Постанова № 18667066, 27.04.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2011 р.Справа № 2-а-693/09/1570 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О.А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2009 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства "Янтар" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001932301/0 від 27 березня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року, позивач відкрите акціонерне товариство "Янтар", звернувся з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що спірне податкове повідомлення рішення винесено на підставі хибних висновків акта перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2009 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001932301/0 від 27.03.2006 року про визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем 163500 гривен за штрафними (фінансовими) санкціями 63090 гривен, всього 226590 гривен.

В апеляційній скарзі податкового органу зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 27.01.2006 року по 07.03.2006 року працівниками Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси, проведена комплексна планова документальна перевірка ВАТ „Янтар" з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 року по 30.09.2005 року, за наслідками якої складено акт від 15.03.2006 року № 81/23-213/00446724.

В висновках акту встановлені наступні порушення:

- п. 4.1 ст. 4, п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. п. 5.2.7 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, п. п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, п. п. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження суми податку на прибуток на 168,8 тис. грн.., в тому числі по періодам:3-й квартали 2004 р. - на 64.8 тис. грн., (в т.ч. півріччя 2004 року на 5,3 тис. грн.,);2004 рік (з урахуванням 3-х кварталів 2004 р.) на 86,7 тис. грн.; 1 квартал 2005 року - на 9,0 тис. грн.; півріччя 2005 року (з урахуванням 1 кв. 2005 року) - на 50,7 тис. грн.;3 квартал 2004 року (з урахуванням 1-го півріччя 2005 року) - на 82,1 тис. грн..

За результатами перевірки ДПІ у Малиновському районі міста Одеси, 27.03. 2006 року, було винесено податкове повідомлення - рішення № 0001932301/0, яким було визначено за порушення - п. 4.1 ст. 4, п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.7 п. 5.2, п. 5.9 ст. 5, п. п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, п. п. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" ВАТ „Янтар" на суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, а саме донараховано податок на прибуток у сумі 163500 грн., та застосовані штрафні санкції у сумі 63090 грн.,

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив із наступних мотивів.

З приводу порушення позивачем вимог п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", за фактом використання у власному господарському обороті на розрахунки за придбані товари, роботи та послуги для ВАТ „Янтар" та занизило валовий дохід на суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді в розмірі 287,2 тис, грн., в т.ч. по періодам: 3-й квартали 2004 року - на 82.4 тис. грн.; 2004 року (з урахуванням 3-х кварталів 2004 року 82,4 тис. грн.) - на 140,4 тис. грн.; 1 кв. 2005 року - на 48,0 тис. грн.; І півріччя 2005 року (з урахуванням 1 кв. 2005 року) - на 96,6 тис. грн.; З квартали 2004 року (з урахуванням 1-го півріччя 2005 року) - на 146.8 тис. грн.., суд першої інстанції встановив наступне.

29.05. 2003 року позивач уклав договір комісії №03/05/30 з ТОВ „Ексім-Проект ЛТД",та в подальшому: 06.08.2003 року за № 03/08/07, 05.11.2003 року за № 03/11/06, 09.04.2004 року за № 04/04/14, 24.06.2003 року за № 04/06/25, 23.09.2004 року за № 04/09/24, 01.07.2003 року за № 01/07/04, також укладалися договори згідно яких ВАТ „Янтар", як комісіонер зобов'язалось від свого імені, але за дорученням і за грошові кошти ТОВ „Ексім-Проект ЛТД", як комітента придбати для Комітента товар (найменування, кількість і характеристика якого вказана у додатках до договорів) і передати його Комітенту.

Зазначені договори комісії у встановленому законом порядку не були визнані недійсними, згідно ст. 235 УК України, тобто є дійсними.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Приписами п.п. 1.22.1 п.1.22 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", визначено, що безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

В п.п. 2.3.4 п.2.3 розділу 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N 925/11205), зазначено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, „приховування об'єкта оподаткування", „розкрадання", „привласнення", „описка" тощо).

Вивчивши Акт перевірки ВАТ „Янтар" від 15.03.2006 року, та надані відповідачем докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в п. 2.1.3 Акту перевірки, відсутні будь-які посилання на первинні документи, та взагалі відсутні такі первині документи, щодо придбання товарів, робіт чи послуг ВАТ „Янтар" за кошти отримані від ТОВ „Ексім-Проект ЛТД" згідно договорів комісії.

