Ухвала суду № 18667261, 07.07.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2011 р.Справа № 2-а-6997/10/1570 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі судової колегії:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

розглянувши порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр КІА»до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр КІА»звернулося до cуду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2010 року № 0004722310/0 та № 0004712310/0.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню, оскільки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для зроблених висновків про заниження підприємством податку на прибуток в періоді, що перевірявся. Позивач зазначає, що під час проведення перевірки ним були надані усі первинні документи та докази, які спростовують висновки відповідача, зафіксовані в акті перевірки, а також, зазначає, що висновки відповідача про непов'язаність деяких послуг безпосередньо з господарською діяльністю позивача є взагалі безпідставними, та такими, що основані на припущеннях працівників ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр КІА»задоволено повністю, скасовані податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0004722310/0 та № 0004712310/0 від 18.06.2010 року

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права , що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У звязку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не зявилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 05.05.2010 року по 27.05.2010 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Приморському районі м. Одеси Розмаріцек В.К.. головним державним податковим ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Приморському район: м. Одеси Сорочан Т.М. на підставі направлень від 27.04.2010р. №000513/617, від 19.05.2010р. №0000555/714, виданих ДПІ у Приморському районі м. Одеси, згідно із ч.3 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіку проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Автоцентр КІА»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р.

За результатами вказаної перевірки складений акт № 6960/23-3/35504186 від 07.06.2010 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Автоцентр КІА»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2008р. по 31.12.2009р. Так. в акті перевірки, зокрема зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Автоцентр КІА»: пп. 4.1.6 п. 4.1. ст.4, п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5; п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено, що підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 32924грн., у тому числі за 2008р. (4 квартал) у сумі 32821грн.. та за 2009р. на суму 103грн.; та занижено завищення від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 325209грн. за 2009р., у тому числі за 1 квартал 2009р. на суму 79486грн., за півріччя 2009р. на суму 167215грн., за 3 квартал 2009р. на суму 273667грн., за 2009р. на суму 325209грн. та пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 31123 грн., в тому числі у листопаді 2008 року на суму 30397 грн., у серпні 2009 року на суму 726 грн.

На підставі акту перевірки від 07.06.2010 року №6960/23-3/35504186 ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняті оскаржувані податкове повідомлення - рішення від 18.06.2010р. №0004712310/0 на загальну суму 49386грн. (податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 32924грн., штрафні санкції на суму 16462грн.) за порушення п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.2. п.п.5.3.9 п.5.3, п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та податкове повідомлення - рішення від 18.06.2010р. №0004722310/0 на загальну суму 46685грн. (податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 31123грн., штрафні санкції у сумі 15562грн.), за порушення п.п.3.1.1. п.3.1 ст.З, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Дослідивши доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, колегія суддів дійшла висновку,що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період ТОВ «Автоцентр КІА»до складу валових витрат віднесло вартість рекламних послуг, отриманих від ПП «Інтер-Парес» в листопаді 2008 року на загальну суму 130820 грн. (без ПДВ), згідно акту наданих послуг від 30.11.2008 року.

Судом встановлено, що основною діяльністю ТОВ «Автоцентр КІА»є, зокрема торгівля автомобілями. Як було встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції для збільшення клієнтів, та як наслідок для збільшення продажу автомобілів та отримання прибутку, підприємство замовляє відповідні рекламні послуги.

Так, 01.10.2008 року між ТОВ «Автоцентр КІА»(Замовник) та ПП «Інтер-Парес»(Виконавець) укладений договір № 211 , згідно з умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується відповідно надати йому рекламні послуги.

Згідно додатку № 5 від 10.11.2008 року до вказаного договору ТОВ «Автоцентр КІА»(Замовник) та ПП «Інтер-Парес»(Виконавець) визначили найменування робіт (рекламних послуг) та їх вартість \ розмірі 156984 грн.00 коп. (в т.ч. ПДВ складає 26164 грн.00 коп.). Як зазначається у вказаному додатку, він є підставою для проведення взаємних розрахунків між ТОВ «Автоцентр КІА»та ПП «Інтер-Парес».

30.11.2008 року між ТОВ «Автоцентр КІА»та ПП «Інтер-Парес»складено акт прийому-передачі виконаних робіт, в якому зазначається, що ПП «Інтер-Парес»виконало роботи згідно договору № 211 від 01.10.2008 року, додатку № 5 від 10.11.2008 року, а саме: рекламні послуги, вартість яких складає 156984 грн.00 коп. (в т.ч. ПДВ складає 26164 грн. 00 коп.).

