Постанова № 18665899, 06.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2011 року № 2а-11645/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Качура І.А. , суддів Амельохіна В.В. Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Хрімлі К. О. вирішив в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології будівництва"

доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2009р. В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень №0004162305/0/52552 від 04.12.2009р. №0004152305/0/52551 від 04.12.2009р., №0089581703/0/52368 від 04.12.2009р.

В обґрунтування на заявлений позов, представник позивача зазначив, що не погоджується з виявленими порушеннями з огляду про наступне.

Щодо порушення п.п.7.2.1. п.7.2., пп.7.4.4. п.7.4., пп.7.4.5. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач зазначає, що висновок відповідача, який базується на фіктивній діяльності ТОВ «Артвіль»не відповідає чинному законодавству, оскільки як зазначає п.7.4.5. Закону України №168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6.) На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у І півріччі 2009 року були надані податкові накладні, які не мали недоліків, і порядок яких відповідав встановленому чинним законодавством. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість на думку позивача, не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту реєстрації такої особи і до моменту включення з державного реєстру. Позивач зазначає, що не може нести відповідальність за несплату податків як за своїх контрагентів, так і за можливу недостовірність відомостей, оскільки не знав, та не міг знати, що відомості є недостовірними. Тому вважає, що правомірно відніс до складу валових витрат вартість придбаних товарів(робіт, послуг) з податку на додану вартість, на підставі наявних первинних документів.

Щодо ненадання документів під час перевірки, позивач зазначає, що п.9. ст..11 Закону України «Про державну службу в Україні»передбачає порядок отримання податковими органами копії документів від підприємств на яких проводяться перевірки. Зазначене свідчить про те, що копії фінансово-господарських та бухгалтерський документів субєктів господарювання не даються за письмовими запитами органів податкової служби, а вилучаються у відповідності до встановленої законодавством процедури.

Щодо твердження відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.4. п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині включення до складу податкового кредиту у лютому 2008 році суму ПДВ при придбанні у фінансовий лізинг легкового автомобіля, що призвело до завищення суми податкового кредиту у розмірі 151535,07 грн. Посилаючись на вимоги пп..7.4.2. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач зазначає що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Тому податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі вартості легкових автомобілів, які належать до основних фондів, включений до податкового кредиту, а не віднесений до валових витрат підприємства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, зазначив, що виявлені порушення не відповідають дійсності, а тому просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши що, під час проведеної перевірки виявлено порушення позивачем пп.7.2.1 п.п.7.2.4. п.7.2.ст.7, пп.7.4.2. пп.7.4.4. п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.8.1. ст..8, п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п.5.3.9.. п.5.23 ст.5, пп.5.4.10 п.5.4. ст..5, п.п.11.2.1. п.11.2. ст..11, пп.12.1.5. п.12.1. ст..12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».Тому, на його думку виявлені порушення за актом проведеної перевірок відповідають дійсності, а заявлені позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду зазначене, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду про наступне.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва (надалі відповідач) було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології будівництва»(надалі-позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р.

За результатами перевірки складено акт №5845/2305/3145811 від 20.11.2009р., яким встановлено порушення Закону України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств, «Про податок з доходів фізичних осіб»

За результатами виявлених порушень відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04.12.2009р. №0004152305/0/52551, від 04.12.2009р. №0004162305/0/52552, від 04.12.2009р. №0089581703/0/52368.

З огляду на вищевикладене та враховуючи виявлені порушення суд зазначає наступне.

Щодо оскарження податкового повідомлення рішення № 0004162305/0/52552 від 04.12.2010р.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємому періоді (з 01.01.08 по 30.06.09) здійснював будівництво будівель та споруд нежитлового призначення власними силами та з залученням сторонніх організацій, придбанням будівельних матеріалів з подальшим їх використанням у будівництві будівель та споруд для замовника, придбанням паливно-мастильних матеріалів, придбанням основних фондів у фінансовий лізинг, утримання орендованих офісних та складських приміщень, придбання офісного обладнання та матеріалів за безготівковий рахунок.

