Рішення № 18583390, 03.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/24103.10.11 За первісним

позовомПублічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоЖитлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»

Простягнення 383325, 23 грн.

За зустрічним

позовомЖитлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»

ДоПублічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

Провизнання договору таким, що втратив чинність Суддя Гавриловська І.О.

У судовому засіданні брали участь представники сторін:

від ПАТ «Київенерго»: ОСОБА_1 дов. № Д07/2011/04/22-10 від 22.04.11 р.

від ЖБК «КВАЗАР-7»: ОСОБА_2 дов. № 83/11 від 29.08.11 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передано позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»про стягнення 329181,89 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 42112,32 грн. інфляційної складової боргу та 12031,02 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. та додатками до нього.

Ухвалою суду від 03.08.11 р. було порушено провадження у справі № 37/241 та призначено її розгляд на 12.09.11 р., зобовязано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 12.09.11 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 03.08.11 р. надав витребувані судом документи.

Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва 12.09.11 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та зустрічна позовна заява про визнання договору таким, що втратив чинність.

Розглянувши зустрічну позовну заяву Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7», суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття даної позовної заяви до розгляду, враховуючи нижченаведене.

У відповідності до частини 1 статті 60 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно повязаний з первісним.

Житлово-будівельний кооператив «КВАЗАР-7»звернувся із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»про визнання таким, що втратив чинність договору № 1630252 від 01.02.1999 р.

Таким чином, зустрічний позов взаємно пов'язаний з первісним.

Керуючись ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв зустрічну позовну заяву Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»до спільного розгляду з первісною позовною заявою.

Враховуючи наведене, у звязку з незявленням представника відповідача за первісним позовом у призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду від 05.08.11 р., що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, судом було відкладено розгляд справи № 37/241на 21.09.11 р.; зобовязано Публічне акціонерне товариство «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»за первісним позовом надати суду довідку про надходження коштів від ЖБК «КВАЗАР-7»станом на день розгляду справи в суді, а також відзив на зустрічну позовну заяву з доданням підтверджуючих документів і доказів його надіслання ЖБК «КВАЗАР-7».

У судовому засіданні 21.09.11 р. представник позивача за первісним позовом повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, проти зустрічного позову заперечив.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 21.09.11 р. проти позову заперечив, пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, підтримав зустрічні позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Судом було оголошено перерву в судовому засіданні 21.09.11 р. до 03.10.11 р. о 12:10 год. для дослідження доказів у справі.

У судовому засіданні 03.10.11 р. представник відповідача за первісним позовом заявив письмові клопотання про доручення до матеріалів справи доказів та про призначення судової експертизи, на вирішення якої просив поставити наступні питання:

- чи постачає відповідно до існуючого технологічного процесу та договору № 1630252 від 01.02.1999 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді ПАТ «Київенерго»Житлово-будівельному кооперативу «КВАЗАР-7»теплову енергію як товар?

- чи надає відповідно до існуючого технологічного процесу ПАТ «Київенерго»у житлові будинки № 3 по вул. Каштановій та № 7-а по пр. Маяковського у м. Києві Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання та з якого часу?

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 03.10.11 р. заперечив проти задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

Суд, розглянувши дане клопотання відхилив його, оскільки не можуть бути предметом дослідження в рамках судової експертизи, у звязку з тим, що не потребують спеціальних знань, а зводяться до оцінки правовідносин між сторонами.

Представник позивача за первісним позовом повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом повторно проти позову заперечив, пояснив, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, підтримав зустрічні позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «КВАЗАР-7»(абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1630252 від 01.02.1999 р., відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобовязується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобовязується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з п. 5.1. договору № 1630252 від 01.02.1999 р., облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.3. вищезазначеного договору, абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного договору.

Згідно з п. 4 додатку № 2 до договору №1630252 від 01.02.1999 р., дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця; споживач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає звіт по фактичному споживанню теплової енергії в ВРТ № 6 не пізніше 28 числа поточного місяці; при виході будинкових приладів обліку з ладу (не з вини споживача), або в ремонт не більше як на 15 діб кількість теплової енергії визначається постачальником за середньомісячною витратою за попередні для розрахункові місяці.

Додатками № 2 та № 4 до договору №1630252 від 01.02.1999 р. визначено тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору №1630252 від 01.02.1999 р., абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, 11, тел. 512-47-56, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. п. 3, 3.1. та 3.2. вищевказаного додатку, сплату за вказаними в п. 2. цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому: в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому предявляється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно додатку № 1 до даного договору); у випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками; абонентам, які не мають приладів обліку:

-щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду;

-кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду належним чином завірені копії облікових карток відповідача за періоди з травня 2009 р. до березня 2010 р., з квітня 2011 р. до червня 2011 р., а також відомості обліку споживання теплової енергії. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.05.09 р. до 01.07.11 р. становила 1577048,59 грн.