Проведення вказаних розрахунків на суму 156984 грн.00 коп. (в т.ч. ПДВ складає 26164 грн.00 коп.) між ТОВ «Автоцентр КІА»та ПП «Інтер-Парес»за надання рекламних послуг підтверджується податковою накладною від 28.11.2008 року № 290.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені документи були надані позивачем представникам ДПІ до перевірки, що також не було спростовано представником відповідача.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

ТОВ «Автоцентр КІА»та ПП «Інтер-Парес»дотримані усі вимоги, встановлені ст.203 ЦК України та сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст.204 ЦК України правочин, яким є вищевказаний договір, є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Докази визнання вищевказаного договору недійсним ДПІ у Приморському районі м. Одеси до суду надані не були.

З викладеного вбачається, що згадані вище документи, а саме, договір та вказаний акт до нього, податкова накладна містять опис господарської операції, а також підтверджують факти її виконання, тобто, за визначенням ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами.

Крім того, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»взагалі не встановлюється будь-яких вимог щодо змісту та форми документів, наявність яких необхідна для правомірного включення сум витрат платника податку, пов'язаних з господарською діяльністю до складу валових витрат.

Твердження відповідача про невідповідність наданого до перевірки складеного акту надання послуг вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не відповідає вимогам названого закону, оскільки, цей закон не містить вимог про наявність у змісті первинного документу інформації про результати здійснюваної господарської операції, та про аналіз проведення такої операції. Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ повинен лише підтверджувати факт здійснення господарської операції, а також містити відомості про зміст такої операції.

Також, безпідставним є і твердження податкового органу про непов'язанність діяльності, здійснюваної згідно з вимогами згаданого вище договору, з господарською діяльністю ТОВ «Автоцентр КІА», оскільки, згідно з вимогами п.1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як вбачається з первинних документів, усі надані послуги безумовно пов'язані з господарською діяльністю підприємства, оскільки, ТОВ «Автоцентр КІА»здійснює діяльність з торгівлі автомобілями та технічне обслуговування.

Отже, основною ознакою для визначення діяльності господарською є наявність мети отримання прибутку у результаті здійснення цієї діяльності. У результаті здійснення діяльності щодо замовлення та отримання рекламних послуг, ТОВ «Автоцентр КІА»дійсно отримано прибуток, що цілком підтверджує факт наявності наміру його отримання.

Також, як встановлено судом, під час перевірки підприємством були надані документи, підтверджуючі факт отримання послуг від вище переліченого контрагенту, . документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства, надані розрахункові (платіжні) документи, підтверджуючи сплату ТОВ Автоцентр КІА»за отримані послуги, тобто, документи підтверджуючи правомірність внесення відповідних сум до складу валових витрат.

Більш того, перевіряючими не взято до уваги надані підприємством фактично результати послуг, які підтверджують правомірність віднесення сум до складу валових витрат та те, що діяльність пов'язана з господарською діяльністю підприємства, зокрема, витяги із газет, журналів, докази розміщення рекламних лайт-боксів в різних районах міста та на міському автомобільному та електротранспорті, а також медіа-плани відносно розміщення реклами підприємства позивача , копії яких наявні в матеріалах справи та були наявні під час перевірки.

Згідно п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», становлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як зазначено в акті перевірки, податковим органом не заперечується надання розрахункових документів, які підтверджують факт надання підприємству послуг, а лише зазначається, що із змісту наданих до перевірки документів не вбачається пов'язаність витрат, у межах підтверджуваної зазначеними документами господарської операції, з господарською діяльністю ТОВ «Автоцентр КІА».

Таким чином, з огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції , що ТОВ «Автоцентр КІА»правомірно включено витрати на придбання рекламних послуг до складу валових витрат, які підтверджують зв'язок здійснених витрат безпосередньо з господарською діяльністю підприємства.

