Рішення № 18589739, 03.10.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" жовтня 2011 р. Справа № 21/5007/82/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1. - довіреність від 27.07.11р.;

від відповідача ОСОБА_2. - довіреність №03/3119 від 01.12.10р.

розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Юнона" (м. Новоград-Волинський) <В особі(назва) >

до Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерне товариство "СКОП'Є" (с.Сусли Новоград-Волинський район Житомирська область)

про стягнення 170043,16 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 161516,00 грн. основної заборгованості та 8527,16 грн. пені.

Представник позивача в судовому засіданні просила суд припинити провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, у зв'язку з добровільною сплатою відповідачем 161516,00грн. На підтвердження погашення боргу у вказаній сумі надала виписку по особовому рахунку (а.с.26). В решті вимог позов підтримала.

Представник відповідача в судовому засіданні подав заяву від 29.09.11р. про затвердження мирової угоди від 09.09.11р., підписану представником ДП "Граніт Україна" та завірену печаткою ДП (а.с.27). У вказаній заяві відповідач просить суд: - винести ухвалу про припинення провадження у справі, - всі судові витрати покласти на позивача, згідно п.п. 3,4,5 вказаної мирової угоди. Натомість, надав суду лише копію мирової угоди від 09.09.11р. (а.с.28-29).

Представник позивача, оглянувши текст копії мирової угоди, заперечила щодо її змісту, зокрема, стосовно положень пункту 3, за якими кредитор підписанням даної Мирової угоди підтверджує відмову від стягнення з Боржника всіх інших платежів, штрафів, пені та інших санкцій, які можуть випливати з Договору №3 від 01.03.11р. Проти стягнення з позивача судових витрат також заперечила.

Частина 1 статті 78 ГПК України передбачає, що відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Однак, всупереч вищевказаного, матеріали справи містять лише заяву про затвердження мирової угоди, яку подано від імені ДП "Граніт Україна" представником останнього. До того ж, судом встановлено, що з довіреності зазначеного представника (а.с.15) не вбачається наділення його повноваженнями укладати мирові угоди.

За вказаних обставин, враховуючи недотримання сторонами приписів ГПК України щодо порядку укладення мирової угоди, суд дійшов висновку про відхилення заяви відповідача від 29.09.11р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.11р. між ДП "Граніт Україна" (покупець, відповідач) та ТОВ "Юнона" (постачальник, позивач), був укладений договір №3 (далі - Договір, а.с.4), згідно якого постачальник зобов'язався поставляти покупцю певний товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2. Договору, предметом поставки є щебінь. Загальна сума Договору складає 312000,00грн.

Як вказує позивач у позовній заяві, у травні 2011 року, на підставі п.1.1. вищевказаного Договору, ним було відвантажено ДП "Граніт Україна" щебінь, на загальну суму 321516,00грн., на підтвердження чого надано накладну №4 від 13.05.11р. (а.с.5).

Однак, відповідач поставлений товар не оплатив, у зв'язку з чим, 24.06.11р. позивачем була направлена відповідачу претензія з вимогою погасити основну заборгованість в сумі 321516,00грн. та нараховану пеню у розмірі 9090,54грн. (а.с.6).

За даними позивача, відповідач частково перерахував кошти на рахунок ТОВ "Юнона" у розмірі 160000,00грн., тому заборгованість за поставлений товар станом на день звернення до суду склала 161516,00грн.

Враховуючи зазначене, посилаючись на п.3 Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 8527,16грн. пені.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, вказавши, що свої зобов'язання перед позивачем відповідач виконав у повному обсязі, сплативши основну суму заборгованості у розмірі 161516,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №14769 від 09.09.2011р. (а.с.17).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши надані в процесі її розгляду пояснення учасників судового процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів, інших юридичних фактів.

За ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно наданих до справи документів, спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №3 від 01.03.11р. (а.с.4), який за своєю природою є договором поставки.

Положеннями частини 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Так, матеріалами справи, а саме накладною №4 від 13.05.11р. (а.с.5) підтверджено, та не заперечується відповідачем, що позивачем 13.05.11р. було поставлено ДП "Граніт України" товар на загальну суму 321516,00грн. (а.с.5).

Пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються по передоплаті.

Оскільки, згідно наданих до справи документів, поставку було здійснено без дотримання п.3.1. Договору, то обовязок провести розрахунки у відповідача виник на підставі ч.2. ст. 530 ЦК України. Вказана стаття ЦК України передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевказане, а також те, що претензія була отримана відповідачем 24.06.11р. (а.с.6), що представник відповідача підтвердив у судовому засіданні, заборгованість у останнього за поставлений товар виникла з 02.07.11р. (24.06.11р. + 7 пільгових днів).

За даними позивача, до пред'явлення позову до суду відповідачем було здійснено часткову проплату на суму 160000,00грн. Таким чином, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 161516,00грн. (321516,00грн. - 160000,00грн.).

Однак, враховуючи, що під час розгляду справи в суді, платіжним дорученням №14769 від 09.09.11р. (а.с.17), відповідач погасив залишок заборгованості у розмірі 161516,00грн. провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1, ч.1 ст. 80 ГПК України, у звязку з відсутністю предмету спору.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8527,16грн. пені, слід зазначити, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

При цьому неустойка, згідно ст. 546 ЦК України, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, а за приписами ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 2 статті 343 ГК України, передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У Роз'ясненні Вищого Арбітражного суду України від 29.04.1994р. №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" роз'яснюється, що з дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто з 14 січня 1997 року (дата опублікування), розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі, при цьому в п.2.1. Роз'яснення вказується, що якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Так, у позовній заяві позивач при нарахуванні пені, посилається на п.3 Договору, однак, даний пункт Договору передбачає порядок розрахунків та не містить приписів щодо відповідальності сторін.

Разом з тим, у п. 4.1. Договору сторони визначили, що за порушення умов Договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки, у тому числі не отриманий прибуток, в порядку, передбаченому законодавством України. Відповідальності у вигляді пені Договором сторони не передбачили.

З огляду на викладене, оскільки укладений між сторонами Договір не містить положень щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у стягненні з відповідача 8527,16 грн. пені слід відмовити.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 161516,00грн. на підставі п.1-1, ч.1 ст. 80 ГПК України та відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 8527,16грн.

Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 69, 75, 78, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерне товариство "Скоп'є" (11775, Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н., с. Сусли, вул. Радянська, 1, код 33864982)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Юнона" (Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Борисова, 17, код 20401652):

- 1615,16 грн. державного мита;

- 224,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 161516,00грн. основного боргу на підставі п.1-1, ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Повне рішення складено 10 жовтня 2011 року.

Віддрукувати: <Поле для текста >

1 - до справи

2,3 - сторонам