Ухвала суду № 18668240, 13.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"13" жовтня 2011 р.                               м. Київ                                        К-33156/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 24.06.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2009

у справі № 13/227/08-АП

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інвар” (далі –Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Запорізької області від 24.06.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2009, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 17.08.2007 № 0005602307/011332/10/23-07, від 14.09.2007 № 0005602307/1/12508/23-07 та від 16.11.2007 № 0005602307/2-4491. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що на момент здійснення спірних операцій з поставки Товариству будівельних матеріалів та підрядних робіт постачальник позивача не мав дефектів у правовому статусі, тоді як подальше скасування державної реєстрації цього постачальника та анулювання його реєстрації як платника ПДВ не позбавляє правового значення первинні документи (зокрема, податкові накладні), складені ним до такого анулювання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що в даному разі з огляду на анулювання реєстрації приватного підприємства «Центр-Проект»як платника ПДВ з моменту внесення його до реєстру платників ПДВ (тобто з 24.03.2004) складені ним податкові накладні не можуть підтверджувати податковий кредит Товариства.

Справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з приватним підприємством «Центр-Проект»за період з 01.04.2004 по 01.07.2007, оформлену актом від 06.07.2007 № 1294/23-07/30801818.

За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 140 020,53 грн. (у тому числі 93 347,02 грн. за основним платежем та 46 673,51 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями. В основу здійсненого донарахування ДПІ покладено висновок про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту у перевіреному періоді відповідних сум ПДВ за податковими накладними, складеними приватним підприємством «Центр-Проект»за наслідками виконання операцій з поставки позивачеві будівельних робіт, з огляду на визнання недійсними установчих документів цього підприємства, його свідоцтва як платника ПДВ та припинення його юридичної особи за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2006 у справі № А7/84.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з установлених судами обставин справи, на момент здійснення спірних господарських операцій (за якими податкова інспекція визнала необґрунтованим включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту) постачальник позивача (приватне підприємство «Центр-Проект») мав необхідний обсяг податкової правосуб’єктності, позаяк був зареєстрований як платник ПДВ в установленому порядку. Усі ж операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення його юридичної особи, не можуть автоматично розглядатися як такі, що позбавлені правового значення, в силу факту подальшого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

В свою чергу, скаржником не подано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності названого контрагента або про допущені ним порушення податкового законодавства (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Власне реальність виконання спірних операцій з поставки, на підставі яких Товариством було сформовано дані податкового обліку, ДПІ не заперечується. Будь-яких обставин на підтвердження факту недобросовісності саме позивача як платника податків, що виключають його право на отримання податкової вигоди, податковим органом не зазначено.

Відтак з урахуванням того, що, як установлено судами, сума податкового кредиту Товариства з податку на додану вартість  підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена постачальникові у складі ціни придбаних підрядних робіт та будівельних матеріалів, слід погодитися з наданою судовими інстанціями правовою оцінкою обставин справи відносно незаконності оспорюваних податкових повідомлень-рішень ДПІ.

За таких обставин процесуальні підстави для скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову господарського суду Запорізької області від 24.06.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2009 у справі № 13/227/08-АП залишити без змін, а касаційну скаргу  державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                                         М.І. Костенко