Стосовно висновків відповідача щодо порушення позивачем п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме те, що ТОВ «Автоцентр КІА»завищено валові витрати на загальну суму 295805 грн.. за 1 квартал 2009р. на суму 79486грн. за півріччя 2009р. на суму 167215грн. за 3 квартали 2009р. на суму 273667грн. за 2009р. на суму 295805грн.,судова колегія дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.10.2008р. між ТОВ «Автоцентр КІА»(Орендар) та ПП «Діліжанс Моторе»(Орендодавець) укладений договір суборенди №30/09-11 та складено додаток №1 до нього. Згідно цього договору Орендодавець зобов'язується передати Орендареві у строкове платне користування, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування асфальтовану площадку, загальною площею 920.55кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Глушка, 31 «а». Згідно п.2 вказаного договору, об'єкт, що орендується, надається для використання його Орендарем у господарській діяльності, а саме для здійснення реалізації автомобілів, прийому громадян та інше.

У подальшому ТОВ «Автоцентр КІА»(Орендар) та ПП «Діліжанс Моторе»(Орендодавець) було укладено додаткові угоди до вказаного договору суборенди від 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 вересня 2009 року стосовно розміру місячної орендної плати за користування об'єктом, та 31.12.2009 року укладено додаткову угоду щодо дострокового розірвання договору суборенди №30/09-11 від 01.10.2008 року за згодою сторін з 31.12.2009 року та складено акт прийому-передачі орендованого майна. Також, позивачем надано копії актів звірки розрахунків за договором №30/09-11 від 01.10.2008 року .

З документів наявних у справі та пояснень представника позивача вбачається, що підприємство дійсно використовувало зазначений об'єкт у господарській діяльності, а саме, автомобілі, які були придбані підприємством для подальшої реалізації покупцям, переміщались від головного офісу підприємства (м. Одеса, вул. Аг. Головатого. 9/11) саме для зберігання до вказаного майданчику (вул. Ак. Глушка, 31 «а»), та після замовлення покупцем автомобілю для продажу, вказані автомобілі переміщались до вказаного головного офісу підприємства, де й здійснювалось відповідне оформлення, що підтверджується відповідними накладними на внутрішнє переміщення.

Як зазначено в акті перевірки, податковим органом не заперечується надання розрахункових документів, які підтверджують факт надання підприємству послуг, а лише зазначається, що із змісту наданих до перевірки документів не вбачається їх повязаність з господарською діяльністю ТОВ «Автоцентр КІА».

Таким чином, враховуючи викладене, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги твердження відповідача стосовно того, що ТОВ «Автоцентр КІА»не підтверджено використання орендованого об'єкту у господарській діяльності підприємства, а саме для здійснення реалізації автомобілів, у зв'язку з чим висновок відповідача, що підприємством завищено валові витрати на загальну суму 295805 грн., за 1 квартал 2009р. на суму 79486грн., за півріччя 2009р. на суму 167215грн., за 3 квартали 2009р. на суму 273667грн., за 2009р. на суму 295805грн. Тобто, підприємство правомірно віднесло витрати по вказаним операціям (послуги з отримання у строкове платне користування майна-асфальтованої площадки) до складу валових витрат.

Також, судова колегія вважає безпідставним висновок відповідача про те, що дані щодо валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг), відображеного в рядку 04.1 Декларації про прибуток підприємства за 2008р. (4 квартал), не відповідають даним первинних документів, в результаті чого встановлено, що підприємством завищено задекларовані показники у рядку 04.1 у загальній сумі 25336грн. та порушено п.5.1 ст.5. п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 1.3. „Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327. зареєстрованого в Мінюсті України 25.08.2005р. за №925/11205, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт. Акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, а результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення законодавства необхідно, зокрема, у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень.

Як вбачається із змісту акту перевірки, в ньому не зазначено на підставі яких первинних документів зроблений висновок про завищення підприємством валових витрат у сумі 25336 грн., та яким чином розрахована вказана сума, крім того, у судовому засіданні представник відповідача не зміг надати суду будь-яких пояснень відносно зробленого висновку про вказане порушення, та доказів, в обґрунтування вказаного висновку, тому податкове повідомлення - рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 18.06.2010р. №0004712310/0 правомірно визнано судом таким, що винесено неправомірно та скасовано.

Стосовно донарахування ДПІ у Приморському районі м. Одеси податку на додану вартість судова колегія вважає зазначити наступне.

Згідно із приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Так, ТОВ «Автоцентр КІА»мало взаємовідносини з постачальником ПП «Інтер-Парес», яке надавало рекламні послуги та включило до складу податкового кредиту у листопаді суму податку на додану вартість у розмірі 26164 грн.00 коп. згідно податкової накладної від 28.11.2008 року № 290.

Як вже зазначалося вище, надані підприємством під час перевірки первинні документи, свідчать про те, що отримані підприємством рекламні послуги від ПП «Інтер-Парес», пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Автоцентр КІА», оскільки, підприємство здійснює діяльність з торгівлі автомобілями, та отримані рекламні послуги спрямовані на просування транспортних засобів, збільшення об'ємів продажу та відповідно отримання прибутку від діяльності підприємства.

Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.З., 7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом.

Згідно п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахуванні податкового кредиту.

В судовому засіданні встановлено, що підприємством подані до перевірки податкові накладні, які оформлені відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та які підтверджують правомірність віднесення підприємством вказаних у акті перевірки суми до складу податкового кредиту. Більш того, податковим органом не спростовується факт надання підприємством під час перевірки податкових накладних.

Стосовно твердження податкового органу щодо завищення підприємством податкового кредиту по податковим накладним від ТОВ «Таврія-В» у листопаді 2008 року на суму 4233 грн. 00 коп., суд виходить з наступного.

Так, позивачем у листопаді 2008 року віднесено до складу податкового кредиту декларації з ПДВ суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Таврія-В»від 10.12.2007 року № 1012016 на суму 12699 гр. 00 коп., у тому числі, податок на додану вартість на суму 2116 грн.50 коп. та від 23.01.2008 року № 1012016 на суму 12699 грн. 00 коп., у тому числі, податок на додану вартість на суму 2116 грн.50 коп.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Тобто, в Законі міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон України «Про податок на додану вартість»містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному зв'язку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України «Про податок на додану вартість»надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Таким чином вказана норма закону не містить будь-яких обмежень щодо можливості включення одержувачем товарів (послуг) сум ПДВ, які зазначені у податкових накладних минулих податкових періодів, до складу податкового кредиту звітного місяця.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідно до положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення у позивача права на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Судом встановлено, що позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту в тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем в інших періодах без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Крім того, аналіз вищезазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави зробити висновок, вказаним Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Як вбачається з наданих до суду податкових накладних вони складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення" від 30 травня 1997 року № 165 (із змінами і доповненнями), будь-яких порушень порядку їх виписки та заповнення не встановлено, що також не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абз .3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону, відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

За таких обставин, судова колегія дійшла до висновку,що позивач, дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1. підпунктів 7.2.З., 7.2.6.. 7.2.8. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4, пункту 7.5. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", включив до податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад 2008 року податкові накладні, отримані ним від контрагентів у звітному періоді.

Посилання відповідача на порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" у звязку з відсутністю звернення платника податку до податкового органу із заявою-скаргою на постачальника щодо відмови останнім в наданні податкової накладної, судова колегія також вважає безпідставним, оскільки відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України 'Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)".

Тобто, зазначеною нормою Закону чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що вказаним пунктом Закону визначено право, а не обов'язок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. Крім того, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому, відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття "відмови від надання податкової накладної" та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто, орган державної податкової служби не має передбачених законодавством повноважень застосовувати поняття "відмова від надання постачальником податкової накладної" без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

В судовому засіданні встановлено, що постачальники, які надали до позивач податкові накладені з запізненням, жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу позивача, не надавали накладні з порушенням порядку їх заповнення, що й підтверджується оригіналами отриманих позивачем податкових накладних, а тому підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було. Будь-яких доказів, що спростовують зазначені висновки, представником відповідача під час розгляду справи як у суді першої інстанції так і при розгляді апеляційної скарги не надано.

Крім того, необґрунтованими є й висновки відповідача стосовно того, що позивач не звернувшись зі скаргою на постачальника, автоматично не скористалося правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні. Оскільки, жодною нормою Закону не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у зв'язку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обов'язкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Тобто, невиконання платником вказаної норми Закону не пов'язує з втратою таким платником в подальшому права на податковий кредит. Підпункт 7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону не обмежує платника в праві на податковий кредит, а лише надає право на включення до податкової декларації сум податкового кредиту за умови наявності у платника товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарі (послуг).

Таким чином, надання під час перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в акті перевірки, і є фіксацією факту отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання відповідача, на те, що позивачем порушено п.п. 7.5.1. п. 7.5., п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки зазначені норми Закону, які, як вважає контролюючий орган, порушив платник податків, не містить жодних вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, і не обмежують строк дії права платників податків на формування податкового кредиту.

Підпунктом 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року без змін.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.