Постанова № 18683724, 02.08.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.11 Справа № 5015/2597/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В.

Хабіб М.І.

розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго», м.Моршин Львівської області

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011р.

у справі № 5015/2597/11

за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго», м.Моршин Львівської області

про стягнення 176343,32 грн.

За участю представників:

позивача: Макота М.І.

відповідача: Ткаченко Р.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011р. у справі № 5015/2597/11 задоволено повністю позов Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ, та стягнуто з Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго»(82482, Львівська область, м.Моршин, вул.Привокзальна, 45А, ідентифікаційний код 33892124) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) –125494,98 грн. основного боргу; 9763,61 грн. пені, 31023,17 грн. інфляційних нарахувань, 10061,56 грн. 3% річних, 1763,43 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.193, 217, 230, 232 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішення суду, відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду частково скасувати, зменшивши нарахування пені з суми 9763,31 грн. до суми 4881,80 грн. (на 50%), розстрочити чи відстрочити виконання рішення терміном на 6 місяців, мотивуючи тяжким фінансовим становищем та тим, що заборгованість за спірним договором є насправді різницею в тарифах, яка погашається в порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 503 від 11.05.2001р. «Про затвердження Порядку перерахування у 2001 році субвенції з державного бюджету, місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалася та постачалась населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування», отже вина відповідача в простроченні грошового зобов’язання відсутня.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з мотивів наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальник) та Комунальним підприємством «Моршинтеплоенерго»(покупець) 23.09.2009р. було укладено договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/09-1423 ТЕ-21, відповідно до умов п.1.1 якого позивач (постачальник) зобов’язується передати у власність відповідачу (покупцю) природний газ, а відповідач (покупець) зобов’язується прийняти та оплатити газ в обсязі, зазначеному у статті 2 договору (у який 21.12.2009р. сторонами внесено зміни додатковою угодою № 1 до договору поставки природного газу).

Відповідно до п.4.4 договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов’язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання –передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу, реєстр обсягів реалізації газу.

На виконання умов договору позивачем протягом жовтня-грудня 2009р. та січня–квітня 2010р. передано відповідачу природний газ на загальну суму 929885,91 грн.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем природного газу підтверджується підписаними актами передачі–приймання природного газу від 31.10.2009р., від 30.11.2009р., від 31.12.2009р., 31.01.2010р., від 28.02.2010р., від 31.03.2010р., від 30.04.2010р.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги здійснюються на підставі акту приймання–передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобов’язання виконав частково, і як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку боргу КП «Моршинтеплоенерго»за договором від 23.09.2009р. № 06/09-1243-ТЕ-21, з листопада 2009р. по листопад 2010р. відповідач здійснив часткову оплату за переданий газ в загальній сумі 804390,93 грн., в результаті чого у нього виникла заборгованість в сумі 125494,98 грн.

Факт виниклої заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується також підписаним сторонами актом звіряння розрахунків від 17.03.2011р., з якого вбачається, що за результатами звіряння розрахунків і документів сальдо на 28.02.2011р. на користь ДК «Газ України»становить 125494,98 грн.

Обставину наявності основного боргу в сумі 125494,98 грн. відповідач визнав та не заперечує.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України та ч.1 ст.174 ГК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (господарських зобов’язань) є зокрема договір.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України, а також ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільні законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання, одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, законом.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач доказів погашення боргу суду не надав, вимога про стягнення 125494,98 грн. правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо вимоги про стягнення 9763,61 грн. пені, 31023,17 грн. інфляційних нарахувань, 10061,56 грн. 3% річних, з якими апелянт не погоджується, частково оскаржуючи рішення господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема –сплата неустойки.

Тобто чинним законодавством встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування передбачених законами або договором господарських санкцій, якими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.2 ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарських санкцій, як штрафні санкції. Штрафними санкціями згідно із частиною першою ст.230 Кодексу визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування сум інфляційних та 3% річних згідно з ст.625 ЦК України обумовлене виключно простроченням виконання грошового зобов’язання, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Наведене спростовує твердження апелянта про відсутність підстав для нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши зроблені позивачем на підставі ст.625 ЦК України розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд вважає, що 3% річних в сумі 10061,56 грн. грн. та інфляційні нарахування в сумі 31023,17 грн. обчислені правильно. Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача вказаних сум ґрунтується на законодавстві і є правомірним.

Відповідно до п.7.2 договору, в разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Відповідно до п.7.10 договору, неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Пеня нарахована позивачем за період з 06.11.2010р. по 06.05.2011р. (181 день) згідно з розрахунком пені в розмірі 9763,61 грн., розрахована відповідно до умов п.7.2, п.7.10 Договору № 06/09-1423-ТЕ-21 від 23.09.2009р., з врахування вимог ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань»та ч.6 ст.232 ГК України, в відтак, висновок суду першої інстанції про її стягнення є правомірним.

Відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах, на що покликається апелянт в спростування висновків суду першої інстанції про стягнення штрафних санкцій, не може бути підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності, оскільки дана обставина умовами договору не передбачена.

Пунктом 37 ст.1 Бюджетного кодексу України встановлено, що субвенції - це міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

За своїм змістом Постанова Кабінету Міністрів України № 503 від 11.05.2001р. «Про затвердження Порядку перерахування у 2001 році субвенції з державного бюджету, місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалася та постачалась населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування»регулює бюджетні відносини та відносини пов’язані з погашенням заборгованості з різниці в тарифах.

Відтак, надання або ненадання субвенції з державного бюджету не можу бути умовою виконання або невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

Аналогічна позиція підтримана Вищим господарським судом України у постановах від 28.01.2009р. № 49/152-08 та від 14.05.2009р. № 47/265-08.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Однак, відповідач не довів обставини винятковості випадку.

Пунктом 6 ст.83 ГПК України також передбачено право господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.

З мотивів не представлення доказів винятковості випадку та існування конкретних обставин, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у даній справі, не підлягає задоволенню і клопотання відповідача про розстрочення чи відстрочення виконання рішення.

Відтак, з огляду на викладене в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції про задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Тому керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011р. у справі № 5015/2597/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства «Моршинтеплоенерго», м.Моршин Львівської області –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.