Постанова № 18665195, 04.10.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2011 року 13:25 Справа № 2а-0870/6267/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представників позивача ОСОБА_1 (довіреність від 02.08.2011) та ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 05.08.2011), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція» до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

03 серпня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція» (далі іменується позивач) до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області (далі іменується відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 №0000862301/0.

Ухвалою суду від 05.08.2011 відкрито провадження в адміністративній справі.

04.10.2011 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, подав до суду письмові заперечення на адміністративний позов та просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

04.10.2011 представником відповідача заявлено клопотання про зупинення провадження у справі у звязку з необхідністю надання додаткових доказів, а саме: необхідністю проведення перевірки по субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_4, який являється перевізником по договору перевезення, укладеного з позивачем по справі.

Ухвалою суду від 04.10.2011 відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі, оскільки, якщо у випадку коли податковий орган, складаючи акт перевірки та виявляючи певні порушення норм податкового законодавства, зробив висновок про нереальність здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами, то податковий орган зобовязаний здійснити перевірку всіх необхідних обставин та відповідних документів, що стосуються виконання договору. І лише після дослідження та зібрання всіх доказів складати акт перевірки та приймати податкові повідомлення-рішення.

При наявності в податкового органу сумніву щодо належного здійснення господарської діяльності та виконання зобовязань контрагентом позивача, він має, передбачене законодавством, право провести окрему перевірку господарюючого субєкта.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 04.10.2011.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно направлень від 15.11.2010 №557, від 26.11.2010 №607 та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 15.12.2010 №274/23-0/30311986 «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція», код ЄДРПОУ 30311986, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010» (далі іменується Акт перевірки), яким встановлено з боку позивача порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року №0000862301/0. Вважаючи, податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, який обґрунтовує наступним.

27.12.2010 позивачем отримано податкове повідомлення-рішення за №0000862301/0 про визначення зобов'язання та штрафної санкцій на загальну суму 264298 грн. 50 коп. з податку на додану вартість.

В своєму адміністративному позові позивач вказує, що згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, (далі іменується Закон України №168/97-ВР) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та статтею 8-1 цього Закон, протягом такого звітного періоду у зв'язку з здійсненням саме товарних операцій підтверджується настання подій, які впливають на формування податкового кредиту зокрема договору купівлі-продажу. Підставами для здійснення операцій були договори укладеними між позивачем та ПП «Промтехбуд-Постач», податкові накладні та видаткові накладні, довіреності на право отримання товару, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що а договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у гласність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач вказує на те, що в Акті перевірки відображено здійснення господарської операції за договором купівлі-продажу без урахування умов укладення, виконання та відображення у бухгалтерському обліку, а здійснюється припущення перевіряючими, щодо відсутності документів бухгалтерського обліку. Які в свою чергу підпадають під вимоги ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою передбачено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п. 2.3.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Позивач вражає, що на підставі п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлені документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, надані до перевірки податкові накладні виписані приватним підприємством «Промтехбуд-постач» з лютого 2008 року по березень 2009 року відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та дають право формувати позивачу податковий кредит за: грудень 2007 року у сумі 12066 грн., січень 2008 року у сумі 18111 грн., лютий 2008 року у сумі 17444 грн., березень 2008 року у сумі 11329 грн., квітень 2008 року у сумі 34223 грн., травень 2008 року у сумі 4154 грн., червень 2008 року у сумі 10780 грн., жовтень 2008 року у сумі 25920 грн., листопад 2008 року у сумі 31690 грн., грудень 2008 року у сумі 1061 грн., лютий 2009 року у сумі 4129 грн., квітень 2009 року у сумі 5292 грн.

Отже, позивач вважає, що висновки викладені в Акті перевірки спростовуються самими висновками перевіряючих. Що стосується висновку, щодо вироку Василівського районного суду Запорізької області від 24.11.2009 по справі №1-6272009 р., ОСОБА_6 взагалі не приймав участі у здійсненні господарської діяльності ПП «Промтехбуд-постач», а печатку передав ОСОБА_5, є помилковим, оскільки з вироку суду не вбачається здійснення господарських операції між скаржником та ПП «Промтехбуд-постач», тобто висновки є припущенням перевіряючих. Відповідно до п. 2.3.4 Наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327, зареєстровано в Міністерстві петиції України 25.08.2005 за №925/11205 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків, щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання. Таким чином, з вироку суду не вбачається саме взаємовідносини, яки стали підставою для порушення кримінальної справи між позивачем та ПП «Промтехбуд-Постач».

Таким чином, позивач вказує на те, що викладенні в Акті перевірки висновки, щодо порушення вимог п.п.7.4.1,7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР є помилкові оскільки, на сторінках акту посадовими особами відповідача наводяться первинні документи, зокрема податкові накладні, які оформлені належним чином, що не спростовується відповідачем, але вказується на інші первинні документи, які в Законі України «Про податок на додану вартість» жодною статтею не передбачені. Отже, не можливо стверджувати, що позивачем в перелічених періодах було безпідставно сформовано податковий кредит.

