Ухвала суду № 18571467, 21.09.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/519/11

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю., Боровицького О. А.

при секретарі: Подолян Н. В.

за участю представників сторін:

апелянта ДПА у Вінницькій області - Бойко С.В.

апелянта ДПІ у м.Вінниці - Юрєвський В.Ю.

позивача - Ткачук Б.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці та державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВА-3" до державної податкової інспекції у м.Вінниці та державної податкової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "АВА 3" (далі ТОВ "АВА 3") звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Вінницькій області (далі ДПА у Вінницькій області), Державної податкової інспекції м. Вінниці (далі ДПІ у м. Вінниці) про визнання протиправними та скасування рішення ДПА у Вінницькій області №133 від 11.01.2011 року про скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0003322310 від 14.12.2009 року й податкової вимоги ДПІ у м. Вінниці від 02.02.2011 року №200.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачами подано апеляційні скарги з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянти просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема, ДПА у Вінницькій області у апеляційній скарзі зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваної постанови, суд першої інстанції фактично перебрав на себе повноваження ДПА у Вінницькій області щодо здійснення контролю за діями підпорядкованих ДПІ передбачених п.6 ст.8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Апелянт також наголошує, що судом першої інстанції не враховано факту того, що рішення голови ДПА у Вінницькій області прийняте відповідно до наданих Податковим кодексом повноважень та в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Скаржник - ДПІ у м. Вінниці у своїй апеляційній скарзі стверджує, що матеріалами документальних перевірок не встановлено надмірної сплати податку на додану вартість в ланцюгу поставки основні постачальники, відтак у даному випадку відсутня обєктивна можливість встановити факт включення позивачем до податкових зобовязань сум ПДВ, сплачених в ціні товару, та як наслідок, сплату ПДВ в ціні товару по ланцюгу поставок включно до виробника.

Крім того, скаржник наголошує на помилковості висновків суду першої інстанції щодо протиправності податкової вимоги №200 від 02.02.2011 року, оскільки остання сформована у відповідності до приписів ст.59 Податкового кодексу України, а отже є правомірною.

Неврахування цієї та ряду інших обставин, на думку скаржника, слугувало підставою для ухвалення незаконної та необґрунтованої постанови, яка враховуючи приписи ст.159 КАС України підлягає скасуванню.

12.09.2011 року на адресу суду надійшли також письмові заперечення ТОВ «АВА 3», у яких позивач стверджує про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції, окремо наголошуючи на неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення форми «В2» ДПІ у м. Вінниці №0003322310 від 14.12.2009 року.

Крім того, позивач у письмових запереченнях звертає увагу на те, що накази ДПА України №350 від 18.08.2005 року та №515 від 03.09.2004 року не є підставою для скасування рішення ДПА у Вінницькій області №133, оскільки останні не можуть породжувати прав та обовязків для платника податків, а отже не можуть бути до них застосовані.

У судовому засіданні представники апелянтів доводи апеляційних скарг підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, шляхом скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2011 року та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апелянтів заперечив, при цьому посилаючись на письмові заперечення від 07.09.2011 року №18 просив суд у задоволенні апеляційних скарг відмовити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2011 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "АВА 3" зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 29.03.2006 року, в результаті чого отримало свідоцтво про державну реєстрацію від 11.09.2007 року.

Товариство взято на податковий облік в ДПІ у м. Вінниці 03.04.2006 року за №231.

В період з 30.09.2009 року по 24.11.2009 року працівниками ДПІ у м. Вінниці та ДПА у Вінницькій області проведено виїзну планову перевірку ТОВ "АВА 3" з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 01 грудня 2009 року №281/23/34325348, яким встановлено заниження ТОВ "АВА 3" бюджетного відшкодування за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року в сумі 287832,00 гривень.

