Ухвала суду № 18668250, 13.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2011 року                               м. Київ                                        К-32409/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Первомайську (далі –ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009

у справі № 2а-720/09

за позовом акціонерного товариства «Первомайський електромеханічний завод ім. К. Маркса»(далі –Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.08.2008 № 0000552301/0. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що дані податкового обліку платника (позивача у справі) сформовані на підставі належним чином оформлених документів первинного обліку, складених за наслідками здійснення господарських операцій з поставки металопрокату, тоді як протиправна діяльність постачальників позивача по ланцюгу не може бути підставою для негативних наслідків для Товариства за умови відсутності доказів недобросовісності останнього.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, про відсутність факту надмірної сплати відповідних сум ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій за ланцюговими поставками, з яким чинне законодавство пов’язує виникнення у платника права на бюджетне відшкодування.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування у розмірі 20 205 грн. за жовтень 2006 року, слугував висновок ДПІ, викладений в акті про результати виїзної позапланової перевірки від 22.08.2008 № 711/23-05758925, про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за операціями з придбання товару (металопрокату) по ланцюгам постачання за участю низки посередників. За посиланням відповідача, відсутність за місцезнаходженням окремих постачальників, через яких відбувався рух товару до позивача, несплата цими постачальниками необхідних сум ПДВ до бюджету та їх участь у безтоварних фінансово-господарських операціях з метою мінімізації податкових зобов’язань та незаконного отримання коштів з бюджету, виключає право Товариства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

В даному разі реальність здійснення спірних операцій з поставки позивачеві товару (металопрокату) податковим органом не заперечується. В акті перевірки ДПІ зазначено як про підтвердження факту отримання та оплати Товариством цього товару з одночасним оформленням необхідних первинних документів, так і про його транспортування та розвантажування власними засобами позивача. Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податків податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Доводи ДПІ про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судами.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано визнали незаконним зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням та правомірно задовольнили позов.

За таких обставин процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Первомайську відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11.03.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 у справі № 2а-720/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                                         М.І. Костенко