За податковими накладними, встановлено, що загальна сума податкового кредиту, яка підтверджена податковими накладними та занесена до реєстру отриманих податкових накладних за січень 2008року становить 6665240,93грн. позивачем задекларовано в рядку 17 "Усього податкового кредиту" Декларації з податку на додану вартість за січень (вхідний №3514 від 14.02.08) в сумі 8363221грн., сума яка не підтверджена податковими накладними становить 1697980,07 грн. Загальна сума податкового кредиту, яка підтверджена податковими накладними та занесена до реєстру отриманих податкових накладних за лютий 2008року становить 92154448,95грн. позивачем задекларовано в рядку 17 "Усього податкового кредиту" Декларації з податку на додану вартість за лютий в сумі 12031854грн., сума яка не підтверджена податковими накладними становить 2816405,05грн.

Тобто, встановлено порушення вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон „Про ПДВ").

За даними первинних документів (актів виконаних робіт) загальна вартість послуг, отриманих позивачем від ТОВ "Артвіль" за період з 01.06.2009р. по 30.06.2009р. становить 9500000 грн., в т.ч ПДВ 1583333,33 грн.

Позивачем віднесено до складу податкового кредиту в червні 2009року будівельно-монтажні роботи від ТОВ "Артвіль", згідно податкових накладних: № 261 від 25.06.09 на суму 5490000грн. в т. ч. ПДВ - 915000,00грн. та № 262 від 26.06.09 на суму 4010000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 668333,33грн.

Тобто, в порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону „Про ПДВ" позивачем завищено податковий кредит по податку на додану вартість за червень 2009 року в загальній сумі 1583333,33 грн.

Відповідно до підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону „Про ПДВ" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктами 7.4.1. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону „Про ПДВ", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Згідно з п. 13 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79, реєстрація платника податку на додану вартість здійснюється за заявою особи.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 (далі по тексту - Порядок №165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 18 Порядку №165 визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку-продавця.

Відповідно до п.5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Крім того, позивачем включено до складу податкового кредиту у лютому місяці 2008року суму податку на додану вартість при придбанні в ТОВ "Уні Кредит Лізинг" (код 33942232) у фінансовий лізинг легкового автомобіля „Ланд Крузер" згідно податкової накладної від 15.02.08 №115 на суму 909210,44грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 151535,07грн. Сума податку на додану вартість у розмірі 151535,07грн. відображена та включена в загальну суму в реєстрі отриманих податкових накладних за лютий 2008р., яка становить 9215448,95грн.

Тобто в порушення підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону „Про ПДВ",а саме позивачем включено до складу податкового кредиту в лютому 2008року суму податку на додану вартість у розмірі 151535,07грн. при придбанні легкового автомобіля, чим завищено загальну суму податкового кредиту у розмірі 151535,07грн.

Підпунктом 7.4.2. пункту 7.4 статті 7 визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Щодо взаєморозрахунків позивача з ТОВ «Артвіль»(код 34645291), яке зареєстроване у ДП1 у Святошинському р-ні м.Києва, та за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома, засновником та директором є громадяни який установчі, реєстраційні та звітні документи, не підписував, будь-які фінансово-господарські документи підприємства не підписував.

Тобто, договір на здійснення будівельно-монтажних робіт №1К-05/09-БМР від 25.05.2009року, укладений між позивачем та ТОВ "Артвіль" не спричинив реального настання правових наслідків, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, вважається правочином.

Відповідно до статі 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги статті 207 Цивільного кодексу України визначає, що для письмових правочинів юридичних осіб, а саме вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплені печаткою.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (п.1); недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (п.2).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за №168/704 із змінами та доповненнями передбачено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.16 ст.2 вищезазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 13 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 (зареєстроване в Міністерстві юстиції 03.04.2000р. № 208/4429) реєстрація платника податку на додану вартість здійснюється за заявою особи.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997 р. за №233/2037 зі змінами та доповненнями (далі по тексту - Порядок №165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 18 Порядку №165 визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку-продавця.

Відповідно до п.5 Порядку №165 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

За даними первинних документів (актів виконаних робіт) загальна вартість послуг, отриманих позивачем від ТОВ "Артвіль" за період з 01.06.2009р. по 30.06.2009р. становить 9500000 грн., в т.ч ПДВ 1583333,33 грн.

