанню недійсним.

Оскільки, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним рішення та визнання права власності, то суд задовольняє позовні вимоги й про зобовязання Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» повернути Фонду державного майна України обєкти нерухомості санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.

Стосовно строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. № 435 із змінами і доповненнями) зазначається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.267 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 № 435 із змінами та доповненнями) заява про захист цивільного права або інтересу повинна бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, що зроблена до прийняття судом рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) зазначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено. Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

Прокурором на обґрунтування заяви про поновлення строку позовної давності надані вказівки та завдання Генеральної прокуратури України датовані червнем та вереснем 2011 р., щодо проведення перевірок додержання вимог законодавства при розпорядженні майном Федерації профспілок України.

За поясненням представника прокуратури у судовому засіданні, позовна заява щодо відчуженого майна заявлена на підставі перевірок, проведених на виконання вказаних завдань.

Суд приймає до уваги пояснення прокурора та вважає, що строк позовної давності підлягає поновленню.

Щодо заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, то суд у задоволенні даної заяви відмовляє суду не надано документальних доказів наявності обставин, які можуть свідчити про бажання відповідача унеможливити або зробити неможливим виконання рішення по даній справі.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу судом покладаються в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) у повному обсязі на відповідачів пропорційно.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 49, 53, 66-67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) суд

В И Р І Ш И В :

·У задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

·Поновити строк позовної давності.

·Позов задовольнити у повному обсязі.

·Визнати недійсним Рішення Виконкому Ялтинської міської ради № 382 (15) від 12.10.2001 р. «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна санаторію «Золотий пляж».

·Визнати право власності за державою в особі Фонду Державного майна України на обєкти нерухомого майна, санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.

·Зобовязати Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39-41; ідентифікаційний код 02583780) повернути Фонду державного майна України (м.Київ, вул.Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 20055032) обєкти нерухомості санаторію «Золотий пляж», а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.«З» площею177,9 кв.м., склад літ.«Ж», «К», «Н»; майстерню літ.«М»; літній кінозал літ.«І» площею 264,2 кв.м.; адміністративний корпус літ.«Е» площею 320,1 кв.м.; пляжний корпус літ.«Д» площею 654,4 кв.м.; будівлю їдальні літ.«В» площею 1728,3 кв.м.; пляжний корпус № 4 літ.«Г» площею 5663,3 кв.м.

·Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39-41; ідентифікаційний код 02583780) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код 34740405, код платежу 22090200) 136,00 грн. державного мита.

·Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39-41; ідентифікаційний код 02583780) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002 в банку одержувача ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код 34740405, код платежу 22090200) 136,00 грн. державного мита.

·Стягнути з Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (м.Київ, вул.Шота Руставелі, 39-41; ідентифікаційний код 02583780) на користь Державного бюджету України (р/р 31214264700002 в ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код 34740405, код платежу 22050003) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

·Стягнути з Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (АР Крим, м.Ялта, пл.Радянська, 1; ідентифікаційний код 04055765) на користь Державного бюджету України (р/р 31214264700002 в ГУ ДКУ в АРК м.Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м.Сімферополя, ідентифікаційний код 34740405, код платежу 22050003) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

·Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 28.09.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримМокрушин В.І.