Постанова № 18549266, 21.09.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2011 р. Справа № 5023/3107/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 07.06.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2876Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 15.06.11 р. у справі № 5023/3107/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Бренд Компані", м. Дніпропетровськ

до Іноземного підприємства "Аркадія", м. Харків

про стягнення 34 588,46 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 р. позивач - ТОВ "Веста Бренд Компані", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Іноземного підприємства "Аркадія", 34 588,46 грн. боргу, з яких: 31 675,20 грн. заборгованості, 406,14 грн. 3% річних, 950,26 грн. інфляційних витрат, 1 556,86 грн. пені, а також просив судові витрати покласти на відповідача, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 95/06/10 від 26.05.2010 р. неналежним чином виконав свої зобовязання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 червня 2011 року у справі № 5023/3107/11 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Іноземного підприємства "Аркадія", м.Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виста Бренд Компані", м. Дніпропетровськ 31 675,20 грн. боргу, інфляційних нарахувань у сумі 950,26 грн., 3% річних у сумі 406,14 грн., 1556,86 грн. пені, 345,88 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 15 червня 2011року у даній справі скасувати у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача. В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Так відповідач стверджує, що, уклавши договір № 95/06/10, сторони між іншим обумовили в п. 8.2., що: у разі недосягнення згоди за результатами взаємних переговорів по всім розбіжностям, що можуть виникнути під час дії даного договору, включаючи, але не обмежуючись спорами, які стосуються його виконання, порушення, припинення, розірвання або недійсності підлягають розгляду і вирішенню в Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Всеукраїнський правовий союз підприємців»у відповідності до його Регламенту. Таким чином, даний спір взагалі не підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду при Асоціації «Всеукраїнський правовий союз підприємців»у відповідності з його Регламентом.

Щодо суті позовних вимог та задоволення їх судом першої інстанції у повному обсязі, відповідач стверджує, що видаткові накладні, на які посилається позивач, не є доказом поставки товару саме за договором № 95/06/10 від 26.05.2010 р., який є підставою позовних вимог. Тому, зважаючи на відсутність у справі доказів щодо поставки товару саме на умовах договору № 95/06/10 від 26.05.2010 р. відповідач вважає, що фактично між сторонами було укладено окремі договори до кожного відвантаження товару позивачем та прийняття його відповідачем за відповідною накладною. Строк оплати поставленого товару не зазначений в жодній видатковій накладній. Вимоги про оплату товару поставленого за конкретною накладною позивачем направлено не було, а отже, відповідно, і строк оплати за товар, поставлений за накладними, не настав.

Представник позивача у судове засідання апеляційного господарського суду 12 вересня 2011р. не зявився, причини неявки суду не повідомив, будь-яких клопотань (в тому числі і про відкладення розгляду справи) не заявив.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду (залучене до справи повідомлення про вручення поштового відправлення), а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та під час апеляційного провадження, 26 травня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виста Бренд Компані" (позивач) та Іноземним підприємством "Аркадія" (відповідач) був укладений договір № 95/06/10 (далі договір).

Згідно з п. 5.2. договору поставки в разі недосягнення згоди за результатами взаємних переговорів по всім розбіжностям, що можуть виникнути під час дії даного договору, включаючи, але не обмежуючись спорами, які стосуються його виконання, порушення, припинення, розірвання або недійсності підлягають розгляду і вирішенню в Постійно діючому третейському суді при Асоціації «Всеукраїнський правовий союз підприємців»у відповідності до його Регламенту.

Посилаючись на даний пункт договору, відповідач стверджує, що даний спір взагалі не підлягає вирішенню в господарському суді, оскільки сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду при Асоціації «Всеукраїнський правовий союз підприємців»у відповідності до його Регламенту.

Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Відповідно до ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Про припинення провадження у справі виноситься ухвала. Відповідач зазначає, що дана позиція викладена у роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України».

Тому, як стверджує відповідач, дане порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті рішення від 15 червня 2011 року у справі № 5023/3107/11, є в будь-якому випадку підставою для його скасування, оскільки дане рішення прийнято судом з порушенням правил підвідомчості.

З такими запереченнями відповідача не погоджується господарський суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Системний аналіз Конституційних норм у сукупності з нормами процесуального права, дозволяє колегії суддів дійти переконливого висновку про те, що наявність третейської угоди не перешкоджає зверненню юридичної особи до господарського суду і таке звернення не є підставою для припинення провадження у справі.

