Постанова № 18570096, 29.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/14503/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14:35

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Чучко В.М.

при секретаріРясненко А.В.

Донецькій окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучко В.М. при секретарі Рясненко А.В., за участю представників: позивача ОСОБА_1 (довіреність від 05.09.2011 року за номером в реєстрі 4191), відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 05.01.2011 року № 3), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 року № 0000671742 в частині нарахування податкового зобовязання на суму 10722,50 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі ФОП ОСОБА_3, позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції (далі Красноармійської ОДПІ, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 року № 0000671742 в частині нарахування податкового зобовязання на суму 10722,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки відповідача за результатами планової виїзної перевірки щодо нікчемності угоди від 01.06.2010 року, укладеної між позивачем та приватним підприємством «Квант-Л» (ПП «Квант-Л»), є необґрунтованими та безпідставними, оскільки в період проведення перевірки перевіряючим надавались всі необхідні документи в підтвердження факту проведення господарських операцій за зазначеною угодою. Таким чином, позивач просить у судовому порядку визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 12.08.2011 року № 0000671742 в частині нарахування йому податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 10722,50 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що згідно з податковою звітністю ПП «Квант-Л», яка надавалась до державної податкової інспекції у м. Житомирі, вбачається відсутність у цього контрагента основних фондів та працівників, що унеможливлює виконання ним зобовязань за угодою від 01.06.2010 року. При цьому, при проведенні перевірки позивачем окрім податкових накладних та платіжних доручень за угодою з ПП «Квант-Л» від 01.06.2010 року не надано інших документів, які б підтвердили реальність здійснення господарської операції, та не надано пояснень які саме перевезення здійснені контрагентом за вказаною угодою. Отже, угода від 01.06.2010 року не спричинила реального настання правових наслідків, а тому згідно із ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_3 ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець державним реєстратором виконавчого комітету Красноармійської міської ради Донецької області 26.06.2002 року № 2271017 0000 001512, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, місце проживання АДРЕСА_1.

На податковому обліку перебуває в Красноармійській ОДПІ з 26.06.2002 року за № 312, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 05.09.2011 року № 460/29-014-6.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 03.08.2009 року, про що свідчить Свідоцтво від 03.08.2009 року № 100238184.

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 918164 за ФОП ОСОБА_3 зареєстровані наступні види діяльності: 72.10.0 Розроблення стандартного програмного забезпечення; 71.21.0 Оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування; 71.10.0 Оренда автомобілів; 51.19.0 Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 52.63.0 Роздрібна торгівля поза магазинами, Н.В.І.Г.; 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; 05.02.0 Рибництво, надання послуг у рибництві; 74.40.0 Рекламна діяльність; 60.24.0 Діяльність автомобільного вантажного транспорту; 52.62.0 Роздрібна торгівля з лотків та на ринках.

Відповідно до наказу від 20.06.2011 року № 1320 про затвердження плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, направлень від 04.07.2011 року за №№ 895, 896 та 897 Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією у період з 4 липня 2011 року по 15 липня 2011 року проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2010 року. За результатами проведеної перевірки Красноармійською ОДПІ складений акт від 22.07.2011 року № 1176/17-313-2/НОМЕР_2 (далі акт перевірки від 22.07.2011 року).

Як вбачається з акту перевірки від 22.07.2011 року, ФОП ОСОБА_3 в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями) «Про податок на додану вартість» неправомірно включено до податкового кредиту у червні та липні 2010 року суму податку на додану вартість (ПДВ) у загальному розмірі 8578,00 грн. за правочином (угода від 01.06.2010 року) вчиненим з приватним підприємством «Квант-Л». Зазначений правочин визнаний відповідачем таким, що не спричинив реального настання правових наслідків та є нікчемним. Відповідно до розрахунку грошового зобовязання (додаток до акту перевірки від 22.07.2011 року) Красноармійською ОДПІ нараховано ФОП ОСОБА_3 по вказаному порушенню грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10722,50 грн. (у т.ч.: 8578,00 грн. основний платіж, 2144,50 штрафні санкції). Згідно з податковим повідомленням-рішенням від 12 серпня 2011 року № 0000671742 зазначена сума ПДВ включена до складу нарахованого позивачу грошового зобовязання та є спірною у даній адміністративній справі.

Красноармійською ОДПІ за результатами акту перевірки від 22.07.2011 року встановлені інші порушення податкового законодавства, але вони не є предметом оскарження, тому судом у даній адміністративній справі не розглядаються.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 (замовник) та приватним підприємством «Квант-Л» (перевізник) укладений договір від 1 червня 2010 року про перевезення вантажів (далі Договір від 01.06.2010 року). Згідно умов цієї угоди перевізник зобовязується доставити переданий для перевезення вантаж до пункту призначення та видати його (вантаж) уповноваженій особі, а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором вартість. Найменування, кількість та строки перевезення зазначаються у заявках, які є невідємною частиною цього договору. Примірна вартість послуг з перевезення вантажу становить 500000,00 грн. У відповідності до п.3 Договору від 01.06.2010 року вартість перевезень встановлюється сторонами в специфікації, яка є невідємною частиною цього договору. При цьому, як зазначено у Договорі від 01.06.2010 року сплата може бути здійснена шляхом передачі перевізнику у власність матеріальних цінностей, найменування, кількість та вартість яких встановлюється за угодою сторін. Сплата за послуги здійснюється Строк дії Договору від 01.06.2010 року з моменту підписання та діє до 31 грудня 2010 року з правом пролонгації у разі відсутності заяви сторін про розірвання цього договору за два місяці до 31.12.2010 року.

