Рішення № 18671197, 19.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2011 р.Справа № 15/17-2886-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Діасамідзе А.Д.

За участю представників:

від прокуратури - Радянський О.Ю.,

від позивача не зявився,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Фрунзівського району в інтересах держави в особі Фрунзівської районної державної адміністрації до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення заподіяної шкоди в сумі НОМЕР_3711,67 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Фрунзівського району звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Фрунзівської районної державної адміністрації до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про зобовязання відповідача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 43,5 га з земель сільськогосподарського призначення тимчасової консервації на території Ленінської сільської ради за межами населеного пункту Фрунзівського району Одеської області на масивах № НОМЕР_2 - 25 га, № НОМЕР_3 9,5 га, № НОМЕР_4 9 га та повернути їх за належністю власнику, а також про стягнення заподіяної шкоди в сумі 39711,67 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

12.05.2011 р. державним інспектором з контролю за використанням та охороню земель відділу Держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області проведено перевірку додержання вимог земельного законодавства України з боку СПД-ФО ОСОБА_2, за результатами якої складено акт перевірки, акт обстеження земельної ділянки від 12.05.2011 р. та протокол про адміністративне правопорушення від 12.05.2011 р. за ст. 53-1 КУпАП (самовільне зайняття земельної ділянки), надано припис щодо усунення порушення у 30-денний термін, а також 20.05.2011 р. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, яка набрала законної сили.

21.06.2011 р. державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області складено акт повторної перевірки та протокол про адміністративне правопорушення від 21.06.2011 р. за ст. 188-5 КУпАП (невиконання законних приписів посадових осіб, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища), надано повторний припис щодо усунення порушення у 30-денний термін, а також 21.06.2011 р. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинене правопорушення, яка набрала законної сили.

Однак, як вказує прокурор, СПД-ФО ОСОБА_2 вимоги щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки станом на 20.07.2011 не виконані. Добровільно земельна ділянка відповідачем - СПД-ФО ОСОБА_2 не звільнена.

При цьому прокурор зазначає, що опитаний 20.07.2011 р. ОСОБА_2 визнав факт незаконного зайняття земельної ділянки.

Так, на думку прокурора, дії відповідача з самовільного зайняття земельної ділянки загальною площею 43,5 га земель сільськогосподарського призначення на території Ленінської сільської ради за межами населеного пункту є порушенням ст. 125 ЗК України, якою встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, за ствердженнями прокурора, факт самовільного зайняття земельної ділянки є доведеним під час провадження справи про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративного стягнення, а також довідкою № 130 від 10.05.2011 р., виданою Ленінською сільською радою Фрунзівського району Одеської області про те, що земельні ділянки із земель тимчасової консервації загальною площею 43,5 га, які знаходяться на масивах № НОМЕР_2 - 25 га, № НОМЕР_3 - 9,5 га, № НОМЕР_4 - 9 га, використовуються самовільно без правовстановлюючих документів СПД - ФО ОСОБА_2

До того ж прокурор зазначає, що внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки державі в особі позивача була заподіяна шкода у розмірі 39711,67 грн., яка розрахована державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області за Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963. Вказаний розрахунок розміру заподіяної шкоди було направлено поштою та вручено відповідачу. Однак, у визначений строк заподіяна шкода добровільно відповідачем не відшкодована, що стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом про стягнення суми заподіяної шкоди в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.07.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-2886-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

12 травня 2011 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Відділу Держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства відповідно до вимог ст. 6 і 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” відносно використання субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 земельної ділянки з земель сільськогосподарського призначення на території Ленінської сільської ради, про що складено відповідний акт перевірки ФР № 005243 від 12.05.2011 р. (а.с. 7). В результаті перевірки було встановлено, що СПД фізична особа ОСОБА_2 використовує самовільно земельну ділянку загальною площею приблизно 43,5 га з земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП „Новий шлях” на території Ленінської сільської ради.

При цьому згідно довідки № 130 від 10.05.2011 р., виданої Ленінською сільською радою Фрунзівського району Одеської області, земельні ділянки із земель тимчасової консервації загальною площею 43,5 га, які знаходяться на масивах № НОМЕР_2 - 25 га, № НОМЕР_3 - 9,5 га, № НОМЕР_4 - 9 га, використовуються самовільно без правовстановлюючих документів СПД - ФО ОСОБА_2 У звязку з вказаним Відділом держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області 12 травня 2011 року було обстежено земельну ділянку площею 43,5 га з земель сільськогосподарського призначення на території Ленінської сільської ради, про що складений акт № 9. В результаті проведеного обстеження встановлено самовільне використання СПД - фізичною особою ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки.

Так, з метою усунення виявленого порушення земельного законодавства Головним управлінням Держкомзему у Одеській області 12 травня 2011 року був винесений припис № 005223 (а.с. 18) СПД фізичній особі Степчишину В.І.. щодо усунення виявленого порушення у 30-денний строк.

Також 12 травня 2011 року Відділом держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області був складений протокол про адміністративне правопорушення № 002967 (а.с. НОМЕР_2). До того ж Відділом держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області 20 травня 2011 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 002967 на СПД фізичну особу ОСОБА_2 у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП. При цьому цією постановою було визначено, що розмір шкоди, розрахованої на підставі Методики, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963, складає 39711,67 грн.