На виконання умов позивачем віднесено до складу податкового кредиту в червні 2009року будівельно-монтажні роботи від ТОВ "Артвіль", згідно податкових накладних: № 261 від 25.06.09 на суму 5490000грн. в т. ч. ПДВ - 915000,00грн. та № 262 від 26.06.09 на суму 4010000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 668333,33грн.

В порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону „Про ПДВ" підприємством завищено податковий кредит по податку на додану вартість за червень 2009року в загальній сумі 1583333,33 грн.

Таким чином донарахування позивачу по податку на додану вартість у розмірі 9373880,28 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0004152305/0/52551 від 04.12.2010 р.

За результатами проведеної перевірки зокрема було встановлено, що позивачем в порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 п.п.5.4.10 п.5.4 ст.5, п. 5.9 ст.5, п.п.8.2.2 п.8.2, п.п.8.3.1, п.п.8.3.2 п.8.3 ст.8 п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 п.п.12.1.5 п. 12.1 ст.12 Закону України від 28.12.1994р. за №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (далі по тексту - Закон «Про прибуток») в частині несвоєчасної сплати податку на прибуток на загальну суму 2512821,75 грн. в т.ч: за І квартал 2008року в сумі 814228,0 грн., за II квартал 2008 року в сумі 1698593,75 грн. та занижено податок на прибуток за IV квартал 2008 року в сумі 600638,0 грн. .

Позивачем не відображено та не задекларовано за період з 01.01.08 по 30.06.09р. балансову вартість запасів усього, у тому числі: на складах (місцях зберігання ) суми залишків на кінець звітного періоду по рахунках №20 «Виробничі запаси», №22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети», та невірно визначено залишки на кінець звітного періоду по рахунку №28 «Товари»за період з 01.01.08 по 30.06.09 всього на суму 220373,67грн., в тому числі: по рахунку №28 «Товари»всього на суму 178801грн. по рахунку №20 «Виробничі запаси»всього на суму 1041,31 грн., по рахунку №22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»всього на суму 40531,36 грн.

Занижено загальну суму валових доходів за період з 01.01.08 по 30.06.09 на суму 220373,67 грн. в зв'язку із помилкою допущеною при розрахунках балансової вартості, чим порушено п.5.9 ст.5 Закону "Про прибуток».

Згідно з пунктом 5.9 статті 5 Закону «Про прибуток»платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (за текстом - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

На підставі зазначеного встановлено порушення вимог п.п.12.1.5 п.12.1 ст.12 «Про прибуток», позивачем занижено валовий доход на суму 934448,08грн. в т.ч. за : ІІІ кв.2008р.- 393500,4грн., ІV кв.2008р. -29474,4грн., І кв. 2009року 511473,28грн.

Згідно з підпунктами 12.1.4, 12.1.5 пунктом 12.1 статті 12, повідомлення про збільшення валових витрат або валового доходу, з посиланням на відповідні положення підпунктів 12.1.1 та 12.1.2цього пункту, платник податку - продавець надає податковому органу разом з декларацією за звітний період та іншими первинними документами, які підтверджують наявність дебіторсько- кредиторської заборгованості. Платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а)або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б)або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису. Крім того, визначення валових витрат за період з 01.01.08 по 30.06.09 згідно документів наданих для перевірки, встановлено їх заниження (завищення) всього у сумі 8163481,83грн., у тому числі: за І квартал 2008 року завищено в сумі 5188170,88грн., за ІІ квартал 2008 року завищено в сумі 4672312,33 грн., за III квартал 2008року занижено в сумі 2667884,33грн., за IV квартал 2008року занижено в сумі 5103653,05грн, за І квартал 2009року занижено в сумі 2382219,0грн., за II квартал 2009року завищено в сумі 8456755,0грн.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України № 996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про прибуток», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону «Про прибуток»передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби не пов"язані з веденням господарської діяльності.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону «Про прибуток»).

