Постанова № 18684603, 01.09.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.11 Справа № 5010/940/2011-6/36

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Судді-доповідача Давид Л.Л.

Суддів Гриців В.М.

Мурської Х.В.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Прикарпаттяобленерго” в особі філії “Івано-Франківський район електричних мереж”, вих. № 024-794 від 17.06.2011 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 року

у справі № 5010/940/2011-6/36 (суддя –Грица Ю.І.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Прикарпаттяобленерго” в особі філії Івано-Франківського РЕМ, м. Івано-Франківськ

до відповідача Житлово –експлуатаційної організації № 4, м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості у сумі 11 024 грн. 63 коп., з яких 3 577 грн. 11 коп. пеня, 5 861 грн. 01 коп. –інфляційні збитки та відсотки річних у розмірі 1 586 грн. 51 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: не з»явились;

від відповідача: не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 р. у справі № 5010/940/2011-6/36 у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго»в особі філії Івано-Франківського РЕМу до ЖЕО № 4 про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань –відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, зокрема, що оскільки відповідач не є безпосереднім споживачем електричної енергії, отримує грошові кошти від населення (безпосереднього споживача), дотації з бюджету та кошти з відшкодування субсидій і пільг, то підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій відсутні.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ВАТ «Прикарпаттяобленерго»в особі філії Івано-Франківського РЕМу звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 р. у справі № 5010/940/2011-6/36 скасувати, позов задоволити, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного судового рішення норм ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін з підстав обґрунтованості та правомірності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішення.

В судовому засіданні 28.07.2011р. представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2011 року подав для огляду в судовому засіданні оригінал договору, на підставі якого заявлено позов, та належним чином засвідчену його копію для долучення до матеріалів справи.

01.09.2011 р. представники сторін в судове засідання не з»явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 р. у справі № 5010/940/2011-6/36 - скасуванню, виходячи з наступного.

20 жовтня 2009р. між сторонами у справі було укладено договір №601 про постачання електричної енергії, на виконання умов якого постачальник (позивач) за період з січня 2009 року по квітень 2011 року надавав споживачу (відповідач) електроенергію, за яку споживач, в силу договірних зобов’язань, повинен був провести оплату протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

На підставі вимог ст. 625 ЦК України та керуючись положеннями п.4.2.1 укладеного Договору, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних за прострочення платежів за фактично спожиту електричну енергію в період 2009-березень 2011рр.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не є безпосереднім споживачем електричної енергії, а тому підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій відсутні.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Виконання зобов’язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 вказаного вище кодексу).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Укладаючи угоду №601 про постачання електричної енергії сторони обумовили, що за невнесення платежів чи внесення платежів з порушенням термінів оплати Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати, 10% річних та інфляційні збитки (п. 4.2.1. Договору).

Доводи відповідача та висновки місцевого господарського суду про те, що в даному випадку підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій відсутні, оскільки відповідач не є безпосереднім споживачем електричної енергії, є безпідставними з огляду на те, що умовами укладеного договору сторони обумовили нарахування штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне чи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, як Споживачем електричної енергії, поставленої позивачем.

Докази припинення строку дії договору чи визнання його недійсним в матеріалах справи відсутні. З клопотанням про зменшення нарахованої до стягнення пені відповідач до суду не звертався.

Як свідчать матеріали справи і не заперечується відповідачем, оплата за спожиту електроенергію не була вчасно проведена останнім, а тому, на переконання суду апеляційної інстанції, правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог - відсутні.

З врахуванням того, що оплата за відпущену позивачем електроенергію проводилась відповідачем несвоєчасно, а частинами, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 3577, 11 грн. за період з 29.04.2010р. по 30.03.2011р., інфляційні в сумі 5861,01 грн. та 3% річних в сумі 1586,51 грн. за період з 01.01.2009 р. по 30.03.2011р. за прострочення платежу з врахуванням сум і дат оплати (детальний помісячний розрахунок наявний матеріалах справи, а.с. 45-49).

Перевіривши наявні розрахунки ціни позову, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з рахунку відповідача пені, оскільки з наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що така нарахована позивачем за період з 29.04.2009р.по 30.03.2011р., тобто за 11 місяців, тоді як п. 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, після проведеного судом апеляційної інстанції перерахунку (розрахунок наявний в матеріалах справи), розмір пені за період з 05.05.2010р. по 29.10.2010р. складає 2811,63 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано й спеціальний строк позовної давності в один рік, встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України (звернення до суду з позовом мало місце 05.05.2011р., право на нарахування пені у позивача виникло 29.04.2010р).

У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України не відносить інфляційні нарахування до штрафних санкцій та не обмежує їх нарахування певним строком, а містить норму, яка зобов’язує боржника виконати взяті на себе зобов’язання зі сплатою інфляційних та 3-х % річних, якщо інше не встановлено договором.

За таких обставин, вимоги скаржника щодо скасування рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з рахунку відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до вимог ст. 625 ЦК України є такими, що ґрунтуються на нормах цивільного та господарського законодавства України, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, з врахуванням вищевикладеного в сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 р. у справі № 5010/940/2011-6/36 та часткове задоволення позовних вимог, оскільки позивачем у справі доведено належними та допустимими доказами, у розумінні ст. 34 ГПК України порушення відповідачем умов договору щодо строків проведення оплати за отриману електроенергію.

Судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2011 р. у справі № 5010/940/2011-6/36 скасувати та прийняти нове судове рішення.

3. Позов задоволити частково.

4. Стягнути з Житлово-експлуатаційної організації № 4, м. Івано-Франківськ, вул. Військова, 1 (код ЗКПО 19400162, р/р 2600830011449 в Укрсоцбанку м. Івано-Франківськ, МФО 336019) на користь Публічного акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго», м. Івано-Франківськ, вул. Індустріальна, 34 (поточний рахунок №2600630100758 в Івано-Франківському обласному управлінні ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 336503) 2811,63 грн. пені, 1586,51 грн. 3% річних, 5861,01 грн. інфляційних втрат, 94, 91 грн. державного мита, 219, 61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 51, 18 грн. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

5. У задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

6. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Суддя-доповідач Давид Л.Л.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Мурська Х.В.

Постанова складена та підписана 05.09.2011 р.