14 грудня 2009 року ДПІ у м. Вінниці винесено податкове повідомлення-рішення №0003322310/0, відповідно до якого встановлено порушення позивачем п.п.7.7.2, п.п.7.7.3, 7.7.7 п.7.7 ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість", у звязку із чим виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, відтак, Товариству збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 287832,00 гривень та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів.

Рішенням голови ДПА у Вінницькій області від 11.01.2011 року №133 податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 грудня 2010 року №0003322310/0 скасовано. Приймаючи своє рішення ДПА у Вінницькій області виходила із того, що перевірка, висновки якої відображено в акті від 01 грудня 2009 року №281/23/34325348, проведена в порушення наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість": без проведення доперевірочного аналізу; дослідження формування податкового кредиту проводилося лише за допомогою співставлення сум податкового кредиту та податкових зобовязань в розрізі контрагентів; зустрічні перевірки не проведені та не досліджено надмірну сплату ПДВ до бюджету постачальниками; підтвердження сплати за поставлені товари відбулося відповідно до платіжних доручень, які не відповідають залишкам непогашеного податкового кредиту рядка 26 декларації з ПДВ.

У звязку із чим, ДПІ у м. Вінниці прийнята податкова вимога від 02.02.2011 року №200, якою встановлено Товариству податковий борг з ПДВ в сумі 280869,00 гривень.

В свою чергу, суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржуване рішення ДПА у Вінницькій області №133 від 11.01.2011 року винесено передчасно, оскільки не ґрунтується на обєктивно встановлених фактах та обставинах, та як наслідок скасуванню підлягає податкова вимога ДПІ у м. Вінниці №200 від 02.02.2011 року, що прийнята на виконання вказаного рішення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" вiд 03.04.1997 №168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із пп.1.8 ст.1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп.7.7.2 п.7.7 цієї ж ст. Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта ДПА у Вінницькій області стосовно правомірності оскаржуваного рішення №133 від 11.01.2011 року, оскільки перевіряючими при проведені перевірки та прийняті органами ДПС рішень за формою В2 не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету, яке податковим органом ставиться в залежність від сплати постачальниками ПДВ до бюджету.

Колегія суддів наголошує на тому, що Закон України “Про податок на додану вартість” не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Крім того сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Остаточна ж сума податкових зобов'язань, в тому числі наявність таких на кінець звітного податкового періоду, визначається продавцем за правилами пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Тобто, названий Закон виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення п.1.8. ст.1 Закону №168 щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Відтак, не заслуговують на увагу твердження апелянта ДПІ у м.Вінниці стосовно не встановлення матеріалами документальних перевірок факту надмірної сплати податку на додану вартість в ланцюгу поставки основні постачальники, оскільки у випадку не виконання контрагентом свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищий адміністративний суд України у Оглядовому листі адміністративним судам від 24.10.2008 року №1776/100/13-08 окрім іншого вказує, що відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Підпунктом 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп. 7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: згідно з пунктом "а" бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно з пунктом "б" залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем в результаті своєї господарської діяльності сформовано податковий кредит, в результаті чого у останнього виникло право на бюджетне відшкодування в сумі 287832,00 гривень.

Дане право позивача підтверджено актом від 01 грудня 2009 року №281/23/34325348 та винесеним за його результатами ДПІ у м. Вінниці податковим повідомленням-рішенням від 14 грудня 2010 року №0003322310/0.

В результаті чого, позивач продовжуючи здійснення своєї господарської діяльності, щомісячно, за рахунок сформованого податкового кредиту, відтак підтвердженого права на бюджетне відшкодування, погашав податкове зобовязання зі сплати податку на додану вартість, що стверджується даними облікової картки платника.

Проте, 11 січня 2011 року на підставі рішення ДПА у Вінницькій області №133, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 14 грудня 2010 року №0003322310/0 форми "В2" скасовано, товариству усю раніше зараховану суму податкового зобовязання, підтверджену як право на бюджетне відшкодування, виставлено як недоїмку, що також відображено в обліковій картці платника та у податковій вимозі.