Відповідно до абзацу 5 підпункту 5.4.10. пункту 5.4 статті 5 Закону «Про прибуток»не включаються до складу валових витрат витрати платника податку (крім витрат на оплату праці) на утримання і експлуатацію приміщень житлового фонду (крім житлового фонду, визначеного у підпункті 5.4.9 цієї статті), побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що використовуються з іншими цілями, ніж зазначені у цьому підпункті, або іншими платниками податку, ніж зазначені у цьому підпункті; витрати, пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

В період з 01.01.2008р. по 30.06.2009р. в сумі 27'696'889,00 грн. на підставі таких документів: оборотно-сальдові відомості по pax. 10 встановлено заниження амортизаційних відрахувань всього у сумі 6404285,0 грн., в тому числі за І квартал 2008року заниження становить в сумі 1948161грн., за II квартал 2008 року завищення становить в сумі 2005761грн., за III квартал 2008року заниження становить в сумі 28035,0грн. за ІV квартал 2008року заниження становить 359314,0грн. за І квартал 2009року заниження становить 3267218,0грн. за ІI квартал 2009року заниження становить 2087318грн.

Зазначене призвело до порушення позивачем вимог п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8, п.п.8.3.1 , п.п.8.3.2 ,п.8.3 ст.8 Закону «Про прибуток».

Відповідно до підпункту 8.1.1, пункту 8.1 статті 8 Закону „Про прибуток", під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно до підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8, основні фонди підлягають розподілу за такими групами, зокрема, група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

Підпунктами 8.3.1, 8.3.2 пункту 8.3 статті 8 Закону „Про прибуток" визначено порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.

Згідно з підпунктом 8.3.7 пункту 8.3 статті 8, амортизація окремого об'єкта основних фондів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об'єкта відноситься до складу валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.

Відповідно до підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) податковий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать як про заниження, так і про завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Тобто з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що податкове повідомлення рішення № 0004152305/0/52551 від 04.12.2010 р. прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0089581703/0/52368 від 04.12.2010р.

Проведеною перевіркою щодо правильності обчислення податку з доходів фізичних осіб встановлено, що позивачем не оподатковано суми відшкодованих добових виплат по Україні, відповідно до "Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" від 31.03.1998року № 218/2658 (виплачено добові, при відсутності відмітки про вибуття у відрядження, прибуття в пункти призначень, вибуття з них і прибуття до місця постійної роботи, тобто дати та підпису уповноваженої особи, яка здійснює відповідні відмітки), чим порушено п. 9.10 ст.9 та п. 19.2а ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 p. № 889-IV (далі по тексту-Закон України № 889).

Перевіркою встановлено, що по 9-ти працівниках утримано податку з доходів фізичних осіб в розмірі 0,00 грн., за даними перевірки слід утримати суму в розмірі 2190,14, а саме: за 02.2008р. - 392,83 грн. та за 04.2008р. - 1797,31 грн.

Позивача не включено до оподатковуваного доходу, дохід, виплачений працівникам підприємства у 2008 - 2009р.р. А саме, відповідно до колективної заяви працівників позивача від 13.03.2009р. на підприємстві існувала заборгованість по оплаті за виконані роботи. Відповідно даних перевірки необхідно утримати всього 15726,90 грн., а утримано 1 175,56 грн., а саме за 2008р. недоутримано 14428,34 грн. та за 2009р.-123,00грн.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України №889, дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України.

Згідно з підпунктом 1.15 статті 1 Закону України №889 податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до статті 232 Цивільного кодексу правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Підпунктом 6.3.2 пункту 6.3 статті 6 Закону України №889 визначено, що платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним

податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав, а також у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Працедавець відображає у складі річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та заяв про відмову від такої пільги.

Податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги.

Згідно підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України № 889 податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідно пункту 7.1 статті 7 Закону України № 889 ставка становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Пунктом 9.10 статті 9 Закону України № 889 визначено оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Згідно пункту 19.2 "а" статті 19 Закону України № 889 особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Відповідно підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Таким чином донарахування позивачу по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 64127,64 грн. відповідає вимогам чинного законодавства

З огляду на вищевикладене, враховуючи докази наявні в матеріалах справи, пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог. На думку суду, відповідач, як субєкт владних повноважень довів обставини, якими виявлені порушення за результатами проведеної перевірки, тому прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 71, 97, 160-167 КАСУкраїни, судова колегія Окружного адміністративного суду м. Києва, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні позовних вимог відмовити..

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя І.А. Качур

Судді В.В. Амельохін