Постанова № 18613784, 19.07.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2011 року Справа № 1170/2а-1411/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А., при секретарі судового засідання Дигас В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кіровограді адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - Кіровоградська ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ №0002281710/0 від 13.10.10 про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9835, 16 грн. і застосованої штрафної санкції у сумі 4917, 58 грн.

Позов мотивовано тим, що вказане податкове повідомлення-рішення прийняте за наслідками невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача по взаємовідносинах з ПП "Альтус" за період з 01.07.08 по 31.07.08, оформленої актом №121/1710/НОМЕР_1 від 01.10.10. За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне включення у липні 2008 року до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинах позивача з ПП "Альтус" у розмірі 9835,16 грн., з огляду на те, що згідно з поясненнями керівника ПП "Альтус" ОСОБА_2, на якого у червні 2008 року переоформлено підприємство, останнє фінансово-господарською діяльністю не займалося. Стверджуючи, що господарські операції між ним та ПП "Альтус" по придбанню товарно-матеріальних цінностей, на підставі яких сформовано податковий кредит у сумі 9835, 16 грн., відбулися у лютому 2008 року, позивач наполягає на неспроможності висновків податкового органу. Посилаючись також на те, що з 31.12.08 він не є платником податку на додану вартість у звязку з реєстрацією його платником єдиного податку, позивач стверджує про безпідставність визначення йому податкового зобовязання з ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням №0002281710/0 від 13.10.10. Оскільки скарги, подані на вказане рішення у межах процедури адміністративного оскарження, залишені без задоволення, позивач просить суд визнати його нечинним та скасувати.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу матеріали і документи. Також просили визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0002281710/1 від 12.01.11, №0002281710/2 від 06.04.11, винесені у межах процедури адміністративного оскарження первинного податкового повідомлення - рішення №0002281710/0 від 13.10.10.

Представник відповідача у письмових запереченнях та у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, стверджуючи про правомірність висновків акту перевірки та спірних податкових повідомлень-рішень. Такі висновки обґрунтовані тим, що податковий кредит у сумі 9835, 16 грн. сформований позивачем за правочином з ПП "Альтус", який визнаний податковим органом нікчемним, таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Посилаючись на невстановлення факту передачі товарів від ПП "Альтус" до позивача, оскільки останнім до перевірки не надані акти приймання-передачі, довіреності, документи, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, сертифікати якості тощо, просила суд у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 18.12.07 зареєстрований як фізична особа підприємець виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради (а.с. 121), перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ, займається господарською діяльністю, повязаною із створенням обєктів архітектури, отримавши відповідну ліценцію серії НОМЕР_3 (а.с. 118 -119).

Працівниками Кіровоградської ОДПІ 01.10.10 проведено невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість позивача по взаємовідносинах з ПП "Альтус" за період з 01.07.08 по 31.07.08, за результатами якої складено акт №121/1710/НОМЕР_1 від 01.10.10 (а.с. 24-35).

Висновками акту констатовані такі порушення позивача:

- підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано податку на додану вартість за липень 2008 року в сумі 9835,16 грн.;

- пункту 1 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, ч.1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині нікчемності правочинів, так як вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На підставі вказаного акту Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002281710/0 від 13.10.10, якими згідно з пп. "б" 4.2.2. п.4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 9 835, 16 грн. за основним платежем та 4917, 58 грн. за штрафними санкціями, а всього на суму 14752, 74 грн. (а.с. 8)

За наслідками адміністративного оскарження вказане рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення, у звязку з чим відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0002281710/1 від 12.01.11, №0002281710/2 від 06.04.11, з тих же підстав і на ту ж суму, що і первинне податкове повідомлення-рішення. (а. с. 82, 89)

Перевіряючи правомірність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, суд дійшов до таких висновків.

Вбачається, що предметом спору є висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту у липні 2008 року, по взаємовідносинах з ПП "Альтус".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних відносин (надалі - Закон), визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначав лише один випадок неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду - непідтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим накладними.

Як передбачено підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

З пункту 1.12.2 акту перевірки №0002281710/0 від 13.10.10 вбачається, що висновки відповідача щодо порушення ФОП ОСОБА_1 вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ґрунтуються на тому, що позивачем у липні 2008 року було сформовано податковий кредит за податковими накладними, які виписані ПП "Альтус" на підставі нікчемного правочину.

Судом встановлено, що згідно з даними поданої позивачем до ДПІ у м. Кіровограді податкової декларації з ПДВ за липень 2008 року, ним у рядку 10.1 (підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою) задекларовано суму податкового кредиту у розмірі 12 106 грн. (а.с. 18 - 21). Згідно з додатком 5 до податкової декларації - розшифровкою податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів - до складу податкового кредиту позивачем віднесено зокрема суму ПДВ у розмірі 9835, 16 грн. за операціями з постачальником ПП "Альтус" (ІПН 309482411239). (а.с. 22-23).