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Для забезпечення судового захисту Конституція України у статті 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами, неприпустимості делегування функцій судів та їх привласнення іншими органами чи посадовими особами та визначила юрисдикцію судів. Зазначені принципи забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яке не може бути обмежене

Офіційне тлумачення ст. 124 Конституції України наведено в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 за конституційним звернення Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення частини другої статті 124 Конституції України.

Із змісту ч. 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин.

Зокрема, в абзацах 4,5 п.3 зазначеного рішення Конституційного суду зазначено, що ч. 4 статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами, у залежність від використання субєктом правовідносин інших засобів правового захисту.

Припинення провадження у справі за умови, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, виключає можливість розгляду справи по суті і, як наслідок - здіснення за нею правосуддя, що порушує право особи на судовий захист.

Вищевказаним рішенням Конституційного суду України були розтлумачені положення ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі: в аспекті конституційного звернення ці положення треба розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і разі існування третейської угоди (третейського застереження), є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

З урахуванням викладеного положення ч. 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Укладання між сторонами третейської угоди (застереження) за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Виходячи з приписів ч.3 ст.1 Господарського процесуального кодексу України така угода повинна бути явно виражена. З урахуванням того, що звернення до господарського суду є правом особи, а не обовязком (тобто заінтересована особа сама визначає, чи звертатися до суду за захистом свого права), не може розцінюватися як відмова від права на звернення до господарського суду, якщо особа з будь-яких причин не реалізує свого права на звернення до суду.

Не вважається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду (арбітражу) на підставі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що таким Конституційним та процесуальним правом і скористалося Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста Бренд Компані" для захисту свого порушеного права з боку Іноземного підприємства "Аркадія", звернувшись до господарського суду Харківської області з відповідним позовом. Колегія суддів вважає, що заявлений позов було цілком законно та обґрунтовано задоволено судом першої інстанції, враховуючи наступне.

У відповідності до умов вищезазначеного договору, позивач зобовязався виробляти та постачати товари, перелічені в специфікації/планах виробництва до цього договору, з нанесенням на них захищеної торгівельної марки, право на використання якої на території України належить відповідачу, з залученням третьої особи, а відповідач, в свою чергу, зобовязався приймати та оплачувати їх.

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили порядок розрахунків, який здійснюється відповідачем на умовах відстрочення платежу на 45 календарних днів з дати підписання відповідачем накладної на отримання продукції.

У пункті 9.1 договору сторони визначили строк дії договору, а саме - договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2010 р.

У специфікації №1до договору № 95/06/10 від 26 травня 2011 р. сторони домовились встановити з 26.05.2010р. ціни на продукцію (а.с. 42).

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що протягом серпня - вересня 2010 року позивач на виконання своїх зобов'язань за спірним договором поставив відповідачу продукцію на загальну суму 35 675,20 грн., що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними №6857 від 12.08.2010р. на суму 11251,88 грн. та №7521 від 10.09.2010р. на суму 24423,32 грн., копії яких залучені до матеріалів справи (а.с. 18-19), а також наданими позивачем копіями банківських виписок по оплаті товару за цими накладними (а.с. 20-21). Відповідач, у свою чергу, прийняв поставлену продукцію від позивача за згаданими накладними, що підтверджується підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства відповідача, а також доданою довіреністю № 3/148 від 12.09.2010р.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не спростовує та не заперечує суму поставленого товару, однак вважає, що поставка відповідного товару відбулася поза межами укладеного договору № 95/06/10, на підставі окремих видаткових накладних, що є разовими договорами, а відтак, строк оплати по відповідним поставкам не настав. Свою позицію відповідач підтверджує тим, що у відповідних накладних відсутнє посилання на конкретний договір, вимоги про оплату товару поставленого за конкретною накладною позивачем на адресу відповідача направлено не було.

