Ухвала суду № 18667064, 05.07.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2011 р.Справа № 2-а-3543/10/1570 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Коваля М.П.,

суддів Потапчука В.О.,

Семенюка Г.В.,

при секретарі Журкіній І.І.,

за участю : представника апелянта Бровченко А.М.

представника позивача Пущенської О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернешнл»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 р. № 0000291520/0,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року зазначений адміністративний позов задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 16.03.2010 року №0000291520/0.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції апелянт подав апеляційну скаргу, згідно якої просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволені адміністративного позову відмовити, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судлового засідання, про що є докази в матеріалах справи: ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл»та СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі сповіщені згідно телефонограм в матеріалах спарви (а.с. 130, 131), представники прибули до суду та надали свої пояснення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції залишає її без змін, якщо визнає, що судом першої інстанції ухвалене рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено позапланову перевірку декларації з податку на додану вартість ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл»за грудень 2009 року (а.с.22), січень 2010 року 9а.с.23), за результатами якої складений акт від 10.03.2010 року

№ 131/15-2/20005502/51 (а.с.16-20). Перевіркою встановлені порушення ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕШНЛ»п.п.7.2.6 п.7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було занижено податкові зобовязання, належних до сплати в бюджет у розмірі 87 596 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийнято податкове повідомлення - рішення від 16.03.2010 року № 0000291520/0 (а.с.21), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 87 596 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19 857,50 грн., а всього 107 453,50 грн.

Апелянт в своїй скарзі зазначає, що податкове зобовязання, податковий кредит та суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або бюджетному відшкодуванню визначаються виключно за звітний податковий період (календарний місяць), без перенесення результатів на наступні періоди. У звязку із чим податкова накладна, яка є підставою для формування податкового кредиту, має бути отримана покупцем у звітному податковому періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобовязань продавця. При цьому, правильність задекларованої позивачем суми і товарність операцій, з яких виникла ця сума, представником відповідача не заперечувались. Судом першої інстанції дані посилання апелянта не прийняті, а тому він вважає рішення суду першої інстанції незаконним.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта з наступних підстав.

Відповідно до приписів пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі за текстом Закон «Про ПДВ») «Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом».

Законом про ПДВ також передбачено підстави й порядок включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду платником податків.

Так, право на податковий кредит платника податків виникає за правилом «першої події», а саме, або по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що безпосередньо передбачено приписами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону Про ПДВ. Зазначеним приписом Закону «Про ПДВ»визначено саме подію, із настанням якої Закон повязує виникнення права платника податку на податковий кредит. В свою чергу зазначеною нормою Закону не визначено обставин, які б визначали обовязок платника податків включати суми ПДВ до складу податкового кредиту саме за правилом «першої події»чи надавали б вичерпний перелік юридичних підстав для включення платником податків сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також слід зазначити, що п. 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено момент, із яким Закон повязує право платника податків на включенням сум ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду: а саме по даті податку товарів (робіт, послуг), що і було відображено Позивачем в складі податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за грудень 2009 року та січень 2010 року.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ»податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Тобто в Законі «Про ПДВ»міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон Про ПДВ містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону Про ПДВ здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про ПДВ», приписами якого встановлено, що «Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими

накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)» . При цьому у системному звязку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону Про ПДВ визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ»правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону «Про ПДВ»надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) та перелічені в додатках до акту перевірки складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону «Про ПДВ»та наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення»від 30 травня 1997 року N 165 (із змінами і доповненнями), що не оскаржувалось представником апелянта у судовому засіданні та апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону «Про ПДВ»податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абз .3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ», відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що Законом «Про ПДВ»передбачається й відповідальність платника податків за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними, а саме відповідно до абз.2 п.п.7.4.5. п. 7.4. статті 7 «У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. .п. 7.4,пункту 7.5. статті 7 Закону «Про ПДВ»включило до Розліду 2 «Податковий кредит»податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2009 року та січень 2010 року суми ПДВ, підтверджені податковими накладними, отриманими позивачем від контрагентів у звітному періоді. Крім того, до складу податкового кредиту вказаних податкових декларацій позивача включило лише сплачені постачальникам товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість.

В свою чергу, Закон «Про ПДВ»містить норму, яка встановлює, що платник податків повинен забезпечувати ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яким і підтверджується отримання податкових накладних таким платником податків.

Так, приписами п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону «Про ПДВ»визначено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Тобто, судом першої інстанції правомірно встановлено, що зазначеною нормою Закону «Про ПДВ»передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних. Тобто вимогами вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних. В свою чергу пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість. Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що отримані податкові накладні відображаються платником податків у розділі I реєстру ( у графі 2 згідно приписів пункту 9.2. Порядку) .

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Колегією суддів встановлено, що позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у додатку до акту перевірки вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях за грудень 2009 року та січень 2010 року. Тобто, позивачем у передбаченій чинним законодавством (приписами п.п 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ та приписами пунктів 1,7,8 Порядку) правовій формі відображено відомості щодо дати отримання податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податкових деклараціях за грудень 2009 року та січень 2010 року, що і було встановлено судом першої інстанції.

Щодо апеляційних доводів про те, що позивач не скористалося правом на подання скарги до податкового органу як на підставу для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту того періоду, в якому такі податкові накладні були виписані постачальниками, а саме:посилання на приписи абз.2 п.п 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону «Про ПДВ»з боку апелянта є неправомірним з огляду на те, що відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР визначено наступне: «У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)».

Тобто, зазначеною нормою Закону «Про ПДВ» чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову

накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обовязок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. По-друге, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон «Про ПДВ»не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття «відмови від надання податкової накладної»та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто орган державної податкової служби не має передбачених законодавством прав чи повноважень застосовувати поняття «відмова від надання постачальником податкової накладної»без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

Крім того, необґрунтованими є й посилання апелянта стосовно того, що позивач не звернувшись зі скаргою на постачальника, автоматично не скористалося правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні, а саме: у грудні 2009 року та січні 2010 року. Такі висновки акту перевірки також не базуються на жодному приписі Закону «Про ПДВ»з огляду на те, що жодною нормою цього законодавчого акту не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у звязку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом Про «ПДВ»не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обовязкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Надання до перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в додатках до акту перевірки, відображення позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих/отриманих податкових накладних за грудень 2009 року та січень 2010 року і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування апелянтом до позивача приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону «Про ПДВ»є неправомірним, оскільки постачальники товарів (робіт, послуг) жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу позивача, що й підтверджується додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ, оригіналами отриманих позивачем податкових накладних та реєстром виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2009 року та січень 2010 року, в якому відображено факт отримання оригіналів податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином апелянт, заперечуючи проти позову не довів існування тих обставин, якими він обґрунтовує правомірність складеного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернешнл»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 р. № 0000291520/0 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/