Постанова № 18678430, 25.02.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:20 год.

25.02.2011 р.                                                                                справа № 2а-5474/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність № 21/01-11 від 21.01.11 р.,

представників відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 352/9/10-224 від 13.01.11 р., ОСОБА_3, довіреність № 352/9/10-224 від 13.01.11 р.,

представника третьої особи: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомпублічного акціонерного товариства "ЮГцемент", вул. Промислова, 9, с. Ольшанське, Миколаївський район, Миколаївська область, 57113 доДПІ в Миколаївському районі Миколаївської області, вул. Веселинівська, 50, м. Миколаїв, 54036 третя особаТОВ Дікергофф "Україна", вул. Червонопрапорна, 26, м. Київ 83, 03083 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.10 р. №0000152301/0 В С Т А Н О В И В: До суду з адміністративним позовом звернулось публічне акціонерне товариство «Югцемент»(далі - позивач) до державної податкової інспекції у Миколаївському районі Миколаївської області (далі - відповідач). Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2010 р. № 0000152301/0, яким йому визначено податкове зобов'язання у сумі 959244,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 959244,0 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на наступне. На підставі договору ним були отримані управлінські послуги. Їх фактичне отримання, на думку позивача, підтверджується актами здачі-прийняття робіт, з чого позивач робить висновок про правомірне включення до складу валових витрат сум, сплачених за договором. Також, позивач зазначив, що у перевіряємому періоді він отримав браковану цеглу, яка у подальшому була знищена, але відповідач при перевірці зазначив, що вартість безоплатно отриманої цегли у сумі 23642,85 грн. та проектної документації у сумі 1183,0 грн. необхідно було включити до складу валового доходу підприємства, що позивач не зробив, наслідком чого стало його заниження на загальну суму 24826,0 грн. З цього приводу позивач зазначає, що акт перевірки не містить доказів того, що безоплатне отримання ним цегли і проектної документації призвело до змін у структурі його доходів. Пославшись на ст. 5 п. 5.4. пп. 5.4.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач вказав, що вірно відніс до складу валових витрат суму страхової премії, сплаченої ним при страхуванні будівельно-монтажних робіт. Не погодився позивач і з розміром штрафної санкції, так як вважає, що за правилами ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафна санкція повинна складати п'ятдесят відсотків від розміру податкового зобов'язання, тобто її розмір повинен дорівнювати 479622,0 грн., тоді як відповідач застосував до нього штраф у розмірі 959244,0 грн.

Відповідач адміністративний позов не визнав та подав суду письмові заперечення (т. 1, а. с. 35-45), з яких слідує, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення послугувало включення позивачем до складу валових витрат коштів, сплачених останнім за управлінські послуги, отримання яких та використання у господарській діяльності не підтверджено документально, адже відповідач вважає, що акти здачі-прийняття робіт, надані позивачем, не містять даних, які дозволяють визначити вид та вартість управлінських послуг, а тому вони не можуть слугувати доказами отримання таких послуг. Стосовно свого висновку про заниження позивачем валового доходу внаслідок невключення до нього вартості безоплатно отриманої цегли і проектної документації, відповідач зазначив, що у ході перевірки позивач не надав документів на підтвердження заміни бракованого товару або його знищення. Також, позивач вказав, що вартість страхування будівельно-монтажних робіт не може бути віднесена до складу валових витрат підприємства, оскільки страхування цих ризиків не пов'язане із здійсненням позивачем власної господарської діяльності. Обґрунтовуючи розмір застосованого до позивача штрафу, відповідач пояснив, що загальний розмір штрафної санкції складається із штрафу у розмірі 479622,0 грн., застосованого на підставі ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і штрафу у розмірі 479622,0 грн., застосованого на підставі ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.6. того ж Закону.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи, викладені у позові та запереченнях.

За клопотанням позивача, ухвалою суду від 4 листопада 2010 р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Дікергофф (Україна)»(далі - ТОВ «Дікергофф»), представник якої у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просить суд задовольнити адміністративний позов з підстав наведених у ньому (т. 1. а. с. 67-68).

У відповідності до вимог ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 25 лютого 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вирішуючи спір між сторонами, судом взято до уваги наступне.

З 23 березня до 6 травня 2010 р. відповідач провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 1 січня 2008 р. до 31 грудня 2009 р., валютного та іншого законодавства за той же період, за результатами якої склав акт від 21 травня 2010 р. № 627/23-00293031 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 161-250, т. 2, а. с. 1-81).

На підставі акту перевірки, 31 травня 2010 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000162301/0 (а. с. 28), яким позивачу визначено податкове зобов'язання у сумі 959244,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 959244,0 грн.

Надаючи оцінку доводам позивача про правомірність включення до складу валових витрат коштів, сплачених за управлінські послуги від ТОВ «Дікергофф», суд зазначає наступне.

10 квітня 2008 р. позивач уклав з ТОВ «Дікергофф»договір про надання управлінських послуг № 8-70. З урахуванням додаткової угоди № 1 до зазначеного договору (т. 1., а. с. 96-98) його предметом є надання ТОВ «Дікергофф»позивачу щомісячного комплексу управлінських послуг. Відповідно до договору та додатку № 2 (т. 1., а. с. 99), щомісячна вартість управлінських послуг дорівнює 528000,0 грн.

Доводячи фактичність отримання управлінських послуг від ТОВ «Дікергофф», позивач надав суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1, а. с. 140-160).

