Постанова № 18684118, 16.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.11 Справа № П-9/51-20/50

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівЗварич О.В.

Якімець Г.Г.

розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011р.

у справі № П-9/51-20/50

за позовом Долинського міжрайонного прокурора, в інтересах держави - Держкомітету лісового господарства України, м.Київ, Івано-Франківського обласного управління лісового господарства, в особі Державного підприємства «Болехівське лісове господарство», м.Болехів Івано-Франківська області

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 АДРЕСА_1

про стягнення коштів в сумі 92585,48 грн.

За участю представників сторін:

прокурора: не з"явився

позивача: Миленька Л.Т., Микитин М.М.

відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011р. у справі № П-9/51-20/50 задоволено позов Долинського міжрайонного прокурора, в інтересах держави - Держкомітету лісового господарства України, Івано-Франківського обласного управління лісового господарства, в особі: Державного підприємства «Болехівське лісове господарство»та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства «Болехівське лісове господарство», вул.Коновальця, 101, м.Болехів, Івано-Франківська область, 77200, (ідентифікаційний код 22177986) - 92585,48 грн. заборгованості, в дохід Державного бюджету 925,85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.204, 509, 526, 527, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 181, 193 Господарського кодексу України та умов укладного сторонами договору.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити повністю, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт заперечує факт поставки позивачем лісопродукції відповідачу, в відтак і наявність боргу перед позивачем.

Прокурор та відповідач участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили. Прокурор про причини неявки не повідомив. Відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю представника апелянта в іншій справі. Вказане клопотання відхиляється судом апеляційної інстанції, як документальне необґрунтоване та таке, що не містить доводів на обґрунтування поважності причин неможливості явки відповідача особисто.

Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності прокурора, відповідача та його представника.

В судовому засіданні представники позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, між Державним підприємством «Болехівське лісове господарство»(продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (покупець, відповідач) укладено Договір № 47 від 01.07.2008р., який підписаний сторонами та скріплений печатками.

Згідно з п.1 Договору № 47 від 01.07.2008р, продавець зобов"язується продати, а покупець прийняти та оплатити лісопродукцію, згідно з погодженою специфікацією, яка є невід"ємною частиною даного договору (додаток № 1).

За п.п.2,3 Договору продавець зобов"язаний відпустити (поставити), а покупець отримати продукцію, згідно з графіком погодженим сторонами. Якість продукції повинна відповідати державним стандартам.

У п.4 Договору зазначено, що сума договору становить 197410,80 грн.

Відповідно до п.9 Договору поставка продукції здійснюється транспортом покупця.

Згідно з п.11 Договору даний договір набув чинності з моменту підписання його сторонами і діяв до 30.09.2008р.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу на підставі товарно-транспортних накладних № 001945 від 18.06.2008р., № 001946 від 18.06.2008р., № 001947 від 19.06.2008р., № 0020981 від 21.08.2008р., № 0020980 від 22.08.2008р., № 0020976 від 23.08.2008р., № 0020827 від 27.08.2008р., № 0020828 від 27.08.2008р., № 0031217 від 24.09.2008р., № 0031208 від 24.08.2008р., № 0031213 від 26.08.2008р., № 0021000 від 18.09.2008р., № 0020978 від 03.09.2008р., № 0023261 від 12.09.2008р., № 0020993 від 09.09.2008р. лісопродукцію на суму 96971,23 грн.

Із специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, та товарно-транспортних накладних вбачається, що вся лісопродукція продавалась відповідачу із Сукільського лісництва квартал 25, виділ 38, тобто із франко-верхнього складу. Державне підприємство «Болехівське лісове господарство»при формуванні цін на відпуск лісопродукції керувалось Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України, затвердженими наказом Державного комітету лісового господарства України від 08.11.2002р. № 146. Згідно з п.15.2 вказаних Методичних рекомендацій ціна на лісопродукцію на франко-верхньому складі була значно меншою від ціни на таку ж продукцію на нижньому складі, оскільки погрузка продукції на верхньому складі проводилась за рахунок споживача та вивозилась транспортом покупця .

Матеріали справи містять пояснення водіїв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підписи, яких є в товарно-транспортних накладних в графі «прийняв водій-експедитор», наданих Долинському міжрайонному прокурору, в яких зазначені особи підтверджують факт одержання лісопродукції від позивача та передачу її в пунктах призначення разом із товарно-транспортними накладними ПП Сопельнику - відповідачу у справі.

В матеріалах справи також наявний Договір на транспортне обслуговування, укладений між ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_8 зі строком дії 03.10.2007р.- 31.12.2008р., а також пояснення приватного підприємця ОСОБА_9, в якому останній підтвердив факт надання ПП Сопельнику 24.09.2008р. транспортних послуг автомобілем Урал, державний номер НОМЕР_2 (водій ОСОБА_6.) для перевезення лісопродукції з Сукільського лісництва, квартал 25, ділянка 38.

Крім того, у матеріалах справи містяться договори, з яких вбачається, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини поставки та підряду. Для забезпечення виконання сторонами договорів підряду № 29 від 05.02.2008р. та № 48 від 28.05.2008р., сторони оформили акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за червень, серпень, вересень 2008р. та накладні № 23 від 27.06.2008р., № 27 від 29.08.2008р., № 28 від 29.08.2008р., № 29 від 30.09.2008р.. У вищевказаних актах та накладних, підписаних відповідачем, відповідач визнає факт вивозу ним лісопродукції із Сукільського лісництва кв.25, діл.38: в червні 2008р.- 183,52 куб.м.; в серпні 2008р.- 125,88 куб.м. та 22,16 куб.м.; в вересні - 171,98 куб.м.

Більше того, як вбачається із Довідки № 171/8/17-170 від 23.06.20011р., виданої Державною податковою інспекцією в Рожнятівському районі, ПП ОСОБА_3 відобразив в складі податкового кредиту від ДП «Болехівське лісове господарство»в червні 2008р - 9158,46 грн.; в серпні 2008р.- 525 грн.; в вересні 2008р. - 5472,71 грн. податку на додану вартість.

Таким чином, факт поставки позивачем лісопродукції відповідачу є доведеним і не визнання його останнім спростовується вищевикладеним та наявними в матеріалах справи доказами.

Частково вартість деревини була оплачена відповідачем, не оплаченою залишилась сума 92585,48 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 01юр/216 від 23.02.2009р. з вимогою про погашення заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Докази сплати заборгованості в сумі позову у матеріалах справи відсутні та відповідачем не подані.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1 ст.174 ГК України підставою виникнення цивільних прав та обовязків (господарських зобовязань) є зокрема договори та інші правочини.

Згідно з ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.180 ЦК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма кореспондується з абзацом 1 ч.1 ст.193 ГК України, яким встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.527 України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За таких обставин та вимог діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 92585,48грн. боргу за поставлену лісопродукцію є законною та обґрунтованою, а отже підлягає до задоволення в повному обсязі.

Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Відтак, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2011р. у справі № П-9/51-20/50 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддяЮрченко Я.О.

СуддяЗварич О.В.

СуддяЯкімець Г.Г.