Постанова № 18669902, 11.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2011 р. Справа № 5023/445/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого,

Волковицької Н.О., Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Комп'ютери та інформатизація"

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року

у справі№ 5023/445/11

господарського суду Харківської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комп'ютери та інформатизація"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційно-технологічна лабораторія"

провиконання договірних зобов'язань

за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засіданні повідомлений належно) відповідачане з'явився (про час та місце судового засіданні повідомлений належно) ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комп'ютери та інформатизація" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " Інформаційно-технологічна лабораторія" 2053,28 грн. заборгованості за матеріали, 18946,72 грн. заборгованості за виконані роботи, 1853,57 грн. пені, 24870 грн. упущеної вигоди на підставі статей 22, 258 886 Цивільного кодексу України.

Позов вмотивовано тим, що відповідач необґрунтовано відмовляється підписати акт прийому-передачі виконаних робіт та їх оплатити, незаконно користуючись результатами робіт позивача та отримує від цього доходи.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що ним повністю сплачено вартість поставленого обладнання, а вимоги щодо оплати вартості виконаних робіт та відшкодуванню збитків не підлягають задоволенню, оскільки обов'язок щодо їх оплати у відповідача не виникав відповідно до положень законодавства; розрахунок пені не відповідає дійсним обставинам справи.

Заявою від 04.03.2011 року позивач збільшив позовні вимоги до 63025,29 грн., в тому числі 2053,28 грн. заборгованості за матеріали, 18946,72 грн. заборгованості за виконані роботи, 1225,29 грн. пені, 40800 грн. упущеної вигоди.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2011 року (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 985,57 грн. пені, 13,56 грн. судових витрат; у решті позовних вимог відмовлено. Суд визнав доведеним порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого обладнання, яке є виконаним на час звернення з позовом; натомість вказав, що позивач не довів настання строку виконання зобов'язання по оплаті вартості виконаних робіт, а також неправомірності поведінки відповідача, як підстави для стягнення збитків; до спірних правовідносин не застосовується стаття 22 Цивільного кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року (судді: Білецька А.М. - головуючий, Могилєвкін Ю.О., Плужник О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність, відповідність обставинам та матеріалам справи; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що суперечать матеріалам та обставинам справи, нормам процесуального законодавства.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, а саме: місцевий господарський суд вийшов за межі наданої йому компетенції, вирішивши питання, що потребують спеціальних знань, та всупереч статей 4-3, 34, 43, 41 Господарського процесуального кодексу України встановив істотні обставини на підставі неналежних доказів, не роз'яснив сторонам та не призначив необхідну судову експертизу, не залучив до участі у справі третю особу, факт виконання робіт якою встановлено судом, а суд апеляційної інстанції даних помилок не виправив; судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 628, 851 та 854 Цивільного кодексу України та не враховано, що підставою виникнення у відповідача грошового зобов'язання є факт виконання робіт позивачем належним чином та у встановлені строки, а не їх здача відповідачеві.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив її доводи повністю, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

12.03.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 50, згідно з пунктом 1.1. якого позивач був зобовязаний поставити покупцю (відповідачу) обладнання для створення системи безперебійного електроживлення та надати послуги з монтування обладнання. Додатком №1 до договору передбачалось, що роботи зі встановлення та підключення передбачають встановлення обладнання на місце його постійного використання та підключення всіх необхідних кабелів.

Вартість обладнання, яке мало бути поставлено за умовами пункту 2.1. договору складала 64994,64 грн. з ПДВ. Згідно умов пункту 2.2. Договору відповідач мав здійснити попередню оплату обладнання у розмірі 64994,64 грн. протягом пяти банківських днів з моменту укладання сторонами договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору, монтаж обладнання мав бути закінчений позивачем не пізніше 5 (пяти) робочих днів з моменту поставки обладнання; за пунктом 3.5. Договору роботи вважаються виконаними з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт. Згідно з пунктом 2.3 Договору, покупець, тобто відповідач, здійснює оплату за виконані роботи протягом пяти банківських днів з дня підписання сторонами акта виконаних робіт.

За пунктом 3.8 Договору, постачальник, тобто позивач, зобовязаний за власні кошти виправити вказані покупцем недоліки протягом семи робочих днів з моменту отримання від покупця відповідного повідомлення про виявлені недоліки.

Також господарським судами попередніх інстанцій на підставі виписок з банківського рахунку встановлено, що відповідач здійснив позивачу платежі частинами: 1-ий платіж 12 березня 2010 року у сумі 20000 грн.; 2-ий платіж 28 квітня 2010 року у сумі 44994,64 грн. Всього перерахована загальна вартість обладнання 64994,64 грн.

Поставка обладнання відбулась двома партіями, що підтверджується актами №1 від 30.03.2010 року на суму 17946,72 грн. та № 1 від 30.04.2010 року на суму 47047,92 грн., загалом на суму 64994,64 грн. Також додатково позивачем було поставлено обладнання на суму 2600,76 грн. за актом № 1 від 19.05.2010 року, вартість додаткового обладнання була перерахована позивачу 18 травня 2010 року.

Відтак, загальна сума коштів, сплачена відповідачем позивачу за спірними правовідносинами, складає 67595,4 грн. Судами встановлено, що у визначені договором строки було перераховано 20000 грн., решта коштів у розмірі 44994,64 грн. перерахована 28 квітня 2010 року з пропуском встановленого строку на 39 днів (з 20.03.2010 по 27.04.2010), в зв'язку з чим обґрунтованим є нарахування пені за пунктом 5.2. договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми, що становить 985,57 грн.

