Ухвала суду № 1857978, 05.05.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

Головуючий по 1-й інстанції:Костюк С.В.                                                                      Справа № 22-а-847/08 Господарський суд Волинської області                                                                                                  ряд.ст.зв. № 41

№ 02/48-2А

Доповідач:  Олендер І.Я.                                                                                                                                    

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М              У К Р А Ї Н И

05 травня2008 року                                                                                                          м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду

в складі:

головуючого-судді               Олендера  І.Я.,

суддів                                     Заверухи О.Б., Шавеля Р.М.,

при секретарі                        Соколовській А.С.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Приватної фірми «Універсалторг» та Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Господарського суду Волинської області від 25 липня 2007 року по справі № 02/48-2А за адміністративним позовом Приватної фірми «Універсалторг» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень, -

                                                                                      в с т а н о в и л а :

            25 липня 2007 року Господарським судом Волинської області було прийнято постанову по справі № 02/48-2А за адміністративним позовом Приватної фірми «Універсалторг» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень, якою позов було задоволено частково, а саме визнано нечинним податкове повідомлення – рішення № 0000592200/2 від 20 вересня 2004 року на суму 7293 грн.

            Прийняту постанову суд першої інстанції мотивував тим, що оскільки обов'язкове декларування резидентами України валютних цінностей та іншого майна, що знаходиться за межами України законодавчо врегульовано, суд вважає правомірним висновок податкового органу щодо застосування штрафу до ПФ «Універсалторг» згідно ст.16 Декрету №15-93, однак, з огляду на розрахунок, штраф застосовано за період поза межами річного строку, тому з врахуванням положень ст.250 ГК України штрафну санкцію слід застосовувати з 20.09.2003 по 17.06.2004 в розмірі 20 740 грн., внаслідок чого податкове повідомлення – рішення № 0000592200/2 від 20 вересня 2004 року на суму 7293 грн. є нечинним.

            Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржили позивач ПФ «Універсалторг» та відповідач ЛОДПІ Волинської області, представники яких в поданих апеляційних скаргах покликаються на те, що постанова прийнята судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як на доводи в своїй апеляційній скарзі представник апелянта – позивача покликається на те, що у відповідності до ч.5 ст.227 КАС України передбачено, що: «Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи». Разом з тим, при новому розгляді справи судом першої інстанції проігноровано правову позицію касаційного суду. Оскільки законодавством визначено, що порядок і терміни декларування валютних цінностей встановлюються Національним банком України, суд першої інстанції безпідставно послався на наказ Мінфіну України від 25.12.1995р. №207, яким затверджено форму Декларації про валютні цінності. Вказаний наказ прийнято Міністерством фінансів України та погоджено заступником голови правління НБУ. Крім того суд першої інстанції провів неправильний розрахунок суми штрафних санкцій. Суд першої інстанції правильно вказавши на те, що застосовані до ПФ «Універсалторг» штрафні санкції, згідно ст.238 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями і на них поширюється положення ст.250 ГК України, однак всупереч своїм твердженням проводить розрахунок суми штрафних санкцій за неподання ПФ «Універсалторг» декларацій за 21.02.2003р., 26.04.2003р., 26.07.2003р.,(тобто в період поза межами річного строку) але починаючи з 20.09.2003р. Крім того висновки суду першої інстанції щодо нечинності на момент розгляду справи податковових повідомлень - рішень від 18.06.2004р. та 13.08.2004 р., з огляду на їх відкликання, є неправильними, оскільки такі  оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідачем не відкликалися. В зв’язку з цим просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Представник апелянта – відповідача ЛОДПІ Волинської області, як на доводи поданої апеляційної скарги покликається на те, що позивач мав валютні цінності за межами України і не здійснював їх декларування на кожну звітну дату, тому розрахунок штрафу податковим органом правомірно здійснювався за кожен звітний період окремо. В звязку з цим судом першої інстанції помилково було зроблено покликання на те, що штрафні санкції за своєю правовою природою є такі, що підпадають під визначення ст.238 ГК України і є адміністративно-господарськими санкціями. Просить постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

            Представник апелянта – ЛОДПІ Волинської області в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити, відмовивши в задоволені апеляційної скарги поданої позивачем.