Вирішуючи питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що кошти, які комітент передає комісіонеру не передавались йому у власність або користування, а за виконану роботу (вчинення правочинів) в термін визначений договором комісіонер отримує лише винагороду. Комітент та комісіонер згідно приписів Цивільного кодексу України мають право на відмову від договору комісії, та зазначені питання відносяться до господарської діяльності підприємств.

Також в якості підстави для задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що перевіряючими під час перевірки не з'ясовувалося чи виконувались позивачем зобов'язання за договорами комісії, а саме чи укладалися правочини від свого імені, але за рахунок ТОВ „Ексім-Проект ЛТД", чи перераховувалися кошти для виконання таких правочинів.

З приводу порушення позивачем приписів 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" суд першої інстанції виходив із наступного.

В акті перевірки п. 2.2.1 вказано, що внаслідок порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 2 ст. З Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ( п.2.2.1 акта перевірки ) щодо невідповідності даних бухгалтерського та податкового обліку даним декларації про прибуток підприємства, валові витрати підприємства за 1 півріччя 2004 року завищені на 152,4 тис. грн., суд першої інстанції зазначив, що вказане порушення було встановлено попередньою перевіркою, але підприємство в порушення пп. 5.2.7 п. 5.2. ст. 5 вищевказаного Закону в декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2004 року не зменшило валові витрати на суму 152.4 тис. грн., яка не врахована в попередніх податкових періодах у зв'язку з допущеними помилками та яка була виявлена попередньою документальною перевіркою підприємства, однак вказана помилка підприємством самостійно виправлена в податковій декларації з податку на прибуток за 2004 рік.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В п.п.5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", зазначено, що до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Положеннями ч.2 ст. 3 Закону України„Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16.07.1999 року (з змінами та доповненнями), передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Вирішуючи питання, суд першої інстанції зазначив, з акту про результати планової документальної перевірки ВАТ „Янтар" за період з 01.10.2002 року по 01.07.2004 року № 27/2311, вбачається, що перевірка проведена в період з 11.10.2004 року по 08.02.2005 року, та акт виготовлений 08.02.2005 року, що позбавило можливість у позивача зменшити валові витрати на суму 152,4 тис. грн.. в декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2004 року , оскільки про зазначені обставини позивачу стало відомо з моменту виготовлення акта, тобто з 08.02.2005 року, а відповідачем не надано доказів порушення позивачем положень ч.2 ст.3 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак дійшов до висновку про відсутність факта порушення позивачем приписів п.п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо встановлення перевіряючими факту ведення підприємством податкового облік приросту (убутку) балансової вартості запасів з порушенням вимог п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, а саме без врахування витрат на їх переробку, суд першої інстанції виходив із того , що для застосування п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", передбачено застосування Положень (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 „Запаси" та № 16 „Витрати".

Позивачем при заповнені додатку К1/1 декларації про прибуток визначена балансова вартість запасів, у тому числі готової продукції (рахунок бухгалтерського обліку 26), що призвело до заниження валового доходу на 255,3 тис. грн., та до заниження суми валових витрат в 1 кв. 2005 р. в сумі 15,4 тис. грн.

Положеннями п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Отже, податковий облік приросту (убутку) ведеться на всіх стадіях ( на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції) в частині матеріальної складової.

Проаналізувавши викладені відповідачем порушення ( п.2.1.4. Акта перевірки) суд першої інстанції дійшов до висновку , що відповідачем чітко не зазначено в чому полягає зміст порушення, не зазначені первинні документи та інші докази, які б свідчили про встановлення факту порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок відсутності факту посилання відповідача на законодавчо врегульований алгоритм розрахунку обліку приросту (убутку) запасів.

З приводу порушення щодо не віднесення позивачем електропогрузчиків, вітрин та аналізаторів молока до 3 групи основних фондів суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до п.п.8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного

оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Приписами ст. 1 Закону України „Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільний транспорт, це одна із галузей транспорту (автомобільний, залізничний, повітряний, водний), а автомобіль, це колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Урахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов до висновку що позивач правомірно відніс до 2 ї групи основних фондів електропогрузчики, оскільки вказані засоби виробництва не підпадають під визначення автомобілю. Також суд вважав , що позивач правомірно відніс : аналізатор якості молока «Емілк», ваги CAS LP-15R, вітрину холодильну, піч сушильну, рокла( візок), візок гідравлічний до 2-ї групи основних фондів, оскільки в акті перевірки відповідач взагалі не зазначив опис приладів та обладнання, а лише висловив особисту думку перевіряю чого щодо віднесення вказаного обладнання до 3 групи.