У судовому засіданні позивач пояснив, що, декларуючи податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2008 року, він мав необхідні податкові накладні, видані йому ПП "Альтус" на підтвердження факту придбання у лютому 2008 року будівельних матеріалів на загальну суму 59010, 96 грн., у тому числі ПДВ 9 835, 16 грн.

На потвердження правомірності формування ним спірного податкового кредиту позивач надав суду такі податкові накладні: №24 від 08.02.08, №35 від 12.02.08, №43 від 14.02.08, №47 від 15.02.08 (а.с. 13, 14, 15, 16).

Судом встановлено, що вказані податкові накладні відповідачем під час проведення документальної перевірки не перевірялися, оскільки не були надані позивачем на запит податкового органу.

Дослідження форми та змісту вказаних податкових накладних свідчить, що вони відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.97, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містив ніяких обмежень щодо формування податкового кредиту, пов'язаних зі строками виписування податкових накладних та їх відображенням у податкових деклараціях.

Вбачається, що податкові накладні №24 від 08.02.08, №35 від 12.02.08, №43 від 14.02.08, №47 від 15.02.08 включені до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2008 року в межах строків давності, встановлених статтею 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", і правомірно використані позивачем при формуванні податкового кредиту.

Отже, обставини, наведені відповідачем, як підстави для невизнання податкового кредиту, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.97, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У судовому засіданні встановлено, що ПП "Альтус" на момент виписки спірних податкових накладних було зареєстроване платником податку на додану вартість, маючи свідоцтво платника ПДВ №100020225, видане 07.02.07, яке було анульоване 23.05.08 у звязку зі змінами у даних платника податку та замінено свідоцтвом платника ПДВ №100117670 від 23.05.08. (а.с. 95, 177) Тому, будучи зареєстрованим як платник податку на додану вартість та маючи індивідуальний податковий номер 309482411239, ПП "Альтус" відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість послугував викладений в акті перевірки №51/2/1710/НОМЕР_2 від 12.03.11 висновок про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ПП "Альтус", оскільки вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Воднораз, в підґрунтя цього покладено висновки акту перевірки ДПІ у м. Кіровограді від 31.05.10 №633/23-30/30948247 "Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Альтус" з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість з 01.06.08 по 30.11.08", яким встановлено, що у період, що перевірявся, відповідальним за фінансово-господарську діяльність ПП "Альтус" був директор ОСОБА_2. Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_2 у кримінальній справі №30-940, порушеній 21.05.09 по факту фіктивності ПП "Альтус", за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, у червні 2008 року підприємство було переоформлено на його імя та розпочало фіктивну діяльність, здійснюючи безтоварні операції з різними субєктами підприємницької діяльності. Як керівник підприємства ОСОБА_2 підписував різні первинні бухгалтерські документи та податкову звітність. Вказаним актом перевірки встановлено, що господарські операції між ПП "Альтус" та його контрагентами не підтверджуються, виходячи з реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов, отже здійснені без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що дії ФОП ОСОБА_1 по взаємовідносинах з ПП "Альтус" є фіктивним правочином та є нікчемними. Такий правочин по суті спрямований та незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, отже згідно з частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

За визначенням, наданим у частині 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі статтею 228 ЦК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як розяснено у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У ході розгляду справи зазначені факти відповідачем не доведено, так само як і не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України, що згідно зі статтею 215 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними.

Разом з тим, Закон України "Про податок на додану вартість", так само як і інші закони, діючі на час виникнення спірних правовідносин, не ставили в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Порушення 21.05.09 по факту фіктивності ПП "Альтус" кримінальної справи саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод (господарських зобов'язань), укладених з моменту державної реєстрації (перереєстрації) підприємства та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім того, як встановлено судом у ході дослідження реєстраційної справи ПП "Альтус", наданої на вимогу суду реєстраційною палатою Кіровоградської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрований керівником вказаного підприємства з 03.03.08, про що державним реєстратором Кіровоградської міської ради внесено запис 14441070005003902. До цього власником, засновником та керівником ПП "Альтус" за даними Єдиного державного реєстру значився ОСОБА_3, який за нотаріально посвідченою заявою від 22.02.08 передав засновницькі права на підприємство ОСОБА_2 (а.с. 160 -177).