Дослідивши такі акти у судовому засіданні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Окрім загального визначення «управлінські послуги»та періоду за який вони надавались, дані акти не містять будь-якої іншої інформації, яка б надавала можливість визначити, які саме управлінські послуги були надані позивачу, встановити вартість окремих послуг, з яких складається загальна сума за кожним актом.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Оскільки у даному випадку саме акти є первинним документом, який повинен підтверджувати виконання сторонами зобов'язань за договором, з урахуванням вимог ст. 9 ч. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», кожен такий акт повинен був містити дані про вид отриманих управлінських послуг, кількість таких послуг у звітному періоді, вартість кожної послуги та іншу інформацію, яка б надавала можливість ідентифікувати управлінські послуги.

З огляду на вищенаведене, відповідач вірно дійшов висновку про те, що акти не є належними документами, які підтверджують отримання позивачем управлінських послуг, у зв'язку із неможливістю за цими актами ідентифікувати, які саме управлінські послуги отримувались позивачем.

Крім того, суд критично ставиться до вартості управлінських послуг, яка щомісяця становіть більше ніж півмільйона гривень.

Також, суд не погоджується із доводами позивача про правомірне віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених як страхова премія за договором страхування будівельно-монтажних робіт. При цьому суд керується наступним.

10 травня 2009 р. позивач уклав договір страхування будівельно-монтажних робіт і відніс страхову премію у розмірі 1116534,0 грн. до складу валових витрат, відобразивши її у бухгалтерському обліку підприємства у рахунку 15 «капітальні інвестиції».

Відповідно до визначення терміну «валові витрати», яке надано у ст. 5 п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 5 п. 5.4. пп. 5.4.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на яку посилається позивач, до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Таким чином, визначальною умовою, як за ст. 5 п. 5.1., так і за ст. 5 п. 5.4. пп. 5.4.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для віднесення витрат платника податку до валових витрат, є використання робіт або послуг у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 3 ч. 1 Господарського кодексу України (далі - ГК України), під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Визначення договору страхування надано ст. 979 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Системний аналіз Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням наведеної норми ГК України, дає підстави суду стверджувати, що під використанням товарів або послуг у власній господарський діяльності, для цілей названого Закону, слід розуміти їх безпосереднє споживання під час виробничого циклу або під час виконання робіт (надання послуг). Юридичною природою страхування, як вбачається з його законодавчого визначення, є гарантування ризиків підприємства, якими супроводжується його діяльність з виготовлення продукції, і страхування тільки обслуговує цю діяльність і не може використовуватись у ній, а тому сума страхової премії не може бути включена до валових витрат підприємства, як така, що не пов’язана із здійсненням господарської діяльності.

Щодо невключення до складу валового доходу вартості безоплатно отриманої цегли у сумі 23642,85 грн. та проектної документації у сумі 1183,0 грн., суд зазначає таке.

Як пояснює сам позивач, у перевіряємому періоді він отримав цеглу, вартістю 23642,85 грн. й проектну документацію вартістю 1183,0 грн. У подальшому виявилось, що цегла не відповідає якості, у зв'язку із чим, як стверджує позивач, була знищена. Разом з тим, доказів на підтвердження знищення цегли або її повернення постачальнику, позивач не надав. Всі доводи позивача в цій частині ґрунтуються на тому, що в акті перевірки відповідач не наводить доказів оприбуткування неякісної продукції.

Як вже зазначалось судом, відповідач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт владних повноважень, а тому згідно ст. 71 ч. 2 КАС України на нього покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Разом з тим, це не позбавляє позивача обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (ст. 71 ч. 1 КАС України).

Позивач доказів на підтвердження знищення цегли або повернення її постачальнику не надав, що дозволяє суду стверджувати про безоплатне отримання ним товару. Стосовно безоплатного отримання проектної документації, позивач ані у позові, ані під час судового засідання, взагалі не надав жодних пояснень.

Згідно ст. 4 п. 4.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Таким чином, невключення позивачем до складу валового доходу вартості безоплатно отриманої цегли і проектної документації, суперечить вищенаведеним положенням Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіряючи правильність застосованого до позивача штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 4 п. 4.2. пп. 4.2.2. «б» Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент накладення на позивача штрафу, встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Загальна сума недоплати склала 959244,0 грн., отже 50% від цієї суми складає 479622,0 грн. (959244,0/2=479622,0).

Згідно ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.6. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не містить визначення великого розміру заниження податкового зобов’язання, але згідно листа ДПА України від 13 травня 2009 р. № 9842/7/23-4017/227 «Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій», під великим розміром заниженого податкового зобов'язання слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у розмірі, не меншому за розмір коштів, що визначений як кваліфікуюча ознака кримінально караного діяння, передбаченого частиною 2 статті 212 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Як встановлено приміткою до ст. 212 КК України, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення був встановлений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»і дорівнював 17,0 грн.

Таким чином, під великим розміром у розумінні ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.6. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід розуміти суму недоплати у розмірі 51000,0 грн. (17,0х3000,0=51000,0), у той час як сума недоплати позивача склала 959244,0 грн., а 50% від цієї суми складає 479622,0 грн. (959244,0/2=479622,0).

Тобто загальна сума штрафної санкції у розмірі 959244,0 грн. складається із штрафу у розмірі 479622,0 грн., застосованого на підставі ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і штрафу у розмірі 479622,0 грн., застосованого на підставі ст. 17 п. 17.1. пп. 17.1.6. того ж Закону (479622,0+479622,0=959244,0).

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені судом обставини справи, суд вважає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяв правомірно і довів перед судом його законність, у той час як обставини, на які послався позивач в обґрунтування своїх вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а за таких обставин адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

1 березня 2011 р.

Суддя                                                                                                                        А. О. Мороз