Рішення № 18671187, 19.09.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2011 р.Справа № 15/17-2809-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Селянського (фермерського) господарства „Евріка” про стягнення 145929,70 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою та уточненнями до неї до Селянського (фермерського) господарства „Евріка” про стягнення заборгованості за договором № 1 від 20.06.2010 р. в сумі 145929,70 грн., у т.ч. 112250,00 грн. основного боргу, пені в сумі 17504,84 грн.; інфляційних втрат в сумі 12807,36 грн., 3% річних в сумі 3367,50 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

20.06.2010 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та Селянським (фермерським) господарством „Евріка” було укладено договір № 1, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати СФГ „Евріка” послуги зі збирання врожаю зернових та масляничних культур, а СФГ „Евріка” зобов'язалося розрахуватися з ним за виконані роботи грошовими коштами, виходячи з розрахунку 250 гривень за 1 гектар площі збирання врожаю або в натуральній формі шляхом передання йому у власність відповідної кількості зібраного врожаю, виходячи з ринкових цін.

Так, позивач вказує, що виконав свої зобов'язання за вказаним договором своєчасно та в повному обсязі, зібравши врожай зернових культур на площі 529 гектар, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 10.07.2010 p., підписаним сторонами. Згідно вказаного акту ціна виконаних робіт склала 132250,00 грн.

При цьому згідно п. 3.2 договору СФГ „Евріка” зобов'язалося оплатити виконані роботи за ціною, вказаною в акті прийому-передачі виконаних робіт, протягом 7 днів після закінчення збирання врожаю та підписання зазначеного Акту.

Проте, за ствердженнями позивача, на дату подання позову до суду СФГ „Евріка” було сплачено лише 20000 грн., решту суму відповідачем не було сплачено, чим самим порушено договірні зобов'язання.

Таким чином, позивач зазначає, що в результаті порушення передбачених договором зобов'язань щодо оплати виконаних робіт відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі 112250,00 грн.

До того ж позивач посилається на п. 4.2. договору, згідно якого в разі несвоєчасного розрахунку за виконані роботи СФГ „Евріка” повинно сплатити на користь позивача пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен прострочений день до моменту повного розрахунку.

Оскільки сторонами в договорі погоджено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється до моменту повного розрахунку, то у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню не тільки за 6 місяців, а й понад цей строк до дня остаточного розрахунку, розмір якої складає 17504,84 грн.

Крім того, позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складають 3367,50 грн., та інфляційних втрат, що становлять 12807,36 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-2809-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення ухвал суду.

У звязку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 зареєстрований Савранською районною державною адміністрацією Одеської області 27 березня 2002 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В01 № 244132. Згідно свідоцтва про сплату єдиного податку серії З № 821039 від 01.07.2010 р. видом діяльності позивача як суб'єкта підприємницької діяльності є надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту.

20.06.2010 р. між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та Селянським (фермерським) господарством „Евріка” було укладено договір № 1 (а.с. 13), предметом якого є надання позивачем відповідачу послуг по збиранню врожаю зернових та масляничних культур. Так, згідно розділу 2 вказаного договору позивач зобовязався провести своєю технікою, забезпеченою за свій рахунок запчастинами та мастилами, за вказівкою відповідача збір зернових культур на площі 529 гектарів (п. 2.1.1 договору). В свою чергу відповідач зобовязався забезпечити обумовлені п. 2.1.1 договору обєми робіт (п. 2.2.1 договору), забезпечити техніку позивача пальним та автотранспортом для безперебійної роботи не менше ніж у дві зміни (п. 2.2.3 договору), розрахуватися з позивачем за виконані роботи в термін, не більший ніж встановлений цим договором (п. 2.2.7 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що сторони згодні, враховуючи фінансовий стан відповідача, провести розрахунки в натуральній або грошовій формі.

Згідно п. 3.2 вказаного договору СФГ „Евріка” зобов'язалося розрахуватися за виконані сільськогосподарські роботи у відповідності до акту про виконані роботи не пізніше 7 днів після закінчення збирання врожаю, виходячи з розрахунку 250 гривень за 1 гектар площі збирання врожаю.

Як зясовано судом та не спростовано відповідачем, умови вказаного договору позивачем були виконані в повному обсязі, а саме позивачем був проведений збір врожаю зернових культур на визначеній в договорі площі 529 га.

Так, 10.07.2010 р. між позивачем та відповідачем був складений акт прийому-передачі виконаних робіт, згідно з яким позивач відповідно до умов вказаного договору № 1 провів збирання зернових культур на площі 529 га на загальну суму 132250, 00 грн., виходячи з розрахунку 250 грн. за 1 га.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг по збиранню врожаю сільськогосподарських культу є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт (наданих послуг) є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані роботи (послуги) відповідно до оформленого акту прийому-передачі виконаних робіт.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, умовами вказаного договору № 1 визначено, що розрахунок за виконані роботи здійснюється не пізніше 7-ти днів після закінчення збирання врожаю, що оформлено актом виконаних робіт.