Приватне підприємство «Квант-Л» зареєстроване як юридична особа 19.09.2009 року виконавчим комітетом Алчевської міської ради, ідентифікаційний код 36526588. На податковому обліку ПП «Квант Л» перебуває в ДПІ у м. Житомирі. ОСОБА_4 ДПІ у м. Житомирі від 16.06.2011 року № 71/23-1/36526588 до Єдиного державного реєстру внесена запис про відсутність ПП «Квант Л» за місцезнаходженням. Свідоцтво платника податку на додану вартість від 13.10.2009 року № 100249637 анульоване 22.02.2011 року (а.с. 62).

В підтвердження виконання послуг з перевезення вантажів згідно із умовами Договору від 01.06.2010 року позивачем до матеріалів справи надані наступні документи:

1) податкова накладна від 31.07.2010 року № 31074, яка виписана ПП «Квант-Л» ФОП ОСОБА_3: номенклатура товару автопослуги в червні, кількість 175 год., ціна поставки за одиницю 96,16 грн. (без ПДВ) за 1 год., вартість поставки 16828,00 грн. (без ПДВ), ПДВ 3365,60 грн. (а.с. 38);

2) специфікація узгодження ціни на перевезення вантажу в липні 2010 року: за 1 час роботи автомобіля - 96,16 грн. (а.с. 39);

3) акт приймання-здачі виконаних послуг від 31.07.2010 року: автопослуги в червні 2010 року 175 год. 16898,00 грн. (без ПДВ), загальна вартість послуги 20193,60 грн. (у т.ч. ПДВ 3365,60 грн.) (а.с. 40);

4) рахунок фактура від 31.07.2010 року № 3174 плата за автопослуги в червні 2010 року на суму 20193,60 грн. (а.с. 41);

5) податкова накладна від 30.06.2010 року № 30066, виписана ПП «Квант-Л» ФОП ОСОБА_3: номенклатура товару автопослуги в червні, кількість 138 год. та 2135 км., ціна поставки за одиницю 98,33 грн. (без ПДВ) за 1 год. та 5,85 грн. (без ПДВ) за 1 км., загальна вартість поставки 26059,29 грн. (без ПДВ), ПДВ 5211,86 грн. (а.с. 42);

6) акт приймання-здачі виконаних послуг від 30.06.2010 року: автопослуги в червні 2010 року 2135 км. 12489,75 грн. (без ПДВ), автопослуги в червні 2010 року 138 год. 13569,54 грн. (без ПДВ), загальна вартість послуги 31271,15 грн. (у т.ч. ПДВ 5211,86 грн.) (а.с. 43);

7) рахунок фактура від 30.06.2009 року № 30066 плата за автопослуги в червні 2010 року на суму 31271,15 грн. (а.с. 44);

8) банківська виписка про операції за 06.08.2010 року на суму 16000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 2666,67 грн.), що свідчить про перерахування позивачем коштів ПП «Квант Л» за автопослуги у липні 2010 року згідно рахунку від 30.06.2010 року № 30066.

За даними Додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за червень 2010 року та липень 2010 року ФОП ОСОБА_3 включено до податкового кредиту суми ПДВ по контрагенту ПП «Квант Л» у червні 2010 року в розмірі 5211,86 грн., у липні 2010 року 3365,60 грн.

Зі змісту акту перевірки від 22.07.2011 року також вбачається, що згідно проведеному відповідачем аналізу матеріалів податкової звітності ПП «Квант Л» не включено до податкових зобовязань у червні та липні 2010 року наведені суми ПДВ, про що свідчить відсутність ФОП ОСОБА_3 у додатках 5 до податкових декларацій з ПДВ від 09.12.2010 року за № 40870 та № 40871 за ці періоди, що надавались ПП «Квант Л» до ДПІ у м. Житомирі.

Крім того, у ПП «Квант Л» відсутні основні фонди (а.с. 24-25). Красноармійською ОДПІ направлено запит від 14.09.2011 року № 1468/10-17-313 до Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи м. Красноармійська при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області (ВРЕР м. Красноармійська) щодо надання інформації про наявність транспортних засобів у ПП «Квант Л» з 01.01.2008 року по теперішній час. Отримана відповідь ВРЕР м. Красноармійська від 22.09.2011 року № 9/14-2380 свідчить, що за ПП «Квант-Л» автомототранспорт не зареєстрований.

