Постанова № 18622681, 12.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2011 р. Справа № 5023/4004/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1. (дов. № 42 від 28.04.2011р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне, Зміївський район, Харківська область (вх. № 3814 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.11 у справі № 5023/4004/11

за позовом Державного підприємства "Світанок", м. Балаклія, Харківська область

до Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне, Зміївський район, Харківська область

про стягнення 1440,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. по справі № 5023/4004/11 (суддя Жиляєв Є.М.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1440,00 грн. боргу, 102,00 грн. витрат з держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. по справі № 5023/4004/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Позивач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав. Його представник в судове засідання 11.10.2011р. не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні рішення у даній справі, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими правомірно зясував, що 17 вересня 2009 року позивач згідно доручення № 5 від 17.09.09р. та видаткової накладної № 03-1-198 від 17.09.2009 року передав відповідачу товар (м'ясо свині у кількості 48 кг) на загальну суму 1440,00 грн., що підтверджено копіями документів, які містяться в матеріалах справи. Відповідач товар від позивача прийняв, про що свідчить підпис на вищевказаній видатковій накладній, проте його вартість позивачу не сплатив.

Колегія суддів визначає, що цивільні права і обовязки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем є підставою вважати укладеним між сторонами правочин, що містить ознаки купівлі продажу (поставки) та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що 25 березня 2011 року за вих. № 01-2-46 позивач на адресу відповідача направив вимогу в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, в якій просив відповідача в семиденний строк з дня отримання вимоги перерахувати суму боргу на вказаний поточний рахунок.

Проте відповідач відповіді на вимогу не надав, вартість отриманого товару не оплатив, накладну та довіреність у встановленому чинним законодавством порядку не оспорив, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Станом на момент розгляду справи відповідач 1440,00 грн. заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, не сплатив та в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обовязок доказування законодавчо покладений на сторони, не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості. Докази сплати боргу у справі відсутні.

Згідно зі статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Сукупність наведених норм процесуального права свідчить про те, що оцінка наданих сторонами доказів на підтвердження відповідних фактів, повинна відбуватись з урахуванням сукупності всіх обставин, які існують на момент розгляду справи.

З урахуванням фактичних матеріалів справи та вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 1440,00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на те, що печатка, якою скріплена довіреність на отримання цінностей, була визнана недійсною ще 16.02.2009р. згідно з вимогами наказу МВС України від 11.01.1999р. № 17, зареєстр. в Мінюсті України 28.04.2009р. за № 264/3557, а в газеті Прем»єр за № 36 від 16.02.2009р. було розміщене відповідне повідомлення про недійсність круглої печатки з відбитком «Д»та кутового штампу ДП «Благодатне», код 22994509. Крім того, в період, на який посилається позивач, керівником підприємства відповідача був Ібрагімов Шамсуді Нагійович, що підтверджується доданими до відзиву на позовну заяву документами, однак жодних довіреностей щодо надання повноважень на укладання від імені ДП «Благодатне»угод та договорів ним не видавалось, а спірний правочин, на який посилається позивач, керівником - Ібрагімовим Ш.Н. не підписувався та схвалювався.

Однак вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Загальним нормативно-правовим актом, що встановлює основні правила виготовлення і використання печаток, є Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджену наказом МВС України від 11.01.1999 року № 17 (з наступними змінами та доповненнями, далі за текстом - Інструкція).

Згідно пункту 3.4. статті 3 Інструкції... відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печатей та штампів, а також законність користування ними покладається на керівників підприємств. Печатки та штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах. Перевірка наявності печатей та штампів здійснюється не рідше одного разу на рік комісією, призначеною наказом керівника підприємства. Про перевірки наявності печатей та штампів здійснюються відмітки в журналі обліку та видачі печатей та штампів після останнього запису. У випадку порушення правил обліку, зберігання та використання печатей та штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються у вільній формі та приймаються до відома керівником підприємства. У випадку втрати печатей та штампів керівники підприємств зобов'язані невідкладно повідомити про це органи МВС України та прийняти заходи щодо їх пошуку.

Однак факт незаконного використання печатки товариства не знайшов свого підтвердження в матеріалах справи. Наявність службового розслідування з цього приводу документально відповідачем не обґрунтована.

Враховуючи вищевказане колегія суддів вважає, що оскільки відповідач своїми подальшими діями, а саме фактом отримання у позивача товару (м»яса свиного у кількості 48 кг) на підставі накладної № 03-1-217 від 17.09.2009р., який до того ж ним не оспорюється, та видачею довіреності № 5 від 17.09.2009р. (аркуші справи 12-13), схвалив укладений правочин, а тому повинен розрахуватись за товар у повному обсязі.

Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі.

За таких обставин, враховуючи положення частини 2 статті 129 Конституції України, за якими основними засадами судочинства є, зокрема, законність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, судова колегія дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а оскаржуваного ним рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. у справі № 5023/4004/11 без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне, Зміївський район, Харківська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011р. у справі № 5023/4004/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 12.10.2011р.