Ухвала суду № 18682333, 04.04.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2011 р.Справа № 2а-3032/10/2016

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області на постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.12.2010р. по справі№2а-3032/10/2016

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області

про перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

10.11.2010 року ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (надалі по тексту відповідач) в якому просив суд:

- задовольнити позовну заяву і визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309, здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року за 2007р., 2008р., 2009р. та 2010р. виходячи з кратного розміру мінімальних заробітних плат.

- задовольнити позовну заяву, відновити порушуване право та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564. вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 54300, здійснити обчислення та виплату належної до видачі щорічної допомоги передбаченої частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком.

Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.12.2010 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання противоправними дій суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити дії по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 не в повному обсязі належної щорічної разової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII, та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.

Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати, згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, а також на прийняття судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів дій, що підтверджується посвідченням серії Б № НОМЕР_1 виданого 18 квітня 2003 року (а.с. 9), та є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має захворювання, повязане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Задовольняючи позовні вимоги щодо зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум та зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати, згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплачених сум, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання такої допомоги в розмірі визначеному ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", між тим неправильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.

Так, згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30.07.2010 року Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.

Таким чином, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30.07.2010 року, оскільки до цієї дати для звернення до суду з позовом було встановлено один рік та позивач не був обізнаний про його скороченя.

Колегія суддів, виходячи з наведенного, вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин ч.2 ст.99 КАС України, яка діяла до 30.07.2010 року, виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі «Мельник проти України» (заява №23436/03).

Як вбачається з матеріалів справи, щорічну допомогу на оздоровлення за 2007-2008 роки позивачу було виплачено в 2007, 2008 р.р. Отже, відповідно з цього часу позивач знав про порушення його права та з нього розпочався перебіг строку для звернення до суду з позовом.

Позивач звернувся з позовом до суду 10.11.2010 року, тобто з пропуском річного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо визнання незаконними дій відповідача та покладення на нього обовязку здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2005 у звязку з пропуском строку для звернення до суду, підлягають залишенню без розгляду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правовідносини по даній категорії справ розглядаються, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій органу владних повноважень, строк оскарження яких передбачений КАС України, а тому положення ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 року, яким встановлено що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоровю особи, строком давності не обмежується, до даних правовідносин не застосовується.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом норм процесуального права, постанова суду першої інстанції в частині покладення на відповідача обовязку здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 р.р. підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про залишення позову без розгляду.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій та покладення на відповідача обовязку здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 та 2010 р., з наступних підстав.

Згідно до ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2009 рік" та ст. 70 Закону України „Про державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України в 2009 та 2010 р.р. надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених норм в 2009 та 2010 роках нормативно-правових актів, які б визначали розміри щорічної допомоги на оздоровлення, прийнято не було. При цьому, дія статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинена чи змінена не була.

Таким чином, в 2009 та 2010 роках відповідач повинен був виплачувати позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в 2009 р. та в 2010 р. виплачено позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено щорічну допомогу на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії .

Разом з тим, пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII (у редакції Закону України від 19 грудня 1991 року N 2001-XII з наступними змінами та доповненнями).

Статтею 48 зазначеного Закону встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії мають право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Водночас Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року N 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 якого встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.

Так, мінімальний розмір заробітної плати, з розрахунку якої виплачується щорічна допомога на оздоровлення, згідно із Законом України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та згідно з законами про Державний бюджет України на 2005 2010 р.р., в зазначені роки був значно більшим ніж встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення.

Таким чином, аналіз наведених норм правових актів дає підстави дійти висновку, що встановлений Постановою № 562 від 12.07.2005 року фіксований розмір щорічної допомоги на оздоровлення суперечить статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено першочергово більший розмір такої допомоги з розрахунку пять мінімальних заробітних плат.

Окрім того, відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

В 2005 році Кабінету Міністрів України не було надано права встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України N 796-XII.

Отже, Постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Конституцією та Законами України прав, застосуванню не підлягає.

Таким чином, враховуючи викладене, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач в 2009-2010 р.р. повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII, тобто в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати.

Щодо задоволених позовних вимог в частині зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»на момент виплати, згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплачених сум, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, яким є позивач по справі, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, враховуючи ст.ст. 46, 64 Конституції України, ч.ч.3, 4 ст.8 КАС України та положення ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”, яка є чинною на час виникнення між сторонами спірних правовідносин та встановлює позивачеві право на соціальний захист щодо отримання щорічної допомоги у розмірі кратному до мінімальної пенсії за віком, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині зобовязання відповідача нарахувати та сплатити щорічну допомогу до 5 травня за 2009, 2010 роки у розмірі встановленому зазначеними законами підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини.

Зі змісту ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Таким чином, законодавчо визначено лише розмір мінімальної пенсії за віком, яка призначена особам, згідно із Законом України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням положення ч. 7 ст. 9 КАС України, колегія суддів, вважає, що у звязку з відсутністю закону, який регулює спірні правовідносини, а саме, розмір мінімальної пенсії за віком, який застосовується при обчисленні розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, необхідно застосувати норми закону, який регулює подібні правовідносини, а саме ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум визначається Законом України “Про Державний бюджет України”на відповідний рік.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 52 Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” розміри державних соціальних гарантій на 2009, 2010 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що певний розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня вже визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, право встановлювати та змінювати розмір допомоги до 5 травня зазначеним Законом України Кабінету Міністрів України не надано, а тому не може змінюватися нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що управління не є належним відповідачем по справі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення звязку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам-за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в цій частині суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 167, 183-2, 195, 197, п. 4 ст. 198, ч. 1 ст. 203, ст.ст. 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.12.2010 по справі№2а-3032/10/2016 скасувати в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум, прийняти ухвалу, якою цю частину позовних вимог ОСОБА_1 залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23.12.2010 по справі№2а-3032/10/2016 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяГуцал М.І.

Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.