Також, з матеріалів справ вбачається, що позивачем було оскаржене податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 №0000862301/0. З хронології дат вбачається наступне: 27.12.2010 винесено податкове повідомлення-рішення; 29.12.2010 направлення скарги до ДПІ у м. Енергодар; 17.01.2011 рішення ДПІ у м. Енергодар про розгляд скарги; 28.04.20.11 отримання відповіді ДПА у Запорізькій області; 10.05.2011 направлення скарги до ДПА України; 08.07.2011 отримання відповіді ДПА України; 03.08.2011 звернення з адміністративним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду.

З огляду на вищевикладене позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач в свою чергу з позовом не згоден, про що наголосив під час судового засідання та виклав у своїх письмових запереченнях.

Заперечення відповідача про встановлення перевіркою у перевіряємому періоді взаємовідносини між ТОВ «СЕМВ» та ПП «Промтехбуд-Постач» з купівлі-продажу допоміжних будівельних матеріалів ґрунтуються на підставі наступного.

Відповідач зазначає, що у видаткових накладних, які позивач отримував від його контрагента за період червня та жовтня 2008 року, відсутні відомості про довіреності на отримання ТМЦ. Зазначає, що до перевірки не надано реєстру видаткових довіреностей та товарно-транспортних накладних щодо фактичного транспортування ТМЦ, а також не надано документів складського обліку.

Вказує, що договорами купівлі-продажу та підряду, укладеними між позивачем та ПП «Промтехбуд-Постач», не передбачено умови поставки товару, тобто взагалі не зазначено за чий рахунок повинне здійснюватися транспортування товару, ким повинен бути фактично перевезений товар та на яких умовах. Згідно інформації Енергодарського ВРЕР ГУ МВС України в Запорізькій області підприємство не має зареєстрованих транспортних засобів.

Відповідач зазначає, що відповідно до вироку Василівського районного суду Запорізької області від 24.11.2009 по справі №1-627 2009 рік, діяльність ПП «Промтехбуд-Постач» визнана фіктивною.

Також вказує, що згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою третьою, пятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на це, відповідач вважає, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентом, не відповідають обовязковим умовам чинності правочину, а саме ч. 3 ст. 203 ЦК України і згідно ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю, а згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Як зазначає відповідач, в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати як податкові зобовязання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Відтак, просить суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, давши оцінку доказам по справі, повно і всебічно зясувавши всі обставин справи, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «Промтехбуд-Постач» укладені договори:

договір купівлі-продажу від 03.12.2007 №1/03-12;

договір купівлі-продажу від 09.01.2008 №1/01-07м;

договір купівлі-продажу від 30.01.2008 №01/10;

договір купівлі-продажу від 06.02.2008 №14/06-02т;

договір купівлі-продажу від 03.03.2008 №14/03;

договір купівлі-продажу від 01.04.2008 №14/04;

договір купівлі-продажу від 05.05.2008 №01/05-08;

договір купівлі-продажу від 02.06.2008 №01/02;

договір купівлі-продажу від 10.10.2008 №01/10;

договір підряду від 28.12.2007 №15-кс/субп.

На виконання укладених договорів позивачу надано ряд первинних документів: видаткових та податкових накладних, специфікацій, актів приймання-передачі, рахунків-фактур, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Судом досліджено дані первинні документи та встановлено, що вони відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, для первинних документів.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1)встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції; 3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обовязковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Проподаток на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку це особі, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи, позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не міститяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальником товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальником своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням його постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок такого постачальникика зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обовязковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обовязковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Позивачем надано суду докази здійснення фактичного перевезення товарів, що підтверджується договором від 10.01.2008 №4/01-08, укладеним з фізичною особою підприємцем ОСОБА_4

Судом досліджені документи, які надані стороною на виконання даного договору, а саме: заявки на перевезення, товарно-транспортні накладні.

Також позивачем в підтвердження реальності здійснених операцій надані накладні на передачу матеріалів у виробництво, картки складського обліку матеріалів та копії банківських виписок в підтвердження оплати здійснених операцій.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, які були викладені в Акті перевірки, щодо відсутності первинних документів та реєстрів видаткових та податкових накладних, оскільки такі документи були надані податковому органу на його письмовий запит про надання інформації, що підтверджується листом від 13.12.2010 №198.

Суд вважає висновки відповідача щодо нікчемності зазначених правочинів такими, що не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на наявність вироку Василівського районного суду Запорізької області по справі №1-627 від 24.11.2009, яким визнано винним ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 та ч. 1 ст. 366 КК України, суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту вироку, ОСОБА_7 визнано винним у створенні підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво), що заподіяло велику матеріальну шкоду державі.

Проте, суд звертає увагу на те, що зазначеним вироком не встановлено факту укладення фіктивних угод саме між ПП «Промтехбуд-Постач» та позивачем, у звязку з чим суд дійшов висновку, що кримінальні дії ОСОБА_7 не мають відношення до позивача та не впливають на право останнього формувати податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Промтехбуд-Постач»за наслідками здійснених реальних господарських операцій.

Виходячи із вищезазначеного, суд дійшов висновку, що викладені в Акті перевірки висновки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є необґрунтованими.

Таким чином, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція» до Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Енергодар Запорізької області від 27 грудня 2010 року №0000862301/0.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська