Ухвала суду № 18569648, 08.09.2011, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2011 р. Справа № 3504/11/9104 Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Олендера І. Я., Шавеля Р. М.,

при секретарі судового засідання Зубач Л. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Мат Україна» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

22 листопада 2010 року, Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Мат Україна» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000422304/0/30375 від 08 листопада 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 102881 грн. за порушення п. п. 7.3.1 п. 7.3 та п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та № 0000432304/0/30376 від 08 листопада 2010 року про донарахування ПДВ із штрафними санкціями в розмірі 24875 грн. 20 коп. за порушення п. 4.1 та п. 4.3 ст. 4 та п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що визначальним фактом для виникнення права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді є фактична сплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, яку позивачем здійснено.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р. та № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р.

Зазначену постанову мотивовано тим, що позиція відповідача про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України. Застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що з метою оподаткування податком на додану вартість операцій з товарами, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, позивачу слід було визначати базу оподаткування виходячи із митної вартості товарів, що імпортувались.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Буд Мат Україна» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2010 р., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2010 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої складено акт № 2652/23-4/34904727 від 21.10.2010 р.

На підставі висновку акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000422304/0/30375 від 08.11.2010 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 102 881 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000432304/0/30376 від 08.11.2010 р., яким визначено суму податкового зобовязання в розмірі 24 875,2 грн.

Перевіркою встановлено завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за липень 2010 року на суму 102 881 грн. та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2010 р. в розмірі 17 768 грн. Зазначені порушення виникли за висновками акту внаслідок того, що платником, при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з поставки металопрокату, використано вартість, встановлену на основі договору з покупцем, не врахувавши при цьому пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковим органом, з посиланням на ст. ст. 261, 264 Митного кодексу України, Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений ПКМУ від 20.12.2006 р. № 1766, п. п. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою визначення бази оподаткування податком на додану вартість товарів, що були імпортовані на митну територію України і в подальшому реалізовані, застосовано звичайну ціну, яка відповідає митній вартості, зазначеній у вантажних митних деклараціях з урахуванням сплаченого митного збору та брокерських послуг.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому за правилами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно із п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Аналізуючи зміст вказаних правових норм, колегія суддів вважає, що позивачем вірно визначено базу оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару в порядку пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» із договірної вартості цих засобів, яка не нижча за звичайні ціни, а пунктом 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» врегульовано оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України, а тому, такий не застосовується при оподаткуванні інших господарських операцій.

Згідно із Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженою наказом Державної митної служби України від 09 липня 1997 року № 307 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 вересня 1997 р. за № 443/2247, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Звідси, колегія суддів переконана у безпідставності застосування податковим органом митної вартості товарів при визначенні звичайних цін на реалізовані товари, що стало підставою для нарахування податкових зобов'язань, оскільки у п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведено ряд факторів, які можуть бути підставою для визначення звичайної ціни та жодним із них не передбачено формування звичайної ціни на рівні митної вартості, тобто, контролюючим органом для визначення звичайної ціни використано елементи, не передбачені законом.

В силу п. п. 7.7.2. п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Узагальнюючи викладене, колегія суддів переконана, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний звязок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року в справі № 2а-10841/10/1370 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: І. Я. Олендер

Р. М. Шавель

Ухвалу складено в повному обсязі 13 вересня 2011 року