Постанова № 18584980, 11.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2011 року Справа № 5023/4307/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддяБілецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 8 від 01.10.11р.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Селянського фермерського господарства "Мрія", с. Семенівка, Шевченківського району, Харківської області (вх. № 3880Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2011 року по справі № 5023/4307/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Агро", м. Харків

до Селянського фермерського господарства "Мрія", с. Семенівка, Шевченківський р-н, Харківська область

про стягнення 213988,52 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року позивач ТОВ "Паритет-Агро" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - СФГ "Мрія" про стягнення 152123,00 грн. основного боргу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором № 2/1007-Ф від 01 листопада 2007 року.

08 серпня 2011 року позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України надав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 152123,00 грн., індексу інфляції в розмірі 49037,18 грн., 3 % річних в розмірі 12828,34 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 серпня 2011 року (суддя Жиляєв Є.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Селянського фермерського господарства "Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паритет-Агро" 152123,00 грн. - боргу, 49037,18 грн. - інфляційних, 12828,34 грн. три відсотки річних, 2141,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а провадження по справі закрити, а також просить зупинити розгляд справи до розгляду в порядку кримінального провадження. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в звязку з тим, що надані позивачем уточнення до позову не були доведені до відома відповідача; вважає, що судом не було дотримано вимог статті 79 Господарського процесуального кодексу України щодо зупинення провадження у справі. Також зазначає про належне виконання відповідачем умов договору, посилаючись на те, що продукцію було отримано представником позивача ОСОБА_2, тому вважає, що в силу статтей 530, 599, 601 Цивільного кодексу України зобовязання було припинено. Крім того, на думку заявника скарги договір № 2/2007-ф від 01.11.2007 р. є нікчемним, оскільки він був підписаний не уповноваженою особою, та про якій відповідачу стало відомо тільки після отримання позовної заяви від позивача.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представник з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 01 листопада 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2/2007-Ф за умовами якого відповідач зобовязався передати позивачу, а позивач - прийняти та оплатити продукцію (насіння соняшника).

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 3.2. договору продукція поставляється за умови здійснення попередньої оплати, а саме: позивач зобовязався здійснити передоплату товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов спірного договору в якості передоплати за цим договором, позивачем були перераховані грошові кошти на рахунок відповідача в розмірі 152123,00 грн. (платіжне доручення № 1083 від 09.11.07р. на суму 20000,00 грн., квитанція № 688301 від 24.01.08р. на суму 10000,00 грн., квитанція № 688302 від 25.01.08р. на суму 6523,00 грн., платіжне доручення № 126 від 28.01.08р. на суму 10000,00 грн., квитанція № 688303 від 06.03.08р. на суму 3600,00 грн., платіжне доручення № 358 від 19.03.08р. на суму 23000,00 грн., платіжне доручення № 458 від 11.04.08р. на суму 10000,00 грн., платіжне доручення № 534 від 21.05.08р. на суму 25000,00 грн., платіжне доручення № 774 від 14.07.08р. на суму 10000,00 грн., платіжне доручення № 822 від 21.07.08р. на суму 10000,00 грн.), чим позивач виконав в цій частині свої зобовязання.

Згідно п. 3.1 договору товар поставляється покупцю на умовах самовивозу з с. Семенівка Шевченківського району Харківської області в строк до 15 жовтня 2008 року.

В ході зясування обставин справи та при розгляді справи по суті господарським судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та вимог чинного законодавства взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 01 червня 2010 року звернувся до відповідача з претензією № 07-ю/10 з вимогою сплати суми попередньої оплати в розмірі 152123,00 грн., суми штрафних санкцій за неналежне виконанням відповідачем договірних зобовязань, а також нарахованих інфляційних та річних в звязку з безпідставним користування грошовими коштами. Позивачем також до матеріалів справи надані докази направлення та отримання відповідачем вказаної претензії (аркуш справи 22-24).

Однак, відповідач вимоги претензії не виконав, суму попередньої оплати не повернув.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з позовом до суду, з урахуванням наданих уточнень (аркуш справи 75-77), про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 152123,00 грн. та нарахованих у відповідності до статтей 536, 625 Цивільного кодексу України інфляційних в розмірі 49037,18 грн., річних в розмірі 12828,34 грн.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач під час розгляду справи позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що позивачу було поставлено за спірним договором товар (насіння соняшника), який було отримано уповноваженим представником позивача ОСОБА_2 При цьому відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі з посиланням на те, що ним 08.08.2011 р. подано скаргу до прокуратури Шевченківського району Харківської області відносно неправомірних дій представника ТОВ «Паритет-Агро»- ОСОБА_2 На ці обставини відповідач посилається і в апеляційній скарзі.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлені правила щодо належності і допустимості доказів, відповідно до яких господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 2 статті 43 цього ж Кодексу ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, вимоги сторін повинні бути підтверджені відповідними доказами, а господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

Однак, колегія суддів зазначає, що твердження відповідача щодо поставки товару уповноваженому представнику позивача ОСОБА_2 не містять взагалі належного документального обґрунтування. Так, з поданої до господарського суду постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, на яку посилається відповідач, не вбачається одержання товару позивачем. Також, додані відповідачем до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних не є належними доказами на підтвердження виконання відповідачем договірних зобовязань за спірним договором, оскільки зазначені видаткові накладні не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік», відсутні довіреності, які підтверджують отримання товару позивачем. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які б могли свідчить про належне виконання відповідачем зобовязань з поставки товару позивачу на умовах договору.

Посилання відповідача на нікчемність договору № 2/2007-ф від 01.11.2007 р. є безпідставним, оскільки вказаний договір укладений в письмовій формі, містить всі істотні умови, підписаний від імені позивача та відповідача їх керівниками та скріплений печатками підприємств. Факт підписання спірного договору сторонньою, не уповноваженою особою не містить належного документального обґрунтування, зміст договору не суперечить діючому законодавству, особи, що його вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а обставини справи свідчать, що вказаний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

До того ж, на момент розгляду справи в господарському суді вказаний договір не був визнаний недійсним в установленому законом порядку, тому цей договір є дійсним.

Колегія суддів вважає, що заявлені відповідачем в апеляційній скарзі вимоги щодо зупинення провадження у справі до розгляду поданої відповідачем скарги відносно неправомірних дій представника ТОВ «Паритет-Агро ОСОБА_2 є необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки згідно приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи, надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів. Проте посилання відповідача на неправомірність дій громадянина ОСОБА_2 не має жодного відношення до даної справи.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність боргу в заявленій сумі не знайшли свого підтвердження ані під час розгляд справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду його апеляційної скарги.

Докази на підтвердження проведення з позивачем розрахунків за спірним договором відповідачем у відповідності з вимогами статті 34 Господарського процесуального кодексу України не надані.

Отже, розглянувши заявлені позивачем вимоги, враховуючи всі обставини справи в їх сукупності, а також беручи до уваги положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 152123,00 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обовязок доказування законодавчо покладений на сторони.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що відповідач з 16.08.2008 р. є таким, що прострочив виконання зобовязання, та саме з цієї дати неправомірно користувався грошовими коштами позивача в розмірі 152123,00 грн., тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 49037,18 грн. інфляційних та 12828,34 грн. річних, нарахованих у відповідності до статтей 536, 625, 693 Цивільного кодексу України.

Наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення господарського суду від 09 серпня 2011 р. по справі № 5023/4307/11.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2011 року по справі № 5023/4307/11 відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Мрія", с. Семенівка, Шевченківського району, Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 серпня 2011 року по справі № 5023/4307/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Барбашова С.В.

суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 10 жовтня 2011 року.