Як вбачається з оскаржуваного рішення та пояснень представників апелянтів, останнє прийнято на підставі ст.55 Податкового кодексу України, відповідно до п. 55.1 якої податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Як зясовано колегією суддів, основним мотивом прийняття цього рішення було порушення працівниками податкових органів наказу ДПА України №350 від 18.08.2005 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість" та наказу ДПА України №515 від 03.09.2004 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо попереднього розгляду декларацій з податку на додану вартість" при проведенні перевірки щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Тобто, на думку голови ДПА у Вінницькій області податковим інспектором не досліджено "ланцюг" відшкодування ПДВ та не доведено факту зарахування до бюджету сум по ПДВ, що підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Закон України "Про податок на додану вартість" виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Окреслюючи наведене, колегія суддів наголошує, що у випадку, якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, відтак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, акт перевірки не містить жодних порушень позивачем вимог чинного законодавства в процесі формування податкового кредиту, що дає право стверджувати про обґрунтованість та правомірність заявленого бюджетного відшкодування.

Колегія суддів звертає також увагу апелянтів на те, що порушення методичних рекомендацій, саме по собі не є достатньою підставою для скасування результатів перевірки, оскільки вони є актами індивідуальної дії та носять рекомендаційний характер.

Колегія суддів також не бере до уваги твердження апелянта ДПІ у м.Вінниці стосовно правомірності податкової вимоги від 02.02.2011 року №200, враховуючи слідуюче.

Так, відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, обов'язковою передумовою прийняття податкової вимоги є узгодження податкового зобов'язання.

Відобразивши в картці платника податку рішення ДПА у Вінницькій області, та прийнявши оскаржувану вимогу, апелянт - ДПІ у м. Вінниці виходила з того, що вказані ТОВ "АВА 3" в поданих до них деклараціях з податку на додану вартість зобовязання не сплачені у встановлений строк.

Проте колегія суддів зауважує, що вказані суми погашались за рахунок прийнятого та відображеного у картці податкового повідомлення-рішення форми "В2" вчасно та належним чином. Прийняття оскаржуваного рішення ДПА у Вінницькій області відображає правовідносини на даний час.

Порядок визначення та узгодження податкового зобов'язання регулюється ст. 56 Податкового кодексу України. Визначення контролюючим органом податкового зобов'язання проведено в даному випадку шляхом проведення виїзної планової перевірки, якою встановлено заниження ТОВ "АВА 3" бюджетного відшкодування за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року в сумі 287832,00 гривень.

Наслідком проведення документальної невиїзної камеральної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення форми "В2" від 14.12.2009 року №0003322310/0, яким визначена сума заниження бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 287832,00 гривень.

Тобто, податкове зобов'язання було узгоджено контролюючим органом і свідчило про відсутність податкового боргу з ПДВ, про наявність податкового кредиту з ПДВ в зазначеній сумі.

За своєю правовою суттю податкова вимога засвідчує наявність податкового боргу платника податків. Відсутність податкового боргу виключає правомірність прийняття податкової вимоги.

Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки дії апелянта - ДПА у Вінницькій області щодо винесення рішення №133 від 11.01.2011 року та саме рішення є протиправними, то відповідно і податкова вимога ДПІ у м. Вінниці №200 від 02.02.2011 року прийнята на виконання вказаного рішення є протиправною.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог ТОВ «АВА 3» шляхом визнання протиправними та скасування рішення ДПА у Вінницькій області №133 від 11.01.2011 року про скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0003322310 від 14.12.2009 року, а також податкової вимоги ДПІ у м. Вінниці від 02.02.2011 року №200.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги державної податкової інспекції у м.Вінниці та державної податкової адміністрації у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.05.2011 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 вересня 2011 року .

Головуючий <Список >Смілянець Е. С.

Судді< Список >Сторчак В. Ю.

< Список >Боровицький О. А.