Все поставлене обладнання на суму 67595,4 грн. згідно з актом № 1 від 19.05.2010 року було передано позивачу для виконання робіт за договором № 50; виходячи з умов договору та терміну поставки обладнання строк виконання робіт спливав 26.05.2010 року.

Позивачем в судове засідання не надано доказів здачі робіт і акта виконаних робіт, підписаного сторонами.

Натомість відповідач надав суду претензію, направлену на адресу позивача, заперечення до акту прийомки-передачі виконаних робіт з доказами їх отримання позивачем, за якою передбачених договором дій позивач не вчинив.

Також господарські суди дійшли висновку, що з документів, наданих відповідачем, вбачається, що роботи з монтажу поставленого позивачем обладнання були завершені сторонньою організацією за рахунок відповідача.

Відмовляючи у позові про стягнення вартості робіт зі встановлення обладнання на місце його постійного використання та підключення всіх необхідних кабелів, господарські суди зазначили про те, що в силу положень договору та чинного законодавства у відповідача строк оплати цих робіт не настав, а також про неналежність виконання позивачем цього зобов'язання (прострочення та неналежну якість виконаних робіт), що виключає стягнення збитків з відповідача.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, в тому числі з договорів. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, інших вимог, що звичайно ставляться; невиконання або неналежне виконання зобов'язання спричиняє настання правових наслідків, встановлених договором або законом. Невиконання зобов'язання або його неналежне виконання є порушенням зобов'язання, правові наслідки чого визначаються договором, статтями 611 та 625 Цивільного кодексу України.

Судами встановлено, що спірні правовідносини сторін відповідають правовідносинам за договором підряду та регулюються умовами договору та положеннями параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України; предметом спору є заборгованість відповідача за виконання робіт та збитки, заподіяні порушенням зобов'язання відповідачем.

Для правильного вирішення спору судам належало встановити зміст взаємних зобов'язань сторін відповідно до умов договору та їх виконання сторонами у даній справі.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України до обов'язків підрядника належить виконання на свій ризик певної роботи за завданням замовника, а до замовник є зобов'язаним прийняти та оплатити виконану роботу; статтею 854 Цивільного кодексу України визначено порядок розрахунків, за яким обов'язок сплати підрядникові обумовленої ціни виникає у замовника після остаточної здачі робіт.

Судами встановлено, а відповідачем не спростовано, що здачі робіт підрядником замовнику у межах строку дії договору у визначеному договором порядку шляхом підписання акта виконаних робіт не відбулося; доводи касаційної скарги не спростовують істотних обставин справи, належно встановлених судами відповідно до предмету позову в частині спонукання відповідача до виконання договірних зобов'язань.

Водночас судова колегія відзначає, що предметом позовних вимог було також стягнення з відповідача збитків, заподіяних позивачу, відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України. При цьому позивач вказав на неправомірність дій відповідача, який не підписує акт виконаних робіт, не здійснює розрахунок за них, а відтак незаконно користується результатом робіт позивача, отримуючи доходи.

Розглядаючи питання правових наслідків прострочення підрядником строку виконання зобов'язання, слід враховувати, що за статтями 846 та 849 Цивільного кодексу України строки виконання робіт визначаються в договорі підряду; при цьому, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу, або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк явно стає неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, тобто, вчинити односторонній правочин, який відповідає правовим наслідкам порушення зобов'язання, передбаченим статтею 611 Цивільного кодексу України; також замовник вправі, якщо внаслідок прострочення підрядника втратив інтерес до виконання зобов'язання, скористатися правом, передбаченим частиною 3 статті 612 Цивільного кодексу України, відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків.

Вчинення замовником зазначених правочинів, як підстава для припинення договірних зобов'язань до закінчення строку дії договору, має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Якщо замовник не скористався наданими йому правами, про які вказано вище, то в межах строку дії укладеного договору продовжує діяти покладене на нього договором та законодавством зобов'язання прийняти виконану підрядником роботу у порядку, визначеному договором (що не виключає права замовника на відшкодування збитків, заподіяних простроченням виконання зобов'язання підрядником).

Як вбачається зі змісту позовних вимог та матеріалів справи, позивач в обґрунтування позовних вимог послався на докази, що підтверджують направлення ним відповідачу в межах строку дії договору акта виконаних робіт та порушення відповідачем обов'язку прийняти виконані роботи відповідно до порядку, обумовленого сторонами у договорі.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; до господарських санкцій, визначених цим Кодексом, належить, зокрема, відшкодування збитків. При цьому майнові зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов, якими є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором та порушення такого правила поведінки винною особою (протиправність поведінки); наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони, вина особи, що завдала шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Регулювання випадків, коли порушення зобов'язання сталося з вини кредитора та підстави звільнення від відповідальності здійснюється відповідно до статей 616, 617 Цивільного кодексу України, що судами не застосовувались.

Ґрунтуючи правові висновки про відмову в позові на встановлених обставинах справи щодо прострочення та неякісного виконання зобов'язання позивачем, господарські суди всупереч принципам рівності та змагальності сторін у судовому процесі залишили поза увагою наведені вище положення законодавства та не надали у судових рішеннях правової оцінки доказам позивача про направлення актів виконаних робіт відповідачу в межах строку дії договору, його доводам про порушення відповідачем обумовленого договором порядку прийняття виконаних робіт, як таких, що свідчать про неправомірність поведінки відповідача, тобто, стосуються обставин справи, що є істотними для вирішення спору про стягнення збитків.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги в частині відмови у стягненні збитків не є законними та обґрунтованими.

Допущені судами при частковій відмові в задоволенні позову порушення норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій частині.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди у сумі 40800 грн., а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктами 1 та 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комп'ютери та інформатизація" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року у справі № 5023/445/11 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди у сумі 40800грн.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н.Волковицька

Л. Рогач