В подальшому 21 червня 2011 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Відділу держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області було повторно проведено перевірку дотримання СПД - фізичною особою ОСОБА_2 вимог земельного законодавства, про що був складений відповідний акт № 005613(а.с. 19). За результатами перевірки було встановлено, що відповідачем не виконані вимоги припису № 005223 від 12.05.2011 року щодо усунення порушень при використанні земельної ділянки, у звязку з чим Відділом держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області був винесений припис від 21.06.2011 р. № 005232 щодо усунення СПД фізичною особою ОСОБА_2 виявлених порушень. Крім того, Відділом держкомзему у Фрунзівському районі Одеської області 21 червня 2010 року був складений протокол про адміністративне правопорушення за № 002974 (а.с. 30) та 20 червня 2011 року винесена постанова про накладення адміністративного стягнення № 002976 на СПД фізичну особу ОСОБА_2 у вигляді штрафу в розмірі 153 грн. за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 188-5 КУпАП.

Однак, накладений на відповідача штраф за вищевказані виявлені порушення земельного законодавства останнім не був сплачений, також зайняту відповідачем самовільно земельну ділянку не було повернуто позивачу.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було сплачено суму заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 39711,67 грн., розрахованої згідно з Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.

Між тим згідно якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Разом з тим порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Згідно з ч. 1 ст. 93 Закону України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Закону України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради сесії.

Однак, судом не встановлено обставини прийняття позивачем позитивного рішення щодо надання відповідачу у користування спірної земельної ділянки. Так, статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження районних державних адміністрацій щодо передачі земельних ділянок на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

До того ж статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідачем фактично визнано факт використання спірної земельної ділянки, про що свідчать його пояснення від 20.07.2011 р. (а.с. 34). Разом з тим відповідачем під час розгляду справи не було подано будь-яких доказів звільнення земельної ділянки та доказів використання її на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Так, в порушення вимог Земельного кодексу України без набуття права власності чи права користування земельною ділянкою відповідач самовільно використовує земельну ділянку загальною площею загальною площею 43,5 га з земель сільськогосподарського призначення тимчасової консервації на території Ленінської сільської ради за межами населеного пункту Фрунзівського району Одеської області на масивах № НОМЕР_2 - 25 га, № НОМЕР_3 9,5 га, № НОМЕР_4 9 га.

Самовільне зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Виходячи з наведених положень закону, використання землі без отримання документів, передбачених в ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України кваліфікується як самовільне зайняття землі, за що громадяни та юридичні особи несуть цивільну відповідальність, що передбачено ст. 211 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1.1 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. N 04-06/15 "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства" у питанні про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Так, судом встановлено, що відповідач використовував самовільно спірну земельну ділянку, що знаходиться у розпорядженні позивача.

Як встановлено ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до п. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З огляду на викладене, господарський суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо зобовязання відповідача звільнити самовільно зайняту ним спірну земельну ділянки та повернути її позивачу як органу, в розпорядженні якого знаходиться вказана земельна ділянка.

Крім того, відповідно до положень ст. 49 Господарського кодексу України підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдану шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також згідно положень ч. 2 і 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, відшкодування заподіяних збитків.

При цьому слід зазначити, що згідно приписів ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України саме Фрунзівська районна державна адміністрація може надавати земельні ділянки у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті, будівництва обєктів, повязаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району. Отже, з урахуванням вищевикладеного, саме позивач є відповідним органом виконавчої влади, який уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою площею 43,5 га, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

За приписами ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, розмір збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок визначений Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.

Згідно п. 4 вказаної Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс х Нп х Кф х Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783.

Як зясовано судом, площа самовільно зайнятої відповідачем на момент розгляду справи земельної ділянки (Пс) складає 43,5 га.

Згідно додатку № 1 до вказаної Методики середньорічний дохід від використання земель Одеської області сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням (Нп) складає 728 грн. з гектара.

Додатком № 4 до вказаної Методики визначено, що коефіцієнт функціонального використання земель (інші землі) Кф дорівнює 1.

Таким чином, з огляду на вказані положення Методики з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки Кі = 1,254, розмір заподіяної відповідачем шкоди за самовільно використання спірної земельної ділянки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становитиме 39711,67 грн. (43,5 х 728 х 1 х 1,254).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України „Про місцеві державні районні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації відноситься розпорядження землями за межами населених пунктів.

Так, слід зазначити, що Фрунзівська районна державна адміністрація Одеської області є уповноваженим державою органом виконавчої влади у земельних правовідносинах, що здійснює повноваження суб'єкта права державної власності на землю, права якого порушено з боку відповідача. Тому у даних спірних правовідносинах саме райдержадміністрація може виступати позивачем. Відтак, суд вважає представництво інтересів позивача прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора Фрунзівського району Одеської області відповідають вимогам чинного законодавства, обґрунтовані і відповідають фактичним обставинам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому п. 36 вказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита визначено, що позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

З огляду на викладене, позивач при самостійній подачі позовної заяви мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі як за вимогу немайнового характеру (85 грн.), так і за вимогу майнового характеру про відшкодування шкоди (397,12 грн.), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Прокурора Фрунзівського району в інтересах держави в особі Фрунзівської районної державної адміністрації до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення заподіяної шкоди в сумі НОМЕР_3711,67 грн. задовольнити.

2.Зобовязати субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (65025, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 43,5 га з земель сільськогосподарського призначення тимчасової консервації на території Ленінської сільської ради за межами населеного пункту Фрунзівського району Одеської області на масивах № НОМЕР_2 - 25 га, № НОМЕР_3 9,5 га, № НОМЕР_4 9 га та повернути їх за належністю власнику.

3. СТЯГНУТИ з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (65025, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Фрунзівської районної державної адміністрації Одеської області (р/р 31115102700495, МФО 828011, одержувач - ВДК у Фрунзівському районі, банк ГУДКУ у Одеській області, код 23214962) НОМЕР_3711/тридцять девять тисяч сімсот одинадцять/грн. 67 коп. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

4.СТЯГНУТИ з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (65025, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 482/чотириста вісімдесят дві/грн. 12 коп.

5. СТЯГНУТИ з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (65025, АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2011 р.