            Представник позивача ПФ «Універсалторг» в судове засідання не явився, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України апеляційний розгляд проведено у його відсутності.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта – відповідача на підтримання доводів поданої відповідачем апеляційної скарги та заперчення проти доводів апеляційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.

            Вирішуючи даний публічно-правовий спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки обов'язкове декларування резидентами України валютних цінностей та іншого майна, що знаходиться за межами України законодавчо врегульовано, то висновок податкового органу щодо застосування штрафу до ПФ «Універсалторг» згідно ст.16 Декрету №15-93 є правильним, однак, з огляду на розрахунок, штраф застосовано за період поза межами річного строку, тому з врахуванням положень ст.250 ГК України штрафну санкцію слід застосовувати з 20.09.2003 по 17.06.2004 в розмірі 20 740 грн., внаслідок чого податкове повідомлення – рішення № 0000592200/2 від 20 вересня 2004 року на суму 7293 грн. є нечинним.   

            Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно надано оцінку вказаному рішенню суб’єкту владних повноважень з точки зору його правомірності, обґрунтованості, об’єктивності, а також інших визначених ч.3 ст. 2 КАС України обов’язкових критеріїв і зроблено відповідні висновки.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що згідно Акту від 17.06.2004 року № 75/23-5/25084713, як на підставу відповідальності вказано порушення позивачем вимог ст.9 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, а також п.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 р. № 319/94 (а.с.8-15).

На підставі вищевказаного Акту відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.16,25,33) з яких як правильно вказав суд першої інстанції на час розгляду справи дійсним було за № 0000592200/2 від 20 вересня 2004 року, оскільки саме таке було остаточним, з огляду на процедуру адміністративного оскарження.

При цьому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно взято до уваги те, що обов'язкове декларування резидентами України валютних цінностей та іншого майна, що знаходиться за межами України передбачено нормами ст.9 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, а також п.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.1994 р. № 319/94.

Зокрема, ст.9 Декрету №15-93 передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Відповідно до ст.16 Декрету №15-93 до резидентів, нерезидентів, винних в порушенні правил валютного регулювання та валютного контролю застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції) : за невиконання вимог резидентами щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст.9 цього Декрету - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Згідно ст.1 Указу Президента України від 18.06.1994р. № 319/94-ВР із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента від 6.11.1997р. № 1246/97 зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Та визначено, що надалі декларування СПД, незалежно від форм власності, наявності належних їх валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюються щоквартально.

Статтею 5 даного Указу було зобов'язано Міністерство статистики України за участю Міністерства фінансів України та Національного банку України затвердити та запровадити з третього кварталу 1994 року щоквартальну звітність усіх суб'єктів підприємницької діяльності щодо одержання доходів і дивідендів у іноземній валюті за межами України.

Форму декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належить резиденту України і знаходиться за її межами затверджено наказом Мінфіну від 25.12.1995 №207 та зареєстр. в Міністерстві юстиції України 11.01.1996р. за №18/1043. Пунктом 3 даного наказу передбачено, що обов'язкове декларування здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально, в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Декларування валютних цінностей за встановленою формою здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності щокварталу в регіональних відділеннях НБУ і державних податкових інспекціях за місцем знаходження таких суб'єктів у строки, передбачені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, тобто, зазначена форма подається підприємствами не пізніше за 25 число місяця, наступного за закінченням звітного кварталу і не пізніше 20 лютого за підсумками звітного періоду.

Вказаний порядок подання звітності встановлений Постановою Кабінету міністрів України від 28.02.2000р. № 419 з наступними змінами та доповненнями.

Зокрема п.5 даного Порядку передбачено, що квартальна фінансова звітність подається підприємствами органам, зазначеними у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Відповідно до визначення даного в ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Колегія суддів запеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки обов'язкове декларування резидентами України валютних цінностей та іншого майна, що знаходиться за межами України законодавчо врегульовано, то в даному випадку правомірними є дії податкового органу щодо застосування штрафу до позивача згідно ст.16 Декрету №15-93.

Так, Постановою НБУ від 08.02.2000 №49 затверджене Положення про валютний контроль, відповідно до п.2.7 якого за порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується штраф в розмірі 1-го неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення.

