Рішення № 18671487, 26.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2011 р.Справа № 27/17-3158-2011 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідачів: 1. - ОСОБА_2 (представник діючий за довіреністю);

2. - не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Міністерства інфраструктури України;

до відповідачів: 1. Одеської залізниці; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник"

про визнання недійсними угод, визнання припиненими правовідносини та виселення

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: 08.08.2011р. Міністерство інфраструктури України звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідачів: Одеської залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник", в якій, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило суд визнати недійсними, укладені між відповідачами угоди від 16.12.1991р. та 14.02.1996р., визнати припиненими правовідносини, передбачені п.2.3 договору від 03.01.1989р., укладеного між відповідачами та виселити ТОВ "Дорожник" з будинків цехів товарів народного споживання (літери „А”, „Б”) Дорожних механічних майстерень Одеської залізниці, площами 520,7 кв.м. та 207,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він є власником нежилих будівель цілісного майнового комплексу Дорожніх механічних майстерень Одеської залізниці, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецька, 7/9, що підтверджується свідоцтвом про право державної власності на нерухоме майно, зареєстрованt 20.03.2009 року Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості" під реєстраційним номером 26799587 на підставі рішення господарського суду Одеської області від 15.12.2008року, яким за державою Україна в особі Міністерства транспорту та звязку України визнано право державної власності на обєкти нерухомого майна нежилі будівлі цілісного майнового комплексу Дорожніх механічних майстерень Одеської залізниці, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецька, 7/9. Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" перешкоджає власнику у користуванні зазначеними обєктами будинків цехів товарів народного споживання Дорожних механічних майстерень Одеської залізниці, використовуючи їх без будь-яких правових підстав безкоштовно та на власний розсуд.

У судовому засіданні 26.09.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та підтримав позов у повному обсязі.

Відповідач Державне підприємство Одеської залізниця, відзив на позов не надав, проте у судових засіданнях позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судового засідання належним чином, шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, яка не змінювалась, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України, виданий Головним управлінням статистики в Одеській області станом на 12.09.2011року.

Згідно до приписів ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності за такою адресою відповідача, суд вважає, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином. Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення до відповідача ТОВ „Дорожник ” були повернуті із відміткою поштової установи за спливом строку зберігання, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача 2 за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

03 січня 1989р. між Кооперативом „Дорожник”, в особі директора Кричевського М.І. (далі кооператив) та Дорожньо-механічними майстернями Одеської залізниці, в особі Плавецького Г.В. (далі ДММ) було укладено договір, метою якого було розширення випуску товарів народного споживання, а також задоволення власних потреб в робочому одязі сторони домовилися спільно збудувати швейну майстерню на території Дорожніх механічних майстерень та добудувати другий поверх складського приміщення.

Згідно з п.2.1 Договору визначено, що сторони здійснюють спільне будівництво швейної майстерні власними силами.

Відповідно до п.2.3 Договору встановлено, що по завершенню будівництва будівля експлуатується Кооперативом протягом 20 років без оплати оренди, крім комунальних послуг по факту споживання.

Пунктом п.6.1 Договору визначено, що договір укладено строком на 25 років.

16.12.1991р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору від 03.02.1989р., в якій вказано, що в звязку з відсутністю матеріальних ресурсів у ДММ сторони дійшли згоди, що замість внесених 20% вартості будівництва ДММ продовжує строк договору від 03.01.1989р. на 10 років на тих же умовах (п.2.3 договору). Дана угода є невідємною частиною договору від 03.01.1989р.

14 лютого 1996р. між Дорожньо - механічними майстернями Одеської залізниці (далі майстерні), в особі начальника Плавецького Г.В., діючого на підставі Закону „Про державне підприємство” та ТОВ „Дорожник”, в особі директора Кричевського М.І., діючого на підставі статуту (далі товариство), укладено угоду, яка є невідємною частиною договору від 03.01.1989р., про те, що сторони підтвердили прийняті ними зобовязання за договором від 03.01.1989р., у тому числі п.2.3. зазначеного договору.

Відповідно до п.4 даної угоди, сторони дійшли згоди про те, що майстерні зобовязалися не приймати заходів по примусовому виселенню ТОВ „Дорожник” або перешкоджанню його діяльності іншим способом на весь період дії договору від 03.01.1989р.

Як вбачається із наданих позивачем документів, 01 січня 1990р. між Дорожніми механічними майстернями Одеської залізниці та Кооперативом „Дорожник” (Орендар) був укладений договір, згідно якого Орендар прийняв в оренду виробничі та складські приміщення з наявним у них обладнанням за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7\9 . Договір набрав чинності з 01.04.1990р.

02 січня 1991р. між Дорожніми механічними майстернями Одеської залізниці та Кооперативом „Дорожник” (Орендар) знов був укладений договір, згідно якого Орендар прийняв в оренду виробничі та складські приміщення з наявним у них обладнанням за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7\9. Згідно з частиною 4 договору, даний договір набрав чинності з 01.01.1991р. та діяв один рік.