Отже, з огляду на складення сторонами акту виконаних робіт 10.07.2010 року, останній день по виконанню зобов'язання по сплаті грошових коштів відповідачем становив 17.07.2010 року. Проте, як стверджує позивач, відповідач за надані послуги розрахувався частково, сплативши 19.08.2010 р. лише 20 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Відтак, сума заборгованості відповідача за договором № 1 від 20.06.2010 р. складає 112250,00 грн. (132 250,00 грн. 20000,00 грн.).

При цьому слід зазначити, що вказану суму заборгованості відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Між тим відмовою сплатити позивачу вказану суму заборгованості за вище вказаним договором № 1 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 112250,00 грн.

Так, невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 4.2 договору № 1 від 20.06.2010 р., в разі несвоєчасного розрахунку за виконані роботи відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен прострочений день, а також штраф 7% за кожен прострочений місяць, до повного розрахунку.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як вже зазначалось свій обов'язок сплатити за виконані роботи протягом 7 календарних днів після закінчення робіт відповідач не виконав, чим порушив умови договору. Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт, починаючи з 18.07.2010 р.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором № 1 від 20.06.2010 р. щодо здійснення повної оплати виконаних позивачем робіт по збиранню врожаю зернових культур, а також те, що сторонами у договорі погоджено нарахування пені до моменту повного розрахунку, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 18.07.2010 р. по 09.08.2010 р. та за період з 10.08.2010 р. по 17.07.2011 р. При цьому за розрахунками позивача (а.с. 21-22) сума нарахованої пені складає 17504,84 грн., виходячи з облікової ставки НБУ. Таке нарахування позивачем здійснено з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно яких розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено його обґрунтованість, оскільки за умовами договору № 1 розмір пені складає 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення (112250,00 грн. х 0,1% х 365 дн. = 40971,25 грн.), що перевищує суму пені, нараховану виходячи з подвійної ставки НБУ, тому відповідно підлягають застосуванню норми Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” щодо порядку нарахування пені.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання ним зобовязань щодо здійснення оплати виконаних робіт за договором № 1 в розмірі 17 504,77 грн.

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. При цьому слід зазначити, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних (а.с. 21-22), який наведено в уточненнях позовних вимог, суд зазначає наступне. З огляду на вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає неправильним здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат на існуючу суму боргу за кожен місяць у період з липня 2010 року по липень 2011 р. із застосуванням індексу інфляції, що діяв у відповідному місяці. Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат позивача, виходячи з існуючої суми боргу і періоду прострочення з 18.07.2010 року по липень 2011 р., що складають 11898,50 грн. (112250,00 грн./100%*110,6% (сукупний індекс інфляції).

Отже, сума інфляційних втрат позивача, що підлягає стягненню з відповідача, складає 11898,50 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати виконаних позивачем робіт по збиранню врожаю зернових культур за договором № 1, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму заборгованості у періоді з 18.07.2010 р. по 17.07.2011 р., що складають 3367,50 грн., розрахунок яких наведено в уточненнях позовних вимог (а.с. 22).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 1 від 20.06.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 145020,84 грн. (112250,00 грн. основного боргу + 17504,84 грн. пені + 11898,50 грн. інфляційних втрат + 3367,50 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Селянського (фермерського) господарства „Евріка” про стягнення 145929,70 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ з Селянського (фермерського) господарства „Евріка” (67560, Одеська область, Комінтернівський район, Красносільська сільська рада, Новокубанська дорога, буд. 2; код ЄДРПОУ 19044980; р/р 26007000454001 в Одеській дирекції ПАТ „ІндексБанк”, МФО 388335) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (66200, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1; р/р 26002012781001 в ПАТ „Імексбанк”, МФО 328384) заборгованість за договором № 1 від 20.06.2010 р. в сумі 112250/сто дванадцять тисяч двісті пятдесят/грн. 00 коп., пеню за порушення умов договору в сумі 17504/сімнадцять тисяч пятсот чотири/грн. 84 коп., інфляційні втрати в сумі 11 898/одинадцять тисяч вісімсот девяносто вісім/грн. 50 коп., 3% річних в сумі 3367/три тисячі триста шістдесят сім/грн. 50 коп.; витрати по сплаті державного мита в сумі 1450/одна тисяча чотириста пятдесят/грн. 21 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 234/двісті тридцять чотири/грн. 53 коп.

3.В задоволенні решти частини позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2011 р.