При цьому судом першої інстанції дано правильну оцінку розрахунку штрафних санкцій (а.с.40) та встановлено, що штраф в розмірі 28033 грн. по податковому повідомленню-рішенню від 20.09.2004 р., яке є предметом спору було застосовано з 26.04.2002 по 10.05.2002 в розмірі 255грн., з 21.02.2003 по 17.06.2004 - 8211грн., з 26.04 2003 по 17.06.2004 - 7123грн., з 26.07.2003 по 17.06 2004 - 5576грн., з 28.10.2003 по 17.06.2004 -3978грн., з 21.02.2004 по 17.06.2004 - 2006грн., з 27.04.2004 по 17.06.2004 - 884грн.

З огляду на обставини справи, податковою інспекцією при прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій в розмірі 28 033 грн. за порушення валютного законодавства, не взято до уваги, що штрафні санкції за своєю правовою природою є такі, що підпадають під визначення ст.238 Господарського кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2004р., тобто є адміністративно-господарськими санкціями і на них поширюється положення ст.250 цього Кодексу, стосовно можливості їх застосування протягом строків, встановлених цією статтею, а саме, не пізніше шести місяців з дня виявлення та не пізніше року з дня вчинення відповідного порушення, на що правильно вказав суд першої інстанції.

А тому з огляду на матеріали справи (акт перевірки від 17.06.2004р., податкове повідомлення – рішення від 20.09.2004р., розрахунку штрафної санкції) судом першої інстанції правильно встановлено, що сума штрафної санкції в розмірі 7293 грн. застосовано податковим органом за період поза межами річного строку, поряд з цим податковим органом правомірно, з врахуванням положень ст.250 ГК України, застосовано штрафну санкцію з 20.09.2003 по 17.06.2004 в розмірі 20 740 грн.

Як зазначалось вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо чинності на момент розгляду справи судом повідомлення-рішення від 20.09.2004 р.  на суму 28033 грн., оскільки податкові повідомлення-рішення від 18.06.2004 та 13.08.2004 згідно Порядку направлення органами ДПС України податкових повідомлень платникам податків (в редакції затвердженій наказом ДПА України від 27.05.2003 №247) є відкликаними, а відтак є нечинними.

Колегія суддів вважає також необгрунтованими покликання апелянта – позивача про порушення податковим органом форми акту ненормативного характеру з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. № 253 (у редакції наказу ДПА України від 27.05.2003 р. № 247) податкове повідомлення-рішення – це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення бюджетного відшкодування, а також обов’язку платника податків, зокрема, сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій ( у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків ( у т.ч. камеральних).

З наведеного визначення випливає, що керівники (їх заступники) податкового органу мають право приймати податкові повідомлення-рішення щодо обов’язку платника податку сплатити суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій ( у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) не лише за порушення податкового законодавства, а і інших нормативно-правових актів.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що при наявності визначених законом повноважень та при відсутності законодавчо встановлених вимог до форми рішення, яким такі повноваження реалізуються компетентним органом, то є підстави для висновку про правомірність встановлення такої форми самим компетентним органом, що мало місце і в даному випадку.

На думку колегії суддів доводи апеляційної скарги спростовуються на також і вимогами ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до яких під податковим зобов’язанням розуміється сума коштів, яку платник податків зобов’язаний сплатити до бюджету у порядку та у строки визначені цим Законом та іншими законами України, а не виключно податок чи інший обов’язків платіж.

Правомірність дій відповідача на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення випливає також і з визначення преамбули вказаного вище Закону, відповідно до якої такий Закон установлює порядок погашення зобов’язань юридичних осіб або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

При прийняті постанови суд першої інстанції правильно виходив з вимог ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, та що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафної санкції в розмірі 20 740 грн., про що правильно вказано судом першої інстанції.

Таким чином враховуючи вище наведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційних скарг її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

 Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206КАС  України, колегія суддів –

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги Приватної фірми «Універсалторг» та Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Волинської області від 25 липня 2007 року по справі № 02/48-2А за адміністративним позовом Приватної фірми «Універсалторг» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень – рішень, – без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.

На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя :                                                             І.Я.Олендер

 Судді:                                                                                  О.Б.Заверуха

                                                                                              Р.М.Шавель