02 січня 1992р. між Дорожніми механічними майстернями Одеської залізниці та Кооперативом „Дорожник” (Орендар) був укладений договір №32 , згідно якого Орендар прийняв в оренду виробничі та складські приміщення загальною площею 1098,9 кв.м. з наявним у них обладнанням за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7\9. Згідно з умовами даного договору визначено, що договір набирає чинності з 02.01.1992р.

Рішенням Арбітражного суду Одеської області від 29.11.1995р. по справі №9\6\11 у задоволенні позову ТОВ „Дорожник” щодо визнання права власності на 2-поверхову будівлю по вул. Заньковецької, 7\9 було відмовлено, зустрічну позовну заяву Одеської залізниці щодо виселення кооперативу „Дорожник” задоволено, виселено ТОВ „Дорожник” з приміщень Дорожніх механічних майстерень, які він займав на підставі договору оренд від 02.01.1992р. №32. При цьому, в даному рішенні вказано, що, згідно з ст. 259 Господарського кодексу України, договір оренди від 02.01.1992р. №32 укладено на невизначений термін та може бути розірвано однією із сторін з попередженням про це іншої сторони за 3 місяці, що і було зроблено Одеською залізницею листом від 11.08.1994р №МГ-582. Постановою про перевірку рішення в порядку нагляду від 08.02.1996р. зазначене рішення було залишено без змін.

Рішенням господарського суду Одеської від 15.12.2008 по справі № 20/131-08-2401 за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв'язку України визнано право державного власності на нежитлові будівлі цілісного майнового комплексу Дорожніх механічних майстерень Одеської залізниці, розташованих за адресою м. Одеса вул.Заньковецької,7/9, що перебувають в господарському віданні Одеської залізниці.

Отже, право державної власності на вищезазначений цілісний майновий комплекс зареєстровано у встановленому порядку Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»20.03.2009 про що виданий витяг № 22229643 (реєстраційний номер 26799587).

Між тим, як зазначає позивач, будинки цехів товарів народного споживання (літери «А»та «Б») площами 520,7 кв.м. та 207,5 кв.м. по вул. Заньковецькій,7/9 у м. Одесі на даний час безкоштовно та на власний розсуд використовуються Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорожник».

Відповідно до Акту огляду зазначених нежитлових приміщень від 03.03.2011р., складеного за участю представників Одеської залізниці та оперуповноваженого сектору державної служби боротьби з економічними злочинами ЛВ на ст. Одеса-Головна ЛУ МВС України по Одеській області визначено, що в цехах знаходяться товарно-матеріальні цінності, які належать ТОВ „Дорожник”.

Як вбачається із матеріалів справи, Одеською залізницею вживались заходи щодо припинення безоплатного користування ТОВ «Дорожник»нежитловими спорудами Дорожніх механічних майстерень шляхом подання позовів.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 13.10.2006 у справі № 30/205-06-7086 було відмовлено Одеській залізниці у задоволенні позову про усунення перешкод у здійсненні права господарського відання та виселення ТОВ „Дорожник”, з огляду на те, що підставою користування ТОВ «Дорожник»вищезазначеними нежитловими приміщеннями є Договір від 03.01.1989 та Угода до нього від 14.02.1996, які не визнані судом недійсними та не розірвані у встановленому порядку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.09.2008 у справі № 22-11/122-07-3511, у задоволенні позову про розірвання Договору від 03.01.1989 та Угоди до нього від 14.02.1996 і виселення ТОВ «Дорожник» було відмовлено з огляду на те, що ТОВ «Дорожник»виконало зобовязання за договором належним чином, в звязку з чим відсутні підстави для розірвання зазначених угод.

Як зазначає позивач, по жодній з зазначених справ Міністерство транспорту та зв'язку України (Міністерство інфраструктури України) до участі у розгляді справи не залучалось, що обумовило неможливість захисту прав та охоронюваних законом інтересів власника.

Відповідно до Указів Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»(із змінами та доповненнями) та від 12.05.2011 № 581/2011 «Про Положення про Міністерство інфраструктури України», Міністерство інфраструктури України є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України (крім прав та обов'язків, пов'язаних з реалізацією функцій у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, надання послуг поштового зв'язку), а також Міністерства культури і туризму України в частині функцій з реалізації державної політики у сфері туризму.

Міністерство інфраструктури України здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за діяльністю господарських структур; здійснює претензійно-позовну роботу, звертається до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів держави у відповідних сферах ( п.5 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 581/2011), отже є належним позивачем по даній справі.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Згідно до заявлених позовних вимог, Міністерство інфраструктури України, просить визнати недійсними угоди, укладені між Державним підприємством „Одеська залізниця” та ТОВ „Дорожник” (Кооператив „Дорожник”), від 16 грудня 1991 року та 14 лютого 1996 року, які є невідємними частинами до договору від 03.01.1989р.

