Ухвала суду № 18623303, 10.10.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 34/158-А Головуючий у 1-й інстанції: Сташків Р.Б.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" жовтня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Костюк Л.О. та Кучми А.Ю., при секретарі Галай Т.О., за участю представника відповідача Сича Є.Ю. та представників позивача Федоровій М.В., Шаповал В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 1 листопада 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіко»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 000072306/0 від 25.01.2007 р., -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду міста Києва від 1 листопада 2007 року позовні вимоги задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 000072306/0 від 25.01.2007 р., проте відмовлено у задоволенні заяви про зміну позовних вимог.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивача за спірний період сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Сахтехнологія», яке було зареєстрованим платником податку на додану вартість на момент їх складання, та що сума податку на додану вартість, сплачена позивачем у складі вартості придбаних товарів, правомірно віднесена ним до складу податкового кредиту

З таким висновком суду не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за квітень 2005 року

Під час перевірки були встановлені порушення пп. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено відємне значення з податку на додану вартість за квітень 2005 року на загальну суму 875649 грн., про що 25.01.2007 року складено акт № 34/1-23-06-14275539.

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 000072306/0 від 25.01.2007 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 67045,78 грн.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

З системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на момент укладання договору та видачу податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються, оскільки вони вже були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дано належну правову оцінку.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 1 листопада 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Л.О. Костюк

Суддя А.Ю. Кучма