Відповідно до Правилперевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Правила перевезення вантажів регулюють правові відношення про перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі договорів, що укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі, та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Дана норма кореспондується з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», якою затверджений перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Так, пунктом 1 якого встановлено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах необхідно мати: фотокопію ліцензії, засвідчену автомобільним перевізником, або ліцензійну картку; товарно-транспортну накладну; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Крім документів, відповідно цього Переліку, є необхідними у разі перевезення небезпечних вантажів: свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів; ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації; узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, видане Державтоінспекцією; вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень - дозвіл на рух автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, виданий Державтоінспекцією.

Документів, що підтверджували б юридичний факт реального здійснення господарських операцій за договором перевезення вантажів від 01.06.2010 року, в тому числі: товарно-транспортних накладних на перевезення, дорожніх листів, актів приймання-передачі товару, перевезеного за договором чи договорів з іншими особами, якщо вантаж був перевезений для інших осіб, заявок на вантаж, тощо, позивачем не надано ні під час проведення перевірки, ні суду, незважаючи на ухвалу суду про їх витребування.

З актів сдачі-приймання виконаних послуг, наданих позивачем, не вбачається змісту (сутності) здійсненої господарської операції, зокрема, з цих актів не зрозуміло про рух (направлення) перевезення вантажу, зазначено тільки витрачені кілометри.

При цьому позивачем взагалі не надано пояснень з приводу того, який саме вантаж перевозився та для кого, де придбаний або виготовлений, хто є покупцем вантажу, на якому транспортному засобі перевозився цей вантаж легковому автомобілі чи вантажному та які супровідні документи виписувались у такому разі.

За умовами договору про перевезення вантажів від 01.06.2010 року найменування, кількість та строк перевезення визначаються заявками, які є невідємною частиною цього договору. Пояснень чи виконана ця умова договору від 01.06.2010 року представником позивача у судовому засіданні не надано.

Разом з цим представником позивача у ході судового розгляду справи зазначено, що інші документи на підтвердження спірної господарської операції, окрім тих що містяться в матеріалах справи, відсутні..

У відповідності до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний у період включення позивачем спірних сум ПДВ до податкового кредиту), цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Так, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом Закон про ПДВ) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

На підставі п. 3.1 ст. 3, п. 7.1, 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ об'єктом оподаткування цим податком є поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту), поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України. Особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно підпункту 7.5.1 підпункту 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається в тому числі дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

За приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ).

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З огляду на наведені нормативні акти суд зазначає, що реквізити первинного документу це перш за все показники, які характеризують сутність господарської операції. Сутність бухгалтерських документів полягає в тому, що вони фіксуючи факти здійснення господарських операцій, є основою для бухгалтерського обліку.

У даному випадку отримання податкових накладних від контрагента (ПП «Квант Л») не є достатнім для віднесення спірних сум до податкового кредиту, оскільки факт здійснення господарських операцій повинен підтверджуватися всіма у їх сукупності документами: заявками на перевезення вантажу, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, які викладені належним чином у відповідності до чинного законодавства.

Отже, позивачем не доведено суду доказів юридичного факту проведених господарських операцій з контрагентом ПП «Квант Л» за договором від 01.06.2010 року, а надані суду документи свідчать про намагання неправомірно отримати податкову вигоду у вигляді права на формування податкового кредиту з ПДВ.

З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами Красноармійської ОДПІ, що суми податку на додану вартість у загальному розмірі 8578,00 грн. (у червні 2010 року - 5212,00 грн., у липні 2010 року 3366,00 грн.) неправомірно віднесені ФОП ОСОБА_3 до податкового кредиту у вказаних періодах.

Отже, податкове повідомлення рішення від 12.08.2011 року № 0000671742 в частині нарахування позивачу грошового зобовязання на суму 10722,50 грн. (8578,00 грн. основний платіж, 2144,50 грн. штрафні (фінансові) санкції) є обґрунтованим та законним.

Щодо висновків відповідача відносно нікчемності укладеного позивачем з ПП «Квант Л» правочину від 01.06.2010 року, викладених у акті перевірки (арк. 20 акту), суд вважає їх (висновки) помилковими та безпідставними з огляду на таке.

Виходячи з правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеній у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів. Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Разом з тим, податкові органи мають право звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесений законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладений між позивачем та ПП «Квант Л» договір порушує публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

Таким чином суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладеного між ПП «Квант Л» та позивачем правочину, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

У контексті з наведеним обґрунтуванням суд також вважає за необхідне відмітити, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними (або нікчемними), оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, відсутність в укладених договорах ознаків їх нікчемності не є достатнім доказом правомірності відображення їх результатів у податковому обліку.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б доводили неправомірність актів чи дій субєкта владних повноважень позивач суду не надав, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

Оскільки у матеріалах справи відсутні документальні докази судових витрат відповідача, суд їх не компенсує.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.08.2011 року № 0000671742 в частині нарахування податкового зобовязання на суму 10722,50 грн. відмовити повністю.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 29 вересня 2010 року. Повний текст постанови виготовлений 3 жовтня 2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.

В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя Чучко В.М.