Як вбачається із змісту даних угод, вони підписані до набрання чинності ЦК України 01.01.2004, отже їх відповідність законодавству має вирішуватись з огляду на те законодавство, яке діяло на час їх укладання.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.48 Цивільного кодексу України (1963р), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.

Аналіз зазначеної норми свідчить, що умови, встановлені цією нормою, застосовується у випадках, коли угода вчинена з порушенням закону.

Постановою Верховної Ради СРСР від 23.11.1989 року № 811-1 були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, які введено в дію з 01 січня 1990 року (далі - Основи). Основами чітко визначались істотні умови договору оренди, зокрема, обов'язкове визначення складу і вартості орендованого майна, розмір орендної плати, розподіл обов'язків сторін щодо повного відновлення і ремонту орендованого майна, тощо.

Таким чином, всупереч чинному законодавству, Додатковою угодою від 16.12.1991р. підтверджувались договірні умови, що не відповідали вимогам Основ законодавства Союзу РСР.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2270-ХІІ був прийнятий Закон «Про оренду державного майна», який введений в дію з 02 червня 1992 року. На час підписання Угоди від 14.02.1996р. зазначений Закон діяв в редакції від 15.09.1995р. - Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 10 даного Закону визначені обовязкові умови договору оренди, зокрема, склад і вартість орендованого майна з урахуванням індексації, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, страхування орендарем взятого ним в оренду майна тощо.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу України (1963р) визначено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При цьому, істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

З аналізу зазначених норм вбачається, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов, які визнані такими за законом, отже укладені угоди від 16 грудня 1991 року та 14 лютого 1996 року не відповідають вимогам закону та є недійсними, в силу ст. 48 Цивільного кодексу України (1963р).

Крім того, аналізуючи чинне на той час законодавство, суд зазначає, що статтею 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України” від 10.09.1991р. № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Згідно з ст. 2 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, повинен забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового Положення „Про Фонд державного майна України”, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. А статтею 4 цього положення визначено, що основними завданнями Фонду є, зокрема, здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їх структурних підрозділів.

Враховуючи вищевикладене, Дорожньо - механічні майстерні Одеської залізниці не мали право, без згоди Фонду державного майна України, розпоряджатися державним майном та укладати зазначені угоди.

Щодо вимог позивача про визнання припиненими правовідносин, передбачені п.2.3 договору від 03.01.1989р., суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України від 01.01.2004р. визначено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України (2004р. із змінами і доповненнями) визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ст. 599 цього ж кодексу встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

При цьому, припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Із змісту п.2.3 договору від 03.01.1989р. вбачається, що сторонами досягнуто згоди про те, що по завершенню будівництва будівля експлуатується Кооперативом протягом 20 років без оплати оренди, крім комунальних послуг по факту споживання.

А пунктом п.6.1 Договору визначено, що договір укладено строком на 25 років.

Отже, оскільки судом угоди від 16 грудня 1991 року та 14 лютого 1996 року визнані недійсними, правовідносини між сторонами щодо експлуатації ТОВ „Дорожник” будівель без оплати оренди, відповідно до п.2.3 договору від 03.01.1989р. є припиненими з 03.01.2009р., шляхом виконання, проведеним належним чином.

З урахуванням викладеного, оскільки строк дії договору від 03.01.1989р., визначений у п. 6.1 договору, не закінчено, та в звязку з тим, що судом угоди від 16 грудня 1991 року та 14 лютого 1996 року визнані недійсними, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання припиненими правовідносин, передбачених п.2.3 договору від 03.01.1989р., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням встановлених обставин, оскільки у ТОВ „Дорожник”, на момент розгляду даної справи, не має правових підстав для знаходження у приміщеннях позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про виселення ТОВ „Дорожник” із займаних приміщень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій ТОВ „Дорожник”, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на ТОВ „Дорожник”.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсними угоди від 16 грудня 1991 року та 14 лютого 1996 року, укладені між Дорожньо - механічними майстернями Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ід. код 05753709) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дорожник” (65005, м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, ід. код 20927644).

3.Визнати припиненими правовідносини, передбачені п.2.3 договору від 03.01.1989р., укладеного між Дорожньо - механічними майстернями Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ід. код 05753709) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дорожник” (65005, м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, ід. код 20927644).

4.Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю „Дорожник” (65005, м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, ід. код 20927644) з будинків цехів товарів народного споживання (літери „А”, „Б”) Дорожних механічних майстерень Одеської залізниці, площею 520,7 кв.м. та 207,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Дорожник” (65005, м. Одеса, вул. Заньковецької, 7/9, ід. код 20927644) на користь Міністерства інфраструктури України 85 /вісімдесят пять/грн. державного мита та 236 /двісті тридцять шість/ грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 03.10.2011р.