Постанова № 18654346, 29.09.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2011 року Справа № 2а-7549/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Захарової О.В.,

при секретарі судового засідання:Білоконі Д.І.,

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 04.07.2011 №14-234д),

представника відповідача:ОСОБА_2 (довіреність від 14.07.2011 №12375/10/10-013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську про визнання протиправними дій в частині винесення податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, скасування податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011,

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства «Свердловантрацит» (надалі позивач, ДП «Свердловантрацит») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську (надалі відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську про визнання протиправними дій в частині винесення податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, скасування податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011.

В обґрунтування позову позивачем зазначено таке.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську була проведена позапланова невиїзна перевірка ДП «Свердловантрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період грудень 2010 року, лютий 2011 року, за результатами якої складено акт №421/08-2/32355669 від 20.07.2011.

Перевіркою встановлені порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч. “а” п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП «Свердловантрацит» неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму 85855 грн. за грудень 2010 року сформовану за рахунок укладання нікчемного правочину при придбанні товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Завод високовольтних апаратур».

Висновки СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську засновані на тому, що контрагентом ДП «Свердловантрацит» - ТОВ «Завод високовольтних апаратур», по операціях з якими сформовано податковий кредит спірного періоду, були порушені їх податкові зобовязання, приписи господарського та цивільного законодавства та угоди з якими визнано нікчемними.

На підставі акту перевірки №421/08-2/32355669 від 20.07.2011 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську прийнято податкове повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, згідно якого ДП «Свердловантрацит» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість, з урахуванням штрафних санкцій на 107318,75 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про фіктивність угод, укладених з контрагентом ТОВ «Завод високовольтних апаратур», оскільки здійснення господарських операцій між ДП «Свердловантрацит» та ТОВ «Завод високовольтних апаратур» підтверджено первинними бухгалтерськими документами. ТОВ «Завод високовольтних апаратур» належним чином зареєстровано як субєкт господарської діяльності та як платник податку на додану вартість.

Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що позапланова невиїзна документальна перевірка ДП «Свердловантрацит» проведена у порушення вимог ст.79 Податкового кодексу України.

На підставі вищевикладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову посилаючись на таке.

СДПІ по роботі з ВВП у м. Луганську на підставі наказу №193 від 20.04.2011 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «Свердловантрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період грудень 2010 року, лютий 2011 року, за результатами якої складено акт №421/08-2/32355669 від 20.07.2011. За результатами перевірки встановлені порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч. “а” п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП «Свердловантрацит» занижено податок на додану вартість на суму 85855 грн. за грудень 2010 року.

Зазначений висновок СДПІ по роботі з ВВП у м. Луганську було зроблено у звязку із встановленням факту нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Завод високовольтних апаратур». До перевірки не були надані документи, що підтверджують розрахунки між підприємствами за отримані товари (роботи, послуги). У звязку із ненаданням документів до перевірки, неможливо дослідити стан розрахунків між підприємствами. Та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Відповідач зазначив, що зазначені договори відповідно до п.п. 1,2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. Призначення перевірки, оформлення її результатів та висновки викладені в акті перевірки було зроблено у відповідності до вимог податкового законодавства. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що 20.07.2011 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську проведена позапланова невиїзна перевірка Державного підприємства «Свердловантрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період грудень 2010 року, лютий 2011 року, за результатами якої складено акт №421/08-2/32355669 від 20.07.2011 (а.с.137-152).

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ДП «Свердловантрацит» занижено податок на додану вартість на суму 85855,00 грн. за грудень 2010 року; в порушення ч. “а” п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 51285,00 грн.

На підставі акту перевірки №421/08-2/32355669 від 20.07.2011 СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську прийнято податкове повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, згідно якого ДП «Свердловантрацит» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 85855,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21463,75 грн., на загальну суму 107318,75 грн. (а.с. 38).

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, укладених між ДП «Свердловантрацит» та ТОВ «Завод високовольтних апаратур», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобовязань.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-XII зі змінами та доповненнями (далі Закон №509), рішення, дії або бездіяльність органів державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

За результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку, що вищезазначене податкове повідомлення - рішення є протиправним, з огляду на нижчевикладене.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, у звязку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку слід застосовувати норми Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», які були чинні на момент виникнення даних правовідносин.

Платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, податковий кредит ДП «Свердловантрацит» сформований від основного постачальника - ТОВ «Завод високовольтних апаратур».

Судом встановлено, що між ДП «Свердловантрацит» та ТОВ «Завод високовольтних апаратур» укладено договір поставки №3ВА 12/08/183-Т/4-10 від 16.08.2010 на суму 4678 804,20 грн., згідно якого ТОВ «Завод високовольтних апаратур» є постачальником товару для ДП “Свердловантрацит” (а.с. 48-51).