Розглядаючи заперечення відповідача та надаючи їм відповідну правову оцінку, колегія суддів зазначає, що:

товар відповідачем від позивача прийнятий згідно з видатковими накладними без заперечень, що спростовує такі твердження відповідача, строки оплати отриманого товару встановлено у п. 6.1. договору. Разом з тим, відповідне не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки товар відповідачем прийнятий без жодних заперечень, в подальшому жодних претензій щодо кількості та якості товару заявлено не було, відповідач не відмовлявся від договору та від прийняття товару через порушення позивачем строків поставки, більше того, відповідачем значна частина товару оплачувалась з посиланням саме на договір № 95/06/10 від 26.05.2010р.

Тому вищезазначені посилання відповідача спростовуються наявними матеріалами у справі та не можуть бути підставою стверджувати, що поставка товару відбулася не у межах спірного договору. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутній факт існування інших договірних стосунків між сторонами, і відповідач зворотного не довів.

За таких обставин, та враховуючи, що норми чинного законодавства не містять прямої вказівки на обов'язкове посилання у накладних на дату та номер конкретного договору, що дії сторін свідчать про виконання умов, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт поставки товару по спірними накладними саме на виконання умов укладеного між сторонами договору № 95/06/10 від 26.05.2010р., тоді як дії відповідача свідчать про можливе ухилення від своїх зобов'язань за цим договором щодо оплати отриманої продукції.

Отже, як встановлено вище, матеріалами справи підтверджено факт поставки позивача на адресу відповідача продукції на загальну суму 35 675,20 грн., яка здійснена в межах договору поставки продукції № 95/06/10 від 26.05.2010р..

Матеріали справи також свідчать про факт оплати відповідачем на рахунки позивача 4000,00 грн. (а.с. 20-21), тобто, різниця між поставленою продукцією та оплаченими сумами коштів складає 31 675,20 грн., яка відповідачем погашена не була, що призвело до звернення ТОВ "Веста Бренд Компані" до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

З урахуванням фактичних обставин справи, положень спірного договору, ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України, колегією суддів встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем в межах спірного договору станом на дату прийняття оскаржуваного рішення становила 31 675,20 грн, яка й була обґрунтовано стягнута з відповідача.

На підставі ст.ст. 549, 610-612, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 230-231, 343 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що пунктом 7.4. договору поставки № 95/06/10 від 26.05.2010 р. сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи вищезазначені вимоги чинного законодавства у сукупності з умовами укладеного між сторонами договору поставки, колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, вважає, що розрахунок інфляційних, річних та пені позивачем здійснений вірно, є цілком обґрунтованим та правомірним, тому визнаний місцевим господарським судом таким, що підлягає задоволенню у наступних розмірах: інфляційні нарахування - у сумі 950,26 грн., 3% річних - у сумі 406,14 грн. та пені у сумі 1556,86 грн.

У контексті ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст. З Цивільного кодексу України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідачем не надано жодного аргументованого правового доказу того, що позивач при укладенні спірного договору порушив вимоги чинного законодавства, а після його укладення не виконав свої зобовязання щодо виконання умов договору.

Пунктами 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судова колегія вважає, що позиція відповідача свідчить, що саме його дії на протязі виконання договору, а також після закінчення строку його дії є неправомірними та такими, що вчинюються з наміром завдання шкоди своєму контрагенту - Товариству з обмеженою відповідальністю "Веста Бренд Компані", тому колегія суддів вважає, що саме дії відповідача не відповідають вимогам п.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, моральних засад суспільства.

Також, колегія суддів, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що відповідач, звернувшись з апеляційною скаргою, не довів яким чином його права і ким порушені, більше того, відповідач фактично отримав від позивача продукцію і використав її на свої потреби у своїй господарській діяльності, проте і до теперішнього часу не розрахувався з позивачем у повному обсязі, а звернувся з апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач всупереч приписам п.6 ст. 3 Цивільного кодексу України діє несправедливо та недобросовісно.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка. Навіть той факт, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не надана правова оцінка третейському застереженню, передбаченому у спірному договорі, господарський суд не обмежив конституційне право юридичної особи - ТОВ "Веста Бренд Компані" на звернення до суду за вирішенням спору, повно та обєктивно розглянув спір по суті, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення немає. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.

Отже позивач надав, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором. Позивач у повній відповідності з чинним законодавством матеріально обґрунтував та довів правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і викладених в апеляційній скарзі тверджень. Наведені відповідачем у своїй апеляційній скарзі твердження про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не відповідають законодавству.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.06.2011р. у справі № 5023/3570/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови підписано 19.09.2011 р.