Позивач пояснив суду, що ним були належним чином виконані зобовязання за договором №1630252 від 01.02.1999 р., тоді як відповідач свої зобовязання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 1245307,07 грн., у звязку з чим станом на 01.07.11 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 329181,89 грн.

За таких обставин ПАТ «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду м. Києва з даним позовом до Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»про стягнення 329181,89 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 42112,32 грн. інфляційної складової боргу та 12031,02 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. та додатками до нього.

При цьому Житлово-будівельний кооператив «КВАЗАР-7»подав до Господарського суду м. Києва зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. таким, що втратив чинність.

Зустрічні позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»у даній справі вмотивовані тим, що договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р., укладений між ПАТ «Київенерго»та ЖБК «КВАЗАР-7», є нечинним з 01.01.2006 р. в силу частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України та п. 1 розділу YIII Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки оспорюваний договір не був приведений у відповідність до зазначеного закону.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги ПАТ «Київенерго» підлягають задоволенню частково, а зустрічні позовні вимоги ЖБК «КВАЗАР-7»не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач за первісним позовом взяті на себе зобовязання виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача за первісним позовом не надходило, тоді як відповідач у визначений договором № 1630252 від 01.02.1999 р. та додатками до нього строк оплату за спожиту теплову енергію здійснив не повністю.

У судовому засіданні 21.09.11 р. представник позивача за первісним позовом надав суду довідку про надходження грошових коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго»теплоенергію ЖБК «КВАЗАР-7», з якої вбачачається, що основний борг відповідача за первісним позовом станом на день розгляду справи у суді становить 215583,18 грн.

Слід зазначити, що частина платежів на суму 113598,71 грн. була вчинена відповідачем за первісним позовом до звернення позивача за первісним позовом до суду.

Таким чином, у позивача за первісним позовом не було підстав звертатись до Господарського суду міста Києва з позовом в частині стягнення основного боргу на суму 113598,71 грн., у звязку з чим суд в цій частині позовних вимог відмовляє.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у задоволенні позову ПАТ «Київенерго», посилаючись на застосування недійсних тарифів, невірний облік спожитої теплової енергії (по приладах обліку) та нечинність договору № 1630252 від 01.02.1999 р. з 01.01.2006 р., оскільки даний договір не було приведено у відповідність до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Судом не приймаються зазначені доводи до уваги, оскільки відповідач за первісним позовом не довів належними доказами наявність розбіжностей у обсягах спожитої теплової енергії. Крім того, пунктом 5.1 договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. передбачено розрахунковий спосіб обліку споживання теплової енергії, а не за приладами лічильників. Таким чином, зазначені пояснення відповідача за первісним позовом є необґрунтованими.

Крім того, суд зазначає, що договір № 1630252 від 01.02.1999 р. було укладено на постачання теплової енергії, а не надання житлово-комунальних послуг, у звязку з чим повинен відповідати Закону України «Про теплопостачання».

Таким чином, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. не потрібно було приводити у відповідність до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Також суд зазначає, що у відповідності до п. 8.2. договору № 1630252 від 01.02.1999 р., даний договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення Арбітражним судом; передбачених п. 6.4.1. договору; ліквідації сторін.

Згідно з п. 8.4. вищевказаного договору, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідач за первісним позовом не надав суду доказів у підтвердження свого волевиявлення щодо припинення дії договору № 1630252 від 01.02.1999 р., а відтак даний договір є пролонгованим і чинним на даний момент.

Крім того, у відповідності до п. 8.3. договору № 1630252 від 01.02.1999 р., припинення дії договору не звільняє абонента від обовязку повної сплати спожитої теплової енергії.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення 215583,18 грн. основного боргу, а відповідач за первісним позовом в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем за первісним позовом, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в частині стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»суми основного боргу за договором № 1630252 від 01.02.1999 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді та додатками до нього у розмірі 215583,18 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача за первісним позовом 42112,32 грн. інфляційної складової боргу та 12031,02 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором № 1630252 від 01.02.1999 р. за період з червня 2009 р. до липня 2011 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

У постанові Вищого господарського суду № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як відємного, так і позитивного значення.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем за первісним позовом, суд встановив, що у ньому помилково позивач за первісним позовом не врахував зменшення інфляційних збитків, що повязані із встановленням рівня інфляції у липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 на рівні 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 % відповідно.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем за первісним позовом період є меншими, ніж заявлені ПАТ «Київенерго».

У звязку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»за період з червня 2009 р. до липня 2011 р. підлягають 37731,26 грн. інфляційних нарахувань.

Також, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобовязання за договором № 1630252 від 01.02.1999 р. станом на 01.07.10 р., то з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 12031,02 грн. трьох відсотків річних.

Таким чином, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7» підлягає задоволенню частково.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. таким, що втратив чинність, суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси субєктів господарювання захищаються шляхом, зокрема визнання наявності або відсутності прав.

В силу вимог ст. 1 Господарського процесуального України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, законодавець передбачив право підприємств, установ, організацій та інших юридичних осіб звертатися до господарського суду лише за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.

З пояснень представника позивача за зустрічним позовом випливає, що у господарських відносинах з ПАТ «Київенерго»ЖБК «КВАЗАР-7»з приводу виробництва, транспортування та постачання теплової енергії не перебуває з 01.01.2006 р.

При цьому ЖБК «КВАЗАР-7»не навів, які саме права та охоронювані законом інтереси були порушені відповідачем за зустрічним позовом.

З поданого зустрічного позову ЖБК «КВАЗАР-7»вбачається, що заявлені ним вимоги про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. таким, що втратив чинність не можуть бути предметом окремого позову та не призводять до відновлення порушених, оспорюваних чи невизнаних прав.

Належних доказів фактичного порушення відповідачем за зустрічним позовом будь-яких прав та законних інтересів ЖБК «КВАЗАР-7»або можливого такого порушення в майбутньому позивач за зустрічним позовом суду не представив.

За таких обставин Господарський суд міста Києва не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ЖБК «КВАЗАР-7»про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. таким, що втратив чинність.

Крім того, Господарський суд міста Києва вважає за необхідне відзначити наступне.

Конституцією України закріплений обовязок держави забезпечувати захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обовязку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобовязаний їх захистити у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Отже, рішення суду про визнання права повинно бути спрямовано на відновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено повноважень суду щодо встановлення юридичного факту.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У той же час, вимоги позивача про визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. таким, що втратив чинність не кореспондуються з способами захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 ЦК України.

Виходячи з цього, оскільки суд, як орган державної влади, зобовязаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, правові підстави для захисту права позивача обраним ним шляхом відсутні.

Крім того, якщо розглядати позовні вимоги ЖБК «КВАЗАР-7»як визнання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. недійсним, то слід зазначити наступне.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що укладений договір є таким, що не відповідає вимогам закону є помилковим, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте для визнання зобовязання недійсним, фіктивним в силу статті 207 Господарського кодексу України необхідна наявність наступних умов.

Недійсними з підстав невідповідності вимогам закону можуть визнаватися лише зобов'язання, які не відповідають закону, що порушують вимоги Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих. Відповідність чи невідповідність господарського зобов'язання вимогам законодавства оцінюється з позиції законодавства, яке діяло на момент його виникнення.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним, має довести, що договір не відповідає закону, порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Суд зазначає, що договір № 1630252 від 01.02.1999 р. було укладено на постачання теплової енергії, а не надання житлово-комунальних послуг, у звязку з чим повинен відповідати Закону України «Про теплопостачання».

З аналізу договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630252 від 01.02.1999 р. випливає, що даний договір не може бути визнаний судом недійсним на тих підставах, що він не відповідає закону, оскільки позивачем за зустрічним позовом не було надано жодного доказу, який підтверджує обставини, викладені в зустрічній позовній заяві.

Враховуючи вищенаведене, Господарський суд м. Києва відмовляє ЖБК «КВАЗАР-7»у задоволенні зустрічної позовної заяви.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 207, 215, 525, 526, 530, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 193, 216, 217, 230, 231, 232, 233, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, ст. ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Первісний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «КВАЗАР-7»(02225, м. Київ, вул. Каштанова, 3, код ЄДРПОУ 22934542) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 215 583 (двісті п'ятнадцять тисяч пятсот вісімдесят три) грн. 18 коп. основного боргу, 37 731 (тридцять сім тисяч сімсот тридцять одну) грн. 26 коп. інфляційної складової боргу, 12 031 (дванадцять тисяч тридцять одну) грн. 02 коп. трьох відсотків річних, 2 653 (дві тисячі шістсот пятдесят три) грн. 45 коп. витрат по сплаті державного мита та 163 (сто шістдесят три) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.У решті позовних вимог за первісним позовом відмовити.

4.У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6.Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.

Повний текст рішення

складено 04.10.11 р.