На підтвердження виконання вищезазначеного договору, а саме здійснення операцій з придбання апаратури електрозвязку позивачем були надані платіжні доручення (а.с. 80, 85, 90,95, 100), податкові накладні, податкові накладні з додатками (а.с. 81, 86,91-94, 96-99, 101-107) видаткові накладні (а.с. 82-84), рахунки-фактури (а.с. 108-110), товарно-транспортні накладні (а.с.111-113), акти прийому передачі (а.с. 117-11120), а також акти передачі апаратури електрозвязку для монтажу, що підтверджує кінцеве використання товару у власній господарській діяльності.

Вказані документи є документами первинного бухгалтерського обліку.

Видаткові накладні, рахунки - фактури та податкові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Висновок Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВВП у м. Луганську про заниження податку на додану вартість обґрунтовано тим, що фінансово-господарські відносини між ДП «Свердловантрацит» та ТОВ «Завод високовольтної апаратури», не спричинили реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по всьому ланцюгу постачання у відповідності до ст.ст. 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 ст. 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів; докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (п. 6 ст. 71 КАС України).

Відтак, податковим органом не надано суду жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансового-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення ПДВ, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

Підставою для відповідальності є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Однак відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у сторін укладених договорів.

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу позивача на вчинення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобовязаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання обєкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари /послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є обєктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи, що здійснення господарських операцій між ДП «Свердловантрацит» та ТОВ «Завод високовольтних апаратур» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, підприємства були належним чином зареєстровані як субєкти господарської діяльності та як платники податку на додану вартість (а.с.14-16, 67-71), та з урахуванням вимог ст. 198 Податкового кодексу України, суд дійшов до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Посилання позивача на порушення порядку проведення позапланової невиїзної перевірки на увагу не заслуговують з наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ДП «Свердловантрацит» з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період грудень 2010 року, лютий 2011 року.

Стаття 20 Податкового кодексу України визначає права органів державної податкової служби. Відповідно до п. 20.1 цієї статті органи державної податкової служби, зокрема, мають право:

20.1.4. проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших субєктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим субєктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому субєкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші субєкти інформаційних відносин зобовязані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обовязку надавати відповідь на такий запит.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

П.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Стаття 78 Податкового кодексу України визначає порядок проведення документальних позапланових перевірок.

П. 78.1 цієї статті передбачено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обовязкова (п. 79.3 ст. 79 Податкового кодексу України).

Як убачається з наказу від 19.04.2011 №184 та пояснень представника відповідача у судовому засіданні, підставою для призначення перевірки зазначено п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, яким передбачено в якості обставини, за якою призначається перевірка, неотримання від платника податків пояснень та їх документальних підтверджень на обовязковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Судом встановлено, що 23.06.2011 за №10102/10/08-217 Спеціалізована СДПІ по роботі з ВПП у м.Луганську звернулась з запитом до ДП «Свердловантрацит» про надання пояснень та їх документального підтвердження, яким просила надати інформацію, пояснення та документальне підтвердження та включення результатів таких операцій до податкового обліку з відповідним їх відображенням у податкових деклараціях за період грудень 2010 року, лютий 2011 року (а.с. 40).

Листом від 14.06.2011 №12/8-376 відповідач відмовив у наданні пояснень, документів з посиланням на необґрунтованість даного запиту (а.с.41-42).

Повторно відповідач звернувся з запитом до позивача 04.07.2011 №11739/10/08-217 про надання пояснень та їх документального підтвердження(а.с.43)

У наданні пояснень та їх документального підтвердження ДП «Свердловантрацит» відмовив також з посиланням на необґрунтованість даного запиту (а.с. 44).

За таких підстав, у разі неотримання від платника податків пояснень та їх документальних підтверджень на обовязковий письмовий запит у відповідності до вимог п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у податкового органу виникає право на призначення перевірки.

Суд не надає оцінку діям платника податку при відмові у наданні пояснень, та документального їх підтвердження на запит податкового органу, оскільки фактично документальна позапланова перевірка здійснена, податковим органом реалізовано право проведення перевірки після вручення під розписку копії наказу у відповідності до вимог п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України. Наказ про проведення перевірки є чинним, у судовому порядку не визнаний нечинним та не є скасованим.

Копію наказу та повідомлення про проведення перевірки позивачем отримано, що не заперечувалось представником у судовому засіданні.

Стосовно посилання позивача про порушення порядку проведення перевірки з підстави того, що позивач завчасно не був повідомлений про проведення перевірки, суд вважає такі посилання необґрунтованими, оскільки нормами Податкового кодексу України не передбачено завчасне повідомлення платника податків про проведення документальних невиїзних перевірок.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій в частині винесення податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії податкове повідомлення-рішення. Саме воно має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав (чи інтересів).

З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача про визнання протиправними дій в частині винесення податкового повідомлення рішення не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ДП «Свердловантрацит» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ДП “Свердловантрацит” при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 2).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 29 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 03 жовтня 2011 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Свердловантрацит» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську про визнання протиправними дій в частині винесення податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, скасування податкового повідомлення-рішення №0002378012 від 12.08.2011, - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську №0002378012 від 12.08.2011.

В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Свердловантрацит» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.)

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 03 жовтня 2011 року.

Суддя О.В. Захарова