Окрім того, суд першої інстанції в якості підстави для задоволення позову послався на пояснення представника відповідача, який безпосередньо приймав участь у проведенні перевірки, та який, у свою чергу, не надав суду будь-яких доказів щодо обставин та нарахованих сум податків, а також щодо відповідності зазначених в висновках акта перевірки по нарахованим податкам та сумою зобовязання за основним платежем визначеним у спірному податковому повідомленні рішенні.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств ".

Доводи апеляційної скарги у цій частині спірних правовідносин колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

З приводу порушення позивачем приписів пп. «в», п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" суд першої інстанції встановив, що 16.09.2001 року, ВАТ „Янтар" уклало договір поставки сирів № 58/08-02 з ТОВ „Продагропоставка". Згідно п. 3.1 Договору, ТОВ „Продагропоставка" зобов'язано провести сплату за товар в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом семи днів. На підставі договору ВАТ „Янтар" відвантажив ТОВ „Продагропоставка" продукцію (сир), що підтверджується накладними: від 19.09.2002 року № ВАТ-002157 на суму 54 381,89 грн., від 23.09.2002 року № 146 на суму 94 593,40 грн., та від 24.09.2002 року № 150 на суму 41 256,60 грн. ТОВ „Продагропоставка" з ВАТ „Янтар" за поставлену продукцію не розрахувалось. ВАТ „Янтар" направило на адресу ТОВ „Продагропоставка" претензію від 22.10.2002 року за вих., № 89/10 на суму 185231,89 грн., на що позивач 15.11.2002 року отримав відповідь про визнання суми заборгованості в розмірі 185231,89 грн., та зобов'язалося після надходження коштів на рахунки ТОВ „Продагропоставка" погасити заборгованість.

Встановивши відсутність з боку позивача порушення, суд першої інстанції виходив із того, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування приписів пп. «в», п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки в претензії не визначений строк її виконання , а відтак неможливо встановити факт пропуску позивачем 90-денного періода з якого позивач повинен звернутись до суду із заявою про стягнення заборгованості або порушення справи про банкрутство чи стягнення заставленого майна.

Окрім того, при вирішенні спірного питання, суд першої інстанції врахував наявність постанови про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб та директора ТОВ «Агропоставка» за ознаками ч.4 ст.190 КК України.

Урахувавши наведене суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність факту порушення позивачем приписів пп. «в», п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Між тим у цій частині спірних правовідносин, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що претензія розглядається в місячний строк, який відповідно до вимог ст.7 ГПК України обчислюється з дня одержання претензії, а отже не встановив факту розгляду претензії та закінчення перебігу 90 денного строку з моменту закінчення строків на розгляд претензії чи з моменту отримання відповіді на претензію

Відповідно п.п. 12.1.1 п. 12.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", передбачено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а)платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна; б)зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством; в)за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Приписами пп. 12.1.2 п. 12.1. ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", визначено, що платник податку - продавець зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту або відшкодованої за рахунок страхового резерву згідно із пунктом 12.3 цієї статті, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій: а)суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини; б)сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом); в)продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законодавством, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків, та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Враховуючи, що позивач не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених статтею 7 ГПК України та, відповідно, не звернувся протягом 90 днів до суду, колегія суддів вважає, що ним допущені порушення законодавства, а тому рішення податкового органу в частині застосування фінансових санкцій в цій частині спірних правовідносин є промірним.

Суд першої інстанції наведене не врахував та помилково дійшов до висновку про ґрунтовність позовних вимог у цій частині спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанцій при вирішені справи у частині визначення порушення позивачем вимог пп. «в» п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та таке є підставою для скасування оскаржуваного рішення в цій частині та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Між тим суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи в інший частині позовних вимог не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга в цій частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196,197, 201, 205, 206,207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2009 року у справі № 2-а-693/09/1570 в частині позовних вимог про скасування рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0001932301/0 від 27 березня 2006 року, щодо встановлення порушення позивачем приписів пп.12.1.2 п.12.1. ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" скасувати, ухвалити в цій частині позовних вимог нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2009 року у справі № 2-а-693/09/1570 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян