Постанова № 18685362, 05.04.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

05.04.11 Справа № 9/108

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецький В.П.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Бульвар»від 23.02.2011р. № 23/02/11

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.02.2011р. (рішення підписано 14.02.2011р.)

у справі № 9/108

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Компанія «Зевс ЛТД», м. Дубно Рівненської області

до відповідача ТзОВ «Бульвар», м. Берегово Закарпатської області

про стягнення коштів

за участю представників:

від позивача - не з’явився;

від відповідача - не з’явився.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції –листів, якими надіслано ухвалу апеляційного господарського суду про призначення розгляду справи у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.02.2011р., суддя Бобрик Г.Й., позов, враховуючи заяву позивача від 26.01.2011 р., задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар», м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163 (код ЄДРПОУ 30175449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія»Зевс ЛТД», м. Дубно, вул. Клима Савури, 6 Рівненської області (код ЄДРПОУ 30362061) суму 27 605,09 грн. (з них 25 976,45 грн. основного боргу, 1255,22 грн. пені, 213,15 грн. трьох процентів річних та 160,29 грн. інфляційних витрат) та суму 625,74 грн. відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями ст.ст. 11, 526, ч.1 ст.530, ст.ст. 599, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання по договорах в частині повної оплати вартості отриманого товару і заборгованість відповідача перед позивачем складає 27605,09 грн., а відтак оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару, то вимога позивача про стягнення суми 25 976,48 грн. основного боргу є законною та обґрунтованою, яка підлягають стягненню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «Бульвар»подало апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати оскаржене рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.02.2011р. у справі № 9/108 та прийняти нове рішення у справі, яким ухвалити до стягнення з ТзОВ «Бульвар»суму в розмірі 24676, 45 грн. основного боргу, 1255,22 грн. пені, 213,15 грн. трьох процентів річних та 160,29 грн. інфляційних витрат) та суму 625,74 грн. відшкодування судових витрат, оскільки скаржник вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які Господарський суд Закарпатської області визнав встановленими, а також невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні від 10.02.2011р. у справі № 9/108, обставинам справи. Також, скаржник відзначив, що судом не було встановлено та з’ясовано, а позивачем не повідомлено, що відповідачем до прийняття рішення судом (тобто до 10.02.2011р.) було частково проведено оплату за поставлений товар, що підтверджується наступними платіжними дорученнями, а саме:платіжні доручення за № 175 від 26.01.2011р. на суму 500 грн. та платіжне доручення за № 76 від 09.02.2011р. на суму 800 грн. Крім того, відповідач відзначив, що не зміг подати вищезгадані докази часткового погашення боргу у зв’язку з неповідомленням його про дату, час та місце судового засідання (судове зсідання, яке відбулось 10.02.2011р., за наслідками якого місцевим господарським судом було прийнято рішення у справі).

Враховуючи те, що додаткових доказів по справі не поступало, а також суду не надходило клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія ухвалила розглядати справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ТзОВ «Компанія «Зевс ЛТД»звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТзОВ «Бульвар»про стягнення з нього 38 974,48 грн., з них: 34 976,45 грн. основного боргу, 2 222,46 грн. пені, 460,96 грн. трьох процентів річних та 1 314,61 грн. інфляційних втрат.

Позивач, у процесі розгляду справи у суді першої інстанції уточнював та зменшував розмір позовних вимог, у зв’язку із частковою сплатою відповідачем після порушення провадження у справі (заяви а.с.а.с.26-27, 36-38, 65).

Відповідно до заяви позивача від 26.01.2011р. (а.с.65), предметом спору є стягнення з відповідача суми 25 976,45 грн. основного боргу, 1255,22 грн. пені, 213,15 грн. трьох процентів річних та 160,29 грн. інфляційних втрат.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «Компанія «Зевс ЛТД»(постачальник) та ТзОВ «Бульвар»(покупець) 15.01.2010р. укладено договір поставки (а.с.а.с.7-10), предметом якого є передача позивачем у власність відповідача товару, який відповідач зобов’язався прийняти та оплатити на умовах, визначених у цьому договорі.

Позивач, на виконання зобов’язань за договором поставки від 15.01.2010 р., передав відповідачеві товар в асортименті та по ціні, зазначеній у видаткових накладних, які долучені до матеріалів справи (а.с.а.с.39-62).

Згідно з умовами п. 4.10 даного договору перехід права власності на поставлений товар відбувається в момент передачі товару на склад покупця.

Асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформляються, підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару.

Якість товару, що відпускається, повинна бути підтверджена сертифікатом якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару, які передаються «покупцю»разом з товаром.

За умовами пункту 4.5 Договору поставки перевірка поставленого товару по кількості і якості відбувається під час прийому-передачі партії товару, шляхом огляду товару і підрахунку його кількості, вказаній у накладній постачальника; при виявленні неякісного товару складаються претензії встановленого зразка в 2 - х екземплярах, які підписуються представниками обох сторін.

Згідно з п. 4.7 Договору у випадку поставки товару, не вказаного у замовленні чи поставки товару в кількості, яка перевищує термін, чи з інших підстав, передбачених даним Договором, постачальник повинен забрати товар протягом 2-х днів з моменту отримання вимоги покупця.

Оплату отриманого товару, у відповідності з умовами п. 6.1 договору поставки від 15.01.2010 р., відповідач повинен був здійснити на протязі 5 календарних днів з моменту реалізації товару.

Граничний термін реалізації поставленої продукції підтверджується Декларацією виробника на ковбасні вироби, яку позивач за умовами п. 8.1.4 Договору, надавав відповідачу (покупцю) на кожну партію товару. Копії декларацій на ковбасні вироби додані позивачем до матеріалів справи.

Оскільки, остання поставка товару відповідачеві була здійснена 07.09.2010р. згідно накладної № 02153, а граничний термін реалізації поставленої продукції, відповідно до декларації виробника на ковбасні вироби, 30 діб, тобто до 07.10.2010р., відтак, за станом на момент подання позовної заяви до суду, термін реалізації спірної партії товару закінчився.

Однак, відповідач всупереч зобов’язань за договором вартість проданої продукції не перерахував і доказів поганої реалізації не подав та належним чином не виконав грошові зобов’язання. Заборгованість відповідача перед позивачем за станом на день звернення з позовом в суд (листопад 2010 р.) становила 34 976, 45 грн.

Актом звірки взаєморозрахунків, складеним сторонами за період з 1 серпня 2010 р. по 31 серпня 2010р. (а.с11), відповідач підтвердив заборгованість перед позивачем на суму 33 589,85 грн.

Після звірки розрахунків позивач 07 вересня 2010р. ще поставив відповідачеві по видаткових накладних №№ 00002115, 00002153 (а.с.а.с.12-13) м’ясоковбасні вироби на загальну суму 1928,31 грн.

Відповідач, у свою чергу 08.09.2010р. по накладній № 329 повернув позивачеві м’ясоковбасні вироби на суму 541,71 грн. (а.с.14).

У зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань по оплаті вартості поставленого товару позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача суми 34 976, 45 грн. боргу в примусовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникло зобов’язання по поставці, відповідно до якого в силу ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України).

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що відповідач після подання позовної заяви до суду частково перерахував позивачеві кошти в рахунок погашення боргу, позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, заявою від 26.01.2011 р., просив суд стягнути з відповідача суму 25 976,45 грн. боргу.

З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимога позивача про стягнення суми 25 976,48 грн. основного боргу є законною та обґрунтованою.

Проте, у цьому випадку, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 25976,48 грн. підлягає зміні, оскільки з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума основного боргу у розмірі 24676,45 грн. у зв’язку з частковим погашенням відповідачем суми боргу у розмірі 1300 грн. (500 грн. + 800 грн.).

У зв’язку з такими обставинами суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

За наслідками судового засідання суду першої інстанції, яке відбулось 26.01.2011р., у яке представники сторін не з’явились, місцевий господарський суд відклав розгляд справи ухвалою на 10.02.2011р.

Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що його не було повідомлено про призначення наступного судового засідання на 10.02.2011р. У матеріалах справи відсутні відповідні повідомлення про вручення.

З огляду на те, що відповідачем до прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі було частково погашено суму боргу у розмірі 1300 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за № 175 від 26.01.2011р. на суму 500 грн. та за № 76 від 09.02.2011р. на суму 800 грн., які долучені скаржником до апеляційної скарги, а також з огляду на те, що відповідач визнає суму заборгованості перед позивачем, враховуючи штрафні санкції, інфляційні нарахування та три відсотки річних, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума основного боргу у розмірі 24676,25 грн., у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення з відповідача суми основного боргу.

За порушення термінів розрахунків, передбачених п. 6.1 договору поставки від 15.01.2010 р., позивач на підставі пункту 9.2.1 даного договору просить суд стягнути з відповідач пеню за кожен день прострочення від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня та на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати та три проценти річних за прострочення платежу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Також, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, сума пені, заявлена до стягнення з відповідача, складає 1255,22 грн., три проценти річних - 213,15 грн. та інфляційні втрати - 160,29 грн.

За умовами п. 6.1 договору поставки від 15.01.2010 р. відповідач зобов’язаний був здійснити оплату вартості отриманого товару на протязі 5 календарних днів з моменту реалізації. Граничний термін реалізації поставленої продукції зазначений у Деклараціях виробника на ковбасні вироби, які були надані позивачем на кожну поставлену партію.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази неможливості реалізації товару та (або) повернення його позивачу та докази проведення розрахунків з позивачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність та законність позовних вимог.

Також, як вже було відзначено вище, відповідач визнає заборгованість перед позивачем з врахуванням штрафних санкцій (пені), інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, за мінусом часткового погашення суми основного боргу у розмірі 1300 грн., і ця заборгованість підтверджується як первинними так і вторинними бухгалтерськими документами які є у матеріалах справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведене, та враховуючи те що, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права щодо правомірності (необхідності) стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у зв’язку з порушенням виконання скаржником умов договору і наявності у нього заборгованості перед позивачем, але зменшення судом апеляційної інстанції розміру суми основного боргу на 1300 грн. з 25976,45 грн. до 24676,45 грн., рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає зміні, і відповідно підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 26304,91 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 24676,25 грн., 1255,22 грн. пені, 213,15 грн. трьох процентів річних та 160,29 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних (неправомірних) дій відповідача щодо належного виконання господарських зобов’язань, державне мито за розгляд справи у суді першої інстанції та перегляд судового рішення в апеляційному порядку і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі ч.2 ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Змінити рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.02.2011 р. у справі № 9/108, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: «2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бульвар», м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163 (код ЄДРПОУ 30175449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД», м. Дубно, вул. Клима Савури, 6 Рівненської області (код ЄДРПОУ 30362061) суму 26 304,91 грн. (з них 24 676,25 грн. основного боргу, 1255,22 грн. пені, 213,15 грн. трьох процентів річних та 160,29 грн. інфляційних втрат) та суму 625,74 грн. відшкодування судових витрат».

2. В решті рішення залишити без змін.

3. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.