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, посилання відповідача на матеріали перевірки ПП "Альтус" за період його діяльності з 01.06.08 по 30.11.08, які ґрунтуються зокрема, на поясненнях ОСОБА_2, суд визнає неспроможними, з огляду на те, що вказана особа не мала відношення до діяльності цього підприємства у період, коли були виписані спірні податкові накладні (лютий 2008 року).

Воднораз, доказів притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 205 КК України тих осіб, які були причетні до діяльності ПП "Альтус" у лютому 2008 року, наявності судових рішень про визнання недійсними угод, укладеним між позивачем та ПП "Альтус", щодо яких відповідач дійшов висновку про їх нікчемність, останнім суду не надано.

Заперечуючи правомірність формування ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП "Альтус" та посилаючись при цьому на нікчемність правочинів, укладених ПП "Альтус" з контрагентами у період з 01.06.08 по 30.11.08, відповідач не врахував, що взаємовідносини з придбання товарів між позивачем та ПП "Альтус" мали місце у лютому 2008 року, коли між вказаними особами були укладені та виконані усні угоди щодо поставки будівельних матеріалів.

Як передбачено пунктом 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

За визначенням, наданим у статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Досліджуючи обставини здійснення цих господарських операцій, суд виходив з того, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У судовому засіданні встановлено, що первинними документами, які містять відомості про господарські операції щодо придбання позивачем у ПП "Альтус" будівельних матеріалів та підтверджують факт здійснення цих господарських операцій є податкові накладні №24 від 08.02.08, №35 від 12.02.08, №43 від 14.02.08, №47 від 15.02.08 (а.с. 13, 14, 15, 16), накладні на передачу товару №24 від 08.02.08, №35 від 12.02.08, №43 від 14.02.08, №47 від 15.02.08 (а.с. 13, 14, 15, 16) та квитанції до прибуткових касових ордерів №664521 від 08.02.08, №664526 від 12.02.08, №664527 від 14.02.08, №664528 від 15.02.08. (а.с.17). Вказані первинні документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704.

Зі змісту цих первинних документів вбачається, що у лютому 2008 року ПП "Альтус" було поставлено позивачеві будівельні матеріали (цегла 6 тис. штук, лист оцинкований 0, 772 т, розчин М-100 7,68 м. куб, брус 150/50 5, 42 м.куб., проволока 5 мм 487, 3 кг., цвяхи 128 кг, шифер 340 м. кв., перехід 1 шт., проволока 0,0000312 т, різьба 20 1 шт., труба 384 м., верхня частина 1 шт., нижня частина 1 шт., діафрагма 1 шт.) на загальну суму 59010, 96 грн., у тому числі ПДВ- 9835, 16 грн.

Вказаний товар, згідно з поясненнями позивача, був доставлений продавцем ПП "Альтус" до місця зберігання, вказаного позивачем вул. Нижня, 36, с. Соколівське Кіровоградського району, та був оплачений ним по факту доставки.

Про подальше використання позивачем у межах своєї господарської діяльності придбаних будівельних матеріалів свідчать надані позивачем суду угоди підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт та поставку матеріалів, укладені ним з Олександрівською селищною радою, Олександрівською ЦРЛ, Єлизаветградківським психоневрологічним інтернатом Олександрівського району, а також документи про виконання цих угод упродовж 2008 року (а.с. 122-146).

Наведене свідчить, що право на податковий кредит у позивача виникло внаслідок фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, підтверджено належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

У ході судового розгляду судом не здобуто доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання операцій з поставки товару позивачеві, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили недобросовісність позивача як платника податків.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1, сплативши суми податку на додану вартість в ціні товарів, отримав податкові накладні, складені належним чином, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності віднесення ним до податкового кредиту таких сум податку на додану вартість та безпідставності висновків відповідача про порушення вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", як підстави для донарахування йому податкових зобовязань.

Вимогами пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що штрафні санкції, встановлені зазначеним пунктом, накладаються на платника податків лише за порушення податкового законодавства.

Оскільки відповідачем не доведено суду фактів порушення ФОП ОСОБА_1 норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у липні 2008 року, тому застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідачем не доведено правомірність податкових повідомлень - рішень Кіровоградської ОДПІ №0002281710/0 від 13.10.10, №0002281710/1 від 12.01.10, №0002281710/2 від 06.04.11, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - правового акту індивідуальної дії.

Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є рішення субєкта владних повноважень, які є правовими актами індивідуальної дії, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства України є визнання таких рішень протиправними та їх скасування.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Зважаючи на задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити позивачеві з Державного бюджету України здійснені ним судові витрати у сумі 3, 40 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0002281710/0 від 13.10.10, №0002281710/1 від 12.01.11, №0002281710/2 від 06.04.11.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3,40грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